Протягом усієї виборчої кампанії Володимир Зеленський приховував свої плани та наміри в разі перемоги на виборах, мов найсуворішу таємницю. Очікування, що він розкриється хоча б перед другим туром, не виправдалися.

Його тактика була відчайдушною, на самій межі з авантюризмом: він дозволяв потенційним виборцям уявляти його таким, якого вони хотіли б бачити президента. Він наполягав на своїй антисистемності, категорично відмовляючись показати, на яку нову систему він планує замінити стару. Голосування «проти» - то хай буде стовідсоткове голосування «проти».

Сергій Лещенко пояснював це «перемогою за будь-яку ціну».

Й от перемоги досягнуто. От тільки вибори — не боксерський поєдинок і навіть не конкурс Євробачення. На виборах перемога — це не тріумфальний фінал, а лише старт, можливість стартувати в ранзі глави держави. Головне змагання — після перемоги.

Й отут, будучи президентом, Зеленському вже не вийде вдавати з себе таємничого й недосяжного. Йому доведеться робити конкретні кроки.

І кожен, починаючи з найпершого, новий крок Зеленського приноситиме подив багатьом, хто проголосував за нього. Дедалі більше його виборців почнуть розуміти, що нафантазували собі зовсім не того Зеленського, яким він є. Кожен його крок змушуватиме частину його виборців розчаруватися. Це — невід'ємний зворотній бік «новаторської» переможної тактики.

Зеленський — ще не президент, а його висловлювання про способи та шляхи розв'язання проблеми Криму та Донбасу вже змусили збентежитися багатьох тих, хто голосував за Зеленського, протестуючи проти порошенківських «націоналізму» та «русофобії».

Були виборці, які очікували: вже від 22 квітня Зеленський урізноманітнюватиме їхнє життя публічними стратами, забезпечить гострі відчуття.

А є речі, яких Зеленський не зможе зробити за всього бажання. Не поверне він долар по 8 гривень — а чимало його виборців були впевнені, що поверне, бо були переконані: це, мовляв, Порошенко з Гонтаревою наживаються, кладуть різницю між новим і старим курсом гривні до кишень.

Не зможе Зеленський повернути старі комунальні тарифи — а чимало його виборців переконані, що поверне, бо, на їхню думку, тарифи зросли тому, що Порошенко привласнює різницю між новими й старими.

Чимало виборців Зеленського впевнені, що Порошенко буцімто «поклав до кишені “ПриватБанк” і грабує його вкладників» — а Зеленський поверне банк «законному власникові».

І таких речей ставатиме дедалі більше. Перед Зеленським стоїть дуже складне завдання — не розгубити надто багато симпатиків, коли вони побачать його справжнього, а не власною фантазією намальованого. Або, як варіант, він муситиме керувати державою за методом «з крайнощів у крайнощі», але це вже буде крах для України. Орієнтуватися на сердитого обивателя дуже легко — тільки він не прощає нездійснення своїх фантазій.

Втім, у Зеленського є один-єдиний рятівний засіб, який не лише збереже кістяк його електорату (однаково далеко не весь електорат), але й приверне симпатії багатьох нинішніх супротивників. Це — комунікаційна відкритість. Це — чесна комунікація з суспільством, постійний діалог із ним. Те, брак чого згубив президентство Порошенка.