Під час трансляції дебатів між Петром Порошенком та Володимиром Зеленським повсякчас згадувалися трансльовані 2016 року українським телебаченням дебати між Доналдом Трампом та Хілларі Клінтон. Згадувалися, як взірець — недосяжний, а то й відверто спародійований.

Там, у Трампа з Клінтон, усе виглядало так: коротка теза — заперечення опонента — заперечення того, хто виголошував тезу — знову заперечення опонента. Усього під час кожного випуску було три теми, тобто три початкових тези, але претенденти на посаду розглядали їх під мікроскопом.

Оце були дебати, це була дискусія. Там у принципі неможливо було робити ставку на гучні гасла або на емоційні спецефекти. У принципі неможливо було зрізати опонента безапеляційним “сам дурак”. Там політтехнології було зведено до самого мінімуму, який тільки є можливим. Озвучувані тексти неможливо було відтворювати по вивченому й відтренованому. А ще — відомим є ставлення Трампа й Клінтон одне до одного. Але тут вони поводилися з мало не підкресленою взаємною повагою.

Чи може когось здивувати той факт, що в нас усе було геть не так?

Стадіон

Не візьмуся однозначно сказати, що Порошенко програв Зеленському. Але не підлягає сумніву, що він із тріском програв самому собі. Бо надто великі сподівання він покладав на дебати. Чому? Це всі розуміли: дебати були за даної ситуації чи не єдиним способом змусити Зеленського показати себе справжнього. Гадаю, не помилюся, коли скажу: Порошенко вбачав у дебатах переломний момент і сподівався продемонструвати, що Зеленський не орієнтується в абеткових речах — не лише не знає, а й не розуміє, як і чому.

Прихильники Порошенка заради цієї мети прощали йому те, що він ішов на всі вимоги Зеленського, грав у його гру, дозволяв Зеленському грати собою й ізрештою погодився на стадіон. Мета виправдовувала такі засоби.

А вийшов пшик. Із якогось дива Порошенко вирішив виступити в іміджі “сильного”, тоді як набагато природнішим та виграшнішим для нього був би імідж “мудрого”. Зрештою, “сильність” у даному разі була непорівнюваною, оскільки Зеленський президентом іще не був — тоді як мудрість є універсальною характеристикою.

Зеленський виступав в іміджі “чесного”, “борця за чесність”. І ставив запитання, мов обвинувач, мало не прокурор. Порошенко, замість нав'язати свою гру, покірно підігравав Зеленському. То промовляв якісь патетичні абстракції. То намагався сам звинуватити Зеленського втому самому — вчепившись у формулювання про “порожній мішок” та “маріонетку Коломойського” так, що це вже почало лунати, мов нав'язлива ідея. І немов іншого, що закинути Зеленському, геть немає.

Із очевидністю Зеленський був ведучим, Порошенко — тим, кого ведуть. Але ж міг він, коли наставала його черга ставити опонентові запитання, змінювати дискурс і ставити такі запитання, щоб у відповідь на них Зеленський починав плутатися в елементарних речах або грубо з'їжджав із теми?

Що ж до Порошенка, то він навіть тут уникав конкретики, замість неї пропонуючи мітинговий пафос. Уникаючи конкретики сам, він уже точно ніяк не міг змусити до конкретики Зеленського.

Зеленський що є сил маніпулював — чесно кажучи, досить дивний початок як для людини, що йде у президенти в іміджі борця за чесність. Він зібрав усі чутки, що ходять про Порошенка — то чи міг би Порошенко привернути до цього увагу глядачів: що Зеленський виступив як збирач пліток? Про те, що в “повстанців” у пайках буцімто цукерки “Рошен”. Міг би Порошенко відповісти запитанням: “А ви бачили ці пайки, ви напевне знаєте й можете довести? А чи ви з “повстанцями” контактуєте?” Зеленський виглядав би невигідно. “Чому Гонтарева ховається в Лондоні, чим пояснити падіння гривні?” Ну, можна ж було сказати у відповідь: “Вона не ховається, вона просто живе, як і чимало хто — ви ж теж маєте віллу за кордоном”? Градус звинувачення одразу знизився б. Що ж до курсу гривні — Порошенко отримав по заслугах: раніше треба було, на чотири роки раніше, на стадіоні  в одному реченні цього не пояснити.

Зеленський: “Чому зірвали з дівчини шапку? Чому добровільці й волонтери в тюрмах? Чому гривня впала? Чому війна досі не закінчилася?” Ну, чорт забирай: розумів же Порошенко, що Зеленський навмисне ставить стільки запитань, узятих із чуток, бо на них не можна відповісти! Мусив же він вимагати — обгрунтувавши свою вимогу — ставити по одному!

Коли ж Порошенко й сам поствив запитання в тому ж стилі, Зеленський відповів: ”Чому це я мушу відповідати? Я не у прокурора”. Ця ж сцена просто сама до рук лягала, щоб її вигідно обіграти!

Зеленський: “Чи готові ви постати перед судом?” Просто напрошувалася дуже красива відповідь: “Так, перед чесним і справедливим судом — готовий”. Натомість Порошенко промимрив щось невиразне.

Привернула увагу загальна манера Зеленського — зачитувати одразу з десяток різних “запитань від народу”, знаючи наперед, що Порошенко просто не встигне за відведений час відповісти на них усі, й вони так і зависнуть, як звинувачення. То Порошенко міг би привернути увагу до маніпулятивної поведінки Зеленського?

Хоча, зрештою, це була справа модераторів. От тільки модератори — Олена Фроляк та Андрій Куликов — були на стадіоні суто для меблів, аби засвідчити свою дотичність до історичного заходу. Вони нічого не модерували — хіба що Куликов нагадував Порошенкові, що час на чергову відповідь сплинув. Як на мою думку, роль живого секундоміра — то далеко не всі функції модератора.   

Порошенко відверто згаяв чи не єдину для себе можливість змінити перебіг подій.

Студія

Перед першим туром я неодноразово писав: випусками “Зворотного відліку” Суспільний мовник установив дуже високу планку, дуже красивий взірець. Зараз він же з розмаху врізав по цій планці сокирою. Бо дібрати визначення, що воно було, в мене не виходить і досі.

Зовсім не було сюрпризом: Зеленський до студії не завітав. Був самий лише Порошенко. Але перед першим туром була аналогічна ситуація: Анатолій Гриценко теж був один у студії, тоді як його опоненти на прийшли.

На відміну від тієї ситуації, зараз у студії не було не лише Зеленського — не було ще ані експертів, ані фактчекерів. Запитання лунали з екрану, “від народу” - звісно ж, відібрані й записані заздалегідь. Та ще й, мов на диво, вигідні для Порошенка за тематикою й такі, на які можна було відповідати загальними тезами, без конкретики.

Найбільше збило з ніг запитання Ярослава Грицака, яке починалося так: “Найбільшим показником благополуччя є демографічна ситуація”. Ну, шановні, тоді найуспішніший регіон світу — це Африка, а Європа загниває собі десь на задвірках.

Отут уже Порошенко сказав, що буцімто Зеленський виявив дрімучу некомпетентність. Ложка цінна до столу...

Це була навіть не тепла ванна — це була тепла ванна з шампанського з масажем та педикюром. Це було низько. Й просто цікаво: а якби Зеленський, усе ж таки, раптом прийшов?

Що ж до експертів і фактчекерів, то вони були в наступному ефірі, в такому собі афтерпарті під назвою “У свинячий голос”. І правильно: нема чого тим плебеям разом із паном президентом у студії робити. Ну, й Зеленський тепер завжди зможе виправдовуватися: мовляв, він передбачав, що це будуть телевізійні Мальдіви для Порошенка, й не хотів бути статистом. І хто тепер зможе йому заперечити?

Оцим знущанням “UA: Перший”, узагалі-то, підважив увесь зміст суспільного телебачення як недержавного, непровладного.