Штабістів Володимира Зеленського зловили на арифметичній помилці. Вони обіцяли вчителям захмарні зарплати, при цьому названі ними ж джерела виплати тих зарплат – майбутні експропрійовані в корупціонерів гроші – є в багато разів меншими, ніж потрібно на такі зарплати.

Реакція соцмереж засвідчує: мало хто вірить у помилку (бо, зрештою, якби Зеленський обіцяв це, маючи реальний намір це виконати, він би змусив своїх штабістів дуже ретельно все прорахувати). Імовірніше, йдеться про те, що ця обіцянка — звичайна... ммм... цяцянка. Та сама, що дурневі радість.

Але припустімо навіть, що всі розрахунки було би зроблено акуратно й чесно. Чи це принципово щось змінило б? Гаразд, учителям скажено підняли б зарплату. А лікарям? А музейним співробітникам? Бюджетників, якщо знаєте, й інших чимало.

А небюджетники? Експропріація експропріаторів жодним чином не пожвавила б економічні процеси. Сама по собі й із сьогодні на завтра, принаймні. Тобто беремо окремо взятих учителів, створюємо їм райські умови й потім довго ними хизуємося, а як і що буде з усіма, кому не пощастило бути вчителем, - начхати.

«Цих грошей вистачило б на високу зарплату вчителям на десять років» - гаразд, повірмо навіть у це й тут само запитаймо: а на одинадцятий рік що робити?

Ще три роки тому в одному з ток-шоу вразила репліка одного радикального нинішнього кандидата у президенти: він запевняв (на жаль, не пригадаю точної цитати, але сприймалося сказане ним саме так), що коли побороти корупцію на митниці, це одразу наповнить бюджет і розв'яже всі економічні проблеми. Митний контроль як провідна галузь економіки й основне джерело наповнення державного бюджету.

Чому Зеленський, та й далеко не лише він, під час нинішньої виборчої кампанії більш-менш предметно веде мову лише про корупцію та боротьбу з нею?

По-перше, щоби вести з телеекранів мову про боротьбу з корупцією, не треба спеціальних знань. Можна виголошувати найпримітивніші тези — й аудиторія під оплески це сприйме.

По-друге, саме на боротьбу з корупцією — найбільший суспільний запит. Аудиторія хоче чути про боротьбу з корупцією — то й нате вам. А створили такий порядок речей ЗМІ. Бо саме питаннями корупції відає розслідувальна журналістика. Розглядати інші проблеми держави та тенденції, що в ній панують — то царина аналітики. От уже кілька років, як розслідувальна журналістика в фаворі, тоді як аналітику витіснено на маргінес, у блогерство.

Й от результат: чимало українців упевнені, що корупція — то й є єдина проблема й єдина перешкода до процвітання. Здолаємо корупцію — й наступного ж дня заживемо багато, мов у казці. Здолаємо останнього ворога — й настане нам комунізм. Чи варто уточнювати, що “здолаємо останнього ворога” - це типово російський світогляд?

Вкотре уточню: так, корупція — то страшна виразка на тілі України. Так, вона гальмує наш розвиток, занурює у візантійське болото. Але ж вона — далеко не єдина перешкода. Багату й розвинену Україну треба будувати, її неможливо вибороти чи відвоювати, боротьба з корупцією — це лише необхідна умова для подальшого будівництва, а не саме це будівництво.

Зі слів Зеленського й багатьох інших кандидатів же випливає, що буцімто десь в Україні лежать незліченні багатства, й корупціонери їх розкрадають, варто побороти корупцію — й те багатство дозволить нам жити щасливо віднині й у віки вічні. Поширений сюжет російських народних казок: впало на Іванушку щастя — тож може тепер усе життя лежати на печі й насолоджуватися.

А як розвивати економіку, як зробити її модерною й розвиненою — того Зеленський публічно не каже. Не каже, як будувати, а не лише експропріювати.

Й тут ми підходимо от до чого. Всі наші біди беруть початок у часах президентства Леоніда Кучми. Й економічні зокрема. Бо то саме він розбудував в Україні російську економічну модель, зробив Україну економічною копією Росії.

Однієї лише різниці він не врахував: Росія є дуже потужним експортером нафти та газу, а Україна не є — отже, російська модель сировинної, ресурсно-експортної економіки прирікає Україну на бідність. І на розквіт корупції, до речі, теж.

Ведучи мову про «відібрати й поділити» як про джерело всезагального процвітання, Зеленський тим самим показує: він просто шукає, чим замінити відсутнє нафтогазове джерело, де знайти інше. Й знаходить експропріацію експропріаторів як розв'язання задачі.

А річ у тім, що коли розмови про боротьбу з корупцією зводяться до того, скільки грошей це дасть до бюджету, такі розмови не варті й шеляга. Бо мета боротьби з корупцією — стратегічна, а не утилітарна. Мета ця — створити в Україну економічну систему, яка буде чесною й прозорою, за якою конкурентну боротьбу виграватимуть найкращі, а не найкорумпованіші. Коли економічними чемпіонами ставатимуть справжні чемпіони, а не ті, хто «домовився». Отоді, як наслідок, і бюджет наповнюватиметься — й не треба буде рахувати, на скільки років вистачить експропрійованого.