Нещодавно на широкі екрани вийшов  повнометражний вітчизняний художній фільм про славні і водночас трагічні події української історії сторічної давності. Йдеться про кінокартину «Крути 1918» (режисер Олексій Шапарев) – воєнно-історичний  екшн, який відтворює події кінця січня 1918 року, коли  на підступах до Києва, під залізничною станцією «Крути», жменька жертовної української інтелігентної молоді протистояла більшовицьким бандам (співвідношення сил було десь 1 до 10 на користь московських зайд) Михаїла Муравйова (актор Віталій Салій).

Насамперед хотілося б відзначити, що наразі вітчизняних фільмів на воєнно-історичну тематику, на яких можна було б виховувати підростаюче покоління, є не так  вже й багато. Тому фільм є злободенним, особливо якщо брати до уваги гібридну війну, яку ведуть проти України і нащадки тих, хто намагався загарбати її століття тому під Крутами.

З іншого боку, художні фільми на історичну тематику накладають на своїх творців багато суттєвих обмежень, адже їх фабула має вписуватися в загальновідомий історичний контекст, що, не може не звужувати діапазону польоту фантазії  сценариста і режисера. До того ж такі фільми вельми прискіпливо сприймаються глядачем, особливо освіченим.

Беручи до уваги викладене вище, можна стверджувати, що перед авторами фільму стояла досить таки складна задача. Особливо якщо враховувати  наявність у фільмі численних батальних сцен в умовах обмеженого бюджету (близько $2 млн). З іншого боку, треба думати, що автори фільму і не ставили перед собою задачі детального відтворення тих вже далеких історичних подій.  Та й неможливо зробити це в художньому фільмі.

Загалом, з поставленою задачею автори фільму справилися. Хай може і не блискуче, адже зауважень і претензій до кінокартини можна висловити чимало. Так, складається враження,  що монтаж фільму робився дещо поспішно. Вже хоча б тому, що окремі сюжети  слідують один за одним якось фрагментарно, без належного логічного поєднання. Можливо, це було спричинене намаганням випустити фільм у широкий прокат напередодні чергової річниці  висвітлених у фільмі подій.

Окремі сцени фільму виглядають дещо по-бутафорськи. Наприклад, неприємно вражає вбрання Михайла Грушевського (актор Сергій Дзялик) під час його виступу на мітингу на Софіївській площі на початку фільму. Особливо пальто, яке  виглядає цілковито не органічно для професора, естета і перфекціоніста Грушевського вже хоча б тому, що воно зовсім не підігнане по фігурі і якось неприродно звисає з усіх боків.

Батальні сцени є дещо спрощеними і непереконливими, деякі повторюються. До того ж вони не передають всієї напруженості і трагічності того, що відбувається на екрані.

Особливо впадає в око зовсім спрощене зображення в кінокартині збройного заколоту проти Центральної Ради на заводі «Арсенал» – якісь фрагменти руїн і всього декілька постатей.  У той же час атмосферу підготовки до заколоту більшовицькими агентами відтворено більш переконливо…

Гра головних акторів, особливо виконавців ролей синів генерала Савицького Андрія і Олекси (відповідно актори Євген Ламах  та Андрій Фединчик) та сотника студентського куреня Аверкія Гончаренка (актор Олексій Тритенко), є досить професійною і переконливою.  Епізодична постать Симона Петлюри (актор Дмитро Ступка) також є значно привабливішою і переконливішою, ніж епізодична також постать Михайла Грушевського. Як і вбрання головного отамана, яке  не викликає у глядача якогось внутрішнього несприйняття.

Дещо перебільшено гротескно зображено в картині більшовицького командира, а до того  білого офіцера, Муравйова: шовініст, ін’єкційний наркоман, психопат, садист. Якось неприродно і навіть гіпертрофовано гротескно виглядає його пафосна манера командувати наступом підлеглих  на позицію, яку охороняє студентський курінь, через гучномовець з бронепоїзда. Звісно, ворога треба зображати у негативному ракурсі, але робити з нього цілковито неадекватну і психічно хвору людину є, певне, все ж не правильним. Адже він, попри все, був «успішним» командиром, йому врешті-решт вдалося заволодіти  Києвом і потопити місто в крові. Себто з поставленим своїм командуванням завданням Муравйов справився.         

Звісно, тема кохання теж присутня в фільмі. Обидва брати Савицькі закохані в одну й ту ж чарівну дівчину Софію (акторка Надія Коверська). Хоч вона особисто віддає ніби перевагу молодшому Андрію. Може саме тому старший брат Олекса гине в кінці фільму, виконуючи якесь таємне завдання українського уряду та західних спецслужб щодо передачі лідерам більшовиків компрометуючих матеріалів, що можуть внести розбрат у ряди їх вищого керівництва.

Неприпустимими є і мовні ляпи на кшталт «100 років тому НАЗАД», що лунає з вуст лідерки групи пластунів-екскурсантів у кінці фільму (хто-хто, а пластуни не можуть припускатися мовних ляпів у патріотичній кінокартині). Не знаю як у сучасних військових статутах звучить команада «Хутко!», але її звучання з вуст командира куреня звучить якось штучно і неорганічно. Також не органічно звучить молитва польською мовою студента-поляка перед боєм. І не тому, що він поляк, а тому що погана вимова і є помилки в тексті молитви («matka Boża», а не  «matka Boska»).         

Підсумовуючи, можна, попри всі зауваження і претензії до авторів фільму, стверджувати, що фільм «КРУТИ 2018» є важливим кроком вперед у воєнно-історичному жанрі вітчизняного кінематографа і, безперечно, сприятиме патріотичному вихованню підростаючого покоління. Хотілося б надіятися, що вже в короткостроковій перспективі буде знято вітчизняний воєнно-історичний блокбастер, який поб’є рекорди хоча б вітчизняного кінопрокату. І це обов’язково станеться. Адже, за законами діалектики, кількість рано чи пізно переходить в якість.