Нормандська зустріч і «зрада Європи»
Саміт у Парижі минув так, як і прогнозувала більшість експертів - тобто без перемог, але й без поразок. Утім, опереткова історія з демонструванням російським телебаченням серіалу «Слуга народу» й миттєвим, після першого ж дня, зняттям його з ефіру може означати одне: Путін нервує. Він розгублений. Метушиться з боку в бік. Він не знає, як краще іміджево «топити» Зеленського так, щоб самому не постраждати ще більше.
І якщо все це так, і якщо в цьому демонструванні «Слуги народу» в Росії не було ніякого подвійного дна, це може означати маленьку перемогу України: Путіна виведено з рівноваги, він розуміє неможливість діяти за старими сценаріями й необхідність негайного створення якогось нового. Це вже чимало.
Тож хепіенд? Судячи з наявної сьогодні інформації, мабуть, так. Тим паче, що суспільство давно так не нервувало, як перед цим самітом. Давно не було таких накручених пристрастей.
Найбільше накручував їх сам президент, протягом кількох місяців перед тим надсилаючи суспільству взаємно суперечливі й невизначені меседжі. А його оточення — ще більш суперечливі й невизначені. Що це було й навіщо? Бажання заплутати супротивника, щоб він не знав, до чого готуватися? Коли так, то браво.
От тільки можливим є й інший варіант: як актор і продюсер, тобто професійний майстер викликати в публіки потрібні емоції, Володимир Зеленський чудово знає: що тривожнішими будуть очікування, що сильнішим буде острах зради — то тріумфальнішим видаватиметься результат, коли зради не відбулося. Що більшим буде острах — то більшою буде радість, коли він не виправдається. Що сильнішим буде очікування поразки — то більшим героєм виглядатиме той, хто цієї поразки уникнув. Чи не суто піарівський розрахунок рухав його діями?
Але пальму першості в накручуванні суспільного «всепропало», тобто панічних настроїв перед самітом, поза всяким сумнівом, варто віддати нашим рідним ЗМІ.
А вони навіювали, переконували, втовкмачували: Меркель та Макрон будуть грати проти України, просто викручуватимуть Україні руки. Меркель та Макрон будуть на боці Путіна. Німеччина та Франція хочуть торгувати з Росією, а на Україну їм начхати. “Гнилому Заходові” плювати на принципи й цінності, для нього важливий лише меркантильний інтерес. Україна залишилася сам-на-сам перед трійцею хижаків. І таке подібне, й так щодня, щогодини, щомиті.
Забули? Але ж саме таким був лейтмотив більшості публікацій у ЗМІ. Що це було — тж навмисне заниження очікувань? А чи просто така собі політична полуничка, бажання полоскотати нерви, хай навіть доводячи суспільство до межі вибуху? Адже отой «непротест» цілком міг вийти з-під контролю, й суспільство, перебуваючи на межі нервового зриву, могло вибухнути, не дочекавшись саміту!
І що б тоді робили медіавіщуни? Зрозуміло: матеріалу різко додалося б, було би, про що розповідати й писати.
От тільки є дивний збіг. Бо саме так і змальовує нормандський процес російська пропаганда — як буцімто союз Путіна, Меркель та Олланда проти Порошенка, потім союз Путіна, Меркель та Макрона проти Порошенка, тепер от як союз Путіна, Мркель та Макрона проти Зеленського. Це російська пропаганда навіює, що буцімто Німеччина та Франція грають спільно з Росією проти України. Трійця «великих держав» проти «це-ж-навіть-не-держави». От уже понад п'ять років навіює.
Це російська пропаганда весь час гіпнотизує: Україну не допустять до асоціації з ЄС, Україні не дадуть безвіз, Україні не нададуть допомогу, Україну ніколи не приймуть, на неї всім начхати, вона для Європи — розмінна монета.
Це російська пропаганда переконує: найбільших підступів Україні слід чекати від Європи, Україна — самотня, їй нема на чию підтримку сподіватися. От уже майже шість років переконує.
Тож от цікаво: з якого це дива ту саму пісеньку про буцімто приреченість України раптом почали хором співати українські ЗМІ — й саме в найвідповідальніший момент?