Нещодавно Facebook нагадав про дев’яту річницю членства в цій глобальній соціальній мережі. Декілька тисяч друзів і чимало фоловерів. У числі друзів лише – звісно, можливі якісь непередбачувані винятки - патріотично налаштовані люди. Є також представники української діаспори з країн Заходу та громадяни Польщі. Тому не такий вже й рідкий гість в польськомовному сегменті Facebook. Звісно, пишу там лише коли йдеться про пов’язані з Україною речі. Врешті-решт з поляками все зводиться до подій на Волині 1943 року, оцінки діяльності ОУН та УПА. З цих питань порозумітися з ними, практично, неможливо. Постійно доводиться молоти воду в ступі (про власне ж бачення цих подій писав декілька разів, зокрема, і в авторській колонці на „Українській правді”). Але не про спілкування з західними сусідами  йдеться. Просто хочеться відзначити, що, попри розбіжності в оцінках окремих подій,  у своїй переважній більшості  поляки є толерантними і вихованими європейськими людьми, які не дозволяють собі хамити, переходити на особистості, навішувати ярлики та, загалом кажучи,  порушувати загальноприйняті етичні норми загальнолюдських комунікацій. Хоч, звісно,  це лише мій особистий досвід.  

На жаль, не може бути й мови про дотримання в Facebook елементарних етичних норм спілкування багатьма співвітчизниками. Найбільш вражає  нетерпимість до чужої думки та ледь не абсолютна переконаність у своєму праві на істину в останній інстанції. Особливо коли йдеться про „правильність” вибору кандидата в президенти на запланованих на березень наступного року виборах. Звісно, кремлівські тролі і боти та 5-а колона Кремля намагаються створити інформаційний шум та посіяти чвари і розбрат в українському сегменті Facebook, але серед  абсолютно нетолерантих дописувачів є і давні знайомі, зокрема й такі, з ким підтримував стосунки не один десяток років.  

Особливою нетерпимістю в мережі відзначаються, як на мене, ультрарадикальні – таких чимало - прихильники чинного очільника держави. Будь-які критичні висловлювання  щодо нього особисто чи негативних явищ у суспільстві за часів його каденції викликають просто шквал хамства і нетолерантності, супроводжуються звинуваченнями у зрадофільстві та відсутності патріотизму, навішуванням ярликів і т.д. і т.п.  Переконаний, що абсолютно не критично хвалять чинну владу переважно ті, хто при ній добре влаштувався і кому немає на що нарікати. А це, головним чином,  чиновники  та  челядь  і, звісно, безсрібники з числа так зв. „корисних ідіотів”. Адже середній клас, який є базою сучасної демократичної форми державного правління,  наразі складає в  Україні всього близько 3% населення (далеко не всі, як це дехто вважає,  власники „євроблях”  є представниками середнього класу).    

Один колишній народний депутат, який „топить” за чинного президента, „наказав” навіть „стулити писок” авторам коментарів, які йому не сподобалися.  Особливе його захоплення викликав вираз „укушений Юлею”, практикований у мережі одним відомим у своїх колах журналістом, який – попри критику навіть багатьох колег по перу - навсібіч чіпляє подібні ярлики і вихваляє грандіозні економічні досягнення чинної влади за останні роки (хоч не має економічної освіти, як  і „зеленого” поняття про макроекономіку взагалі).

Ще одна ультрарадикальна прихильниця чинного президента, яка всіма фібрами своєї душі чомусь ненавидить Юлію Тимошенко, звинувачує весь „дурний” український народ в тому, що у свій час не підтримав президента Ющенка. При цьому вона, як і Ющенко, голосувала в 2-у турі президентських виборів (Тимошенко vs Янукович) „проти всіх”, що дозволило цілком легально захопити владу в країні бандиту Януковичу та його клевретам. Адже якби Юшенко закликав тоді своїх, хоч і  нечисленних прихильників, віддати голоси за Тимошенко (хай навіть як і за менше „зло”!) ,  то історія України могла б бути цілком іншою,  можливо навіть  без війни та десятків тисяч жертва серед мирного населення. Хоч це і не факт.

Треба все ж любити Україну в собі, а не себе в Україні. Коли себе в Україні, а не навпаки,  любить  пересічний громадянин, то його ще якось можна намагатися зрозуміти і навіть спробувати виправдати.  Але коли так робить відомий політик, то про жодне розуміння, ні тим більше про виправдання  не може бути й мови. Нещодавній же заклик  Ющенка голосувати за чинного президента може, як на мене,  зробити  кумові навіть „ведмежу послугу”.        

До того ж гіпотетично не виключено, що в 2-й тур президентських виборів у 2019 році вийдуть Тимошенко і Бойко. Особливо якщо останній стане  - інші відмовляться  напередодні виборів - єдиним кандидатом від опозиції. Адже патріотичні сили роз'єднані. Хто тоді буде більшим злом для ультрарадикальних прихильників чинного президента?  Графи „проти всіх” у виборчих бюлетенях вже не буде.  Особисто мені здається, що вони тоді голосуватимуть за Бойка, що рівнозначно голосуванню  за черговий реванш відверто антиукраїнських і антидержавних сил.  Наразі ж ці „ультраси” претендують на звання  єдино „правильних” патріотів.      

Згадана абзацом вище особа середніх років з вищою гуманітарною освітою є абсолютно нетерпимою до чужих думок, відразу переходить на особистості і навішування ярликів, сіє в мережі розбрат і ворожнечу.  До того ж не сприймає жодної критики на свою адресу. Та ше й не має, як на мене,  попри гуманітарну освіту, глибинного чуття мови. Як української, так і англійської.  Так, пише „пакостити” замість „капостити”, „флуд”, а не „флад” (примітка: анг. „flood” читається як „флад”). На коментар щодо доречості  використання взагалі такого англійського слова та ще й у неправильному звуковому відтворенні, вона мене просто заблокувала, а  сам коментар, певен, видалила.  Адже крити  було вже нічим, а визнавати власні помилки таким людям „за падло”.  

І це лише окремі приклади з власного досвіду. Отож, опоненти – і не лише в політичному контексті - в українському сегменті Facebook обмінюються „голими” фактами, поливають одне одного брудом, огульно приписують іншим всі смертні гріхи, проявляють шалену агресію проти інакодумців, чіпляють ярлики, звинувачують у зрадофільстві, матюкаються  і т.д. і т.п.  Все це, безперечно,  є огидним і нецивілізованим рудиментом „совка” й  не відповідає європейським і загальнолюдським моральним цінностям.  

У дописах доморощених політичних пропагандистів – і не лише прихильників чинного президента – зашкалює агресія і абсолютно відсутнє критичне мислення. Максимум, що вони можуть запропонувати – це посилання на якийсь сайт Держстату чи Мінфіну (інколи навіть МВФ чи якоїсь іншої міжнародної організації). Але „гола” статистика чи окремі – часто вирвані з контексту - факти не є критичним мисленням.  Агітувати ж у середовищі порівняно освічених людей за якусь ідею, наприклад, за „свого” кандидата в президенти  без використання критичного мислення  є цілковито контрпродуктивним.    

У свій час, психолог Бенджамін Бум (Benjamin Boom) виділив шість рівнів людського мислення: Knowledge (Знання), Comprehension (Розуміння), Application (Застосування), Analysis(Аналіз), Synthesis(Синтез), Evaluation (Оцінювання).

Лише три останні рівні є рівнями критичного мислення. І їх треба обов'язково використовувати, коли йдеться про пропаганду та/або агітацію за когось чи щось в умовах демократії, себто за умови рівного доступу опонентів до телебачення та інших ЗМІ, у т.ч. і електронних, до яких, фактично, можна віднести і  соціальні мережі, у першу чергу найбільш поширену в світі соціальну мережу Facebook.    

Тому варто - принаймні штатним пропагандистам та агітаторам - вдаватися до Аналізу, Синтезу та Оцінювання, а не лише до наведення окремих фактів чи суджень. Без цього переконати думаючу людину  в чомусь неможливо.  

Якщо йдеться про економічний аналіз, то, для прикладу, можна навести зведену  інформацію по роках про  рівень зовнішнього та внутрішнього державного боргу з вказанням прізвищ президента та прем'єра. Це ж стосується і реального ВВП, золотовалютних резервів, рівня безробіття, еміграції, середніх доходів громадян, співвідношення доходів 10% найбагатших та 10% найбідніших, чисельності середнього класу  і багатьох інших макроекономічних індикаторів. Зрозуміло, що треба зробити якусь поправку і на втрату економічних потужностей на Донбасі та війну з агресивним сусідом.

Звісно, цього ніхто зі  штатних пропагандистів не робить і робити не буде. І не тому навіть, що це вимагає певних економічних знань і займає багато часу.  Просто аналітика – річ вперта і може неочікувано стати аргументом не „за”, а  „проти”. Тому простіше і швидше вирвати щось з контексту в абсолютному вимірі і подати не критично мислячим опонентам  як успіх, хоч воно - у відносному вимірі - успіхом може і не бути.  

Синтез (скорочення від „СИНнхронізація ТЕЗ”), який передбачає формування судження на базі  окремих розрізнених частин  та Оцінювання, є найвищими рівнями критичного мислення.  І про це варто пам’ятати під час ведення дискусій не лише академічних, а й політичних. І не лише в соціальних мережах, а й на різних телевізійних токшоу. Адже „бла-бла-бла” і „ку-ку на муню” нікого ні в чому  і ніколи не переконають. Радше навпаки.   

Отож, думаймо критично, будьмо толерантними, поважаймо інших, не  проявляймо агресії,  спілкуймося без матючні, надриву, хамства і, особливо, без претензій на істину в останній інстанції. Вибори відбудуться, політики помиряться, а розсварені колишні друзі так і залишаться ворогами. І не лише в віртуальному, а й у реальному житті.

Насамкінець нагадаю лише, що Трамп виграв вибори, значною мірою, завдяки саме критичному мисленню  та креативному використанню Інтернету як каналу доставки "своєї" інформації різним цільовим аудиторіям. Клінтон цього не робила. І програла.