Коли ти стаєш депутатом, телевізійним ведучим, співаком, письменником або держслужбовцем, то крім можливостей та повноважень отримуєш ще і ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Відповідальність не тільки стратегічну, глобальну, фінансову, а і просто морально-етичну. Бо ти стаєш тим, хто у великої кількості людей починає формувати уявлення про те, що є прийнятним, припустимим, формувати модель поведінки для частини суспільства. 

Те, як ти поводився в себе на кухні, і все, що ти дозволяв собі в оточенні вузького кола людей, котрих з якихось причин така поведінка влаштовувала і вважалася прийнятною, має залишитися серед цього вузького кола, але і в ньому за деякі речі б'ють по обличчю. І точно не має легалізуватися публічною особою, як “нова норма поведінки”.

Так само неприйнятною для мене є підтримка та схвалення такої моделі поведінки майбутнього законотворця від тих, хто називає себе журналістом. Таким чином журналіст легалізує ницість, безвідповідальність та звичайне побутове хамство. Ведуча та головний продюсер каналу каже, так нормально - адже в дитинстві в нашому хуліганському дворі саме так вирішували всі проблеми. Тобто, таку модель поведінки ми хочемо закладати суспільству? Наприклад, я - ні. Маю надію, що є достатня кількість людей, яка мислить не тільки категоріями дворових бійок та думкою своїх підписників в соцмережах, що наше суспільство є достатньо дорослим, аби задавати культурні рамки і собі і тим, хто ці рамки порушив. 

Джерело: Фейсбук