Закінчується передвиборча кампанія. Тож дозвольте деякі враження від найрейтинговіших кандидатів — те, що лишилося в пам'яті.

Володимир Зеленський. До виборів залишається два дні, а найперший у рейтингах кандидат так і є, мов той привид: про нього всі багато говорять, але на власні очі ніхто не бачив. Принаймні, на екранах телевізорів у ролі кандидата. Неординарний прийом — виборчу кампанію Зеленського фактично роблять інші, які й висловлюються агітаційні меседжі ніби від його імені. Одне лихо: такий прийом — це чиста політтехнологія, але не політика. Політтехнології замість змістовної політики — ця пострадянська хиба ризикує залишитися, а то й збільшитися в разі, коли Зеленський стане президентом.

Запитання залишається одне: якщо він стане президентом — він так само спілкуватиметься з журналістами й суспільством, у такий самий спосіб, як і зараз?

Петро Порошенко. Його передвиборча агітація носить цілковито ретроспективний характер. “Що зробив” замість “що маю намір зробити”. Точніше, останнє теж трапляється, але надто вже побіжно й надто вже загально. Ніби посада президента — це такий суперприз за минулі досягнення. То якщо Порошенко стане президентом удруге — він тепер спочиватиме на лаврах? Перед виборами саме час було поговорити з суспільством про те, що йому не вдалося, пояснити причини, роз'яснити моменти, які й досі викликають нерозуміння й часто є предметом спекуляцій проти самого Порошенка! Щиро підвести підсумки. Гадалося, що так має бути. Але ні — не було.

Не кажучи про те, що Порошенко мав би підняти питання: чи дві каденції одного президента в умовах України — це не надто багато? Власне, п'ять років тому він казав, що буде перехідним президентом, а за п'ять років — тобто зараз — передасть владу представникам нових політичних сил і нового політичного мислення.

І таке делікатне питання. Нещодавно знайомі з Ізраїлю казали: всі ізраїльтяни купують “Рошен”. Бо бельгійський шоколад дуже дорогий, російські кондитерські вироби теж удвічі-тричі дорожчі, ніж “Рошен”, та ще й гірші за якістю. А “Рошен” - і якість висока, й дуже дешево.

Окрім високої якості, порошенківські товари мають ще один конкурентний бонус — низьку ціну. Зрозуміло: це — зокрема й за рахунок низьких зарплат в Україні. Тож Порошенко має об'єктивний конфлікт інтересів: президент мусить дбати про підвищення рівня життя, а власникові “Рошену” об'єктивно вигідний низький. Далеко не стверджую, що Порошенко користається з цього, але об'єктивно цей конфлікт інтересів має місце. Тож мав кандидат у передвиборчій агітації розставити крапки над “і”? Мав. Але не розставив.

Юлія Тимошенко. У цій кампанії вона була небувало щирою, все розповіла, як воно є — треба лише бачити, що написано, й чути, що сказано. Юлія Тимошенко — за одержавлену економіку радянського типу. Бо в іншому разі половина пунктів її “Нового економічного курсу” просто не мають змісту. Для реалізації цього “Курсу” потрібне жорстке державне керування всіма підприємствами.

Вона — за скасування розподілу влади між гілками, саме його вона зве “двовладдям”. Запропонована нею модель насправді дуже проста. Партія, що на виборах набирає хоч на 1% більше голосів, ніж суперники, отримує в парламенті більшість. Ця більшість призначає канцлера. Цей же парламент обирає церемоніального президента. А як варіант, посаду президента Тимошенко пропонує взагалі ліквідувати. У світі ще не було держав без глави держави. Ото Путін зрадіє: мовляв, якщо в Україні немає глави держави, то й сама Україна — не держава! Й, мовляв, хай собі там буде канцлер, а главою держави буде він, Путін. Або зробить так, щоби був. 

Тимошенко казала, що Україні потрібна “суперлюдина з суперможливостями”, скромненько так натякаючи на себе. Бідолашний Бетмен забився кудись у куточок — Тимошенко прийшла. Ще одне одкровення: Україні потрібен термінатор. Узагалі-то, термінатор — це той, хто кладе край чомусь, покінчує з чимось. У фрази “Україні потрібен термінатор” - досить зловісне значення.

Кіборги на сцені під час висунення Тимошенко президентом. Пригадується, як п'ять років тому щойно визволену з в'язниці Тимошенко привезли на Майдан, який щойно переміг, в інвалідному візку. “Я вас захищу”, - пообіцяла вона героям Майдану. Герої Майдану, які щойно вибороли перемогу — діти малі, вона — мудра й усесильна мати народу. От цікаво, від кого й від чого обіцяла вона захистити героїв Майдану, які ВЖЕ перемогли? Чи вона ще й провидиця — передбачала прихід “злочинного режиму”?

А річ у тім, що будь-яка влада для неї, окрім її власної — злочинна. Колись це спрацювало проти Кучми й було тоді справедливим. Тож потім Тимошенко кожного разу діяла за методом “і завдання зводиться до попереднього” - оголошувала будь-яку владу злочинною й діяла, мов проти Кучми. Умови та обставини змінювалися, Тимошенко та її методика — ні.

Ну, а коли лідерка “Батьківщини” заявила, що вона - “кіборг у полтиці”... От бере людина й прямо так каже: “Я — герой”. Юлії Тимошенко дедалі більше зраджує почуття міри. Вона дедалі більше бореться з тією реальністю, яку сама ж колись і вигадала. Згадки про “велич України” - боюся, це абсолютна калька з російського ідеологічного дискурсу. Леонід Кравчук на сцені під час висування Тимощенко у президенти... Надто вже часто коли на сцені з'являється Кравчук, десь за лаштунками неодмінно відшукується Медведчук.

Анатолій Гриценко. Чесний, демократичний. Вдумливий, аналітичний. І водночас занадто самовпевнений, обіцяє легке досягнення всіх проголошених цілей. Не визнає своєї неправоти, своїх помилок ніколи й ін в якому разі. Яскравим прикладом став конфлікт із Юрієм Луценком. Гриценко заявив, що не вибачиться перед ним, бо той є “бездипломною балаболкою”. Типовий перехід на особистості. Типове “коли немає аргументів — бий по пиці”. Та хоч би яким був Луценко, а Гриценко був неправий: звинуватив генпрокурора в тому, що той ховав сина від армії, безпідставно. Образив. І це не єдиний випадок, коли замість відповіді по суті Гриценко переходив на особистості й роздавав “епітети”. 

Про Юрія Бойка та Олега Ляшка й розповідати не треба. Тож шукаймо тепер, за кого проголосувати.