Віктор Медведчук ненавидить Сполучені Штати Америки. Гадаю, що він, як і будь-яка людина, має на це повне право: на колір і смак товариш не всяк.

Але, судячи з його інтерв’ю каналу «112 Україна», Америка відповідає йому взаємністю. Просто тобі ночами не спить – тільки й думає, як ото би влаштувати бідолашному Медведчукові чергову капость. От який він великий, Віктор Медведчук: для найбільшої потуги світу, цілих Сполучених Штатів Америки він – просто тобі кістка в горлі.

Застосований Медведчуком метод, узагалі-то, не новий. Рівно 90 років тому, 1928 року, цей метод змалювали Ільф і Петров у своїх безсмертних «12 стільцях» в образі Людоїдки Еллочки. Та знайшла собі непримиренну супротивницю в особі американської мільярдерки Вандербільд – і якою ж значною персоною сама собі після того здавалася!

А ще він, Медведчук – за автономію Донбасу, яка буцімто, мов чарівна паличка, поверне окуповані території під юрисдикцію України. Не сказав наш «великий політик» єдиного: спеціально ухвалений задля реінтеграції окупованих територій український закон де-факто саме автономію – тобто самоуправління, особливості керування – й передбачає.

Єдина деталь: це є можливим лише після того, як Донбас залишать усі російські збройні формування. Бо не пригадати жодного прикладу, коли автономний статус дозволяв би перебувати на території автономії іноземним військам. І не лише перебувати, а й диктувати свою волю. Це називається не автономією, а окупацією. Й від того, що окупацію перейменувати на автономію, вона не припинить бути окупацією – Медведчук, як юрист, напевне знає: приховані правочини розглядаються як такі, якими вони є по суті, а не якими їх названо.

Медведчук поза сумнівом про це знає. Знає – але не сказав, приховав. А Павло Кужеєв, ведучий, не спитав очевидного.

До речі, ставлячи запитання про припинення залізничного сполучення з Росією, Кужеєв сформулював його так, ніби воно вже стало доконаним фактом. Кажучи про висловлювання Омеляна, він використав навіть слово «підписав» - хоча підписують документи, а не пости в соцмережах. Просто обмовка вийшла?

Що ж до окупованих територій... Ведучий сказав, що умови утримання в’язнів і поводження з ними там є просто нелюдськими, чимало хто не витримує їх і втрачає розум. Медведчук прохопився, що, мовляв, в Україні – те саме, не навівши жодного факту. Й почав розводитися, що це – лише додатковий аргумент на користь того, щоби якомога скоріше витягнути в’язнів з неволі, а для того виконувати всі вимоги й Росії, й очільників самопроголошених псевдореспублік.

А тепер спробуймо накласти ці два твердження одне на одне. З одного боку- «автономія» за Медведчуком, тобто включення псевдореспублік до «загальної» території України в такому стані, в якому вони є. З іншого боку – тортури й нелюдські знущання у псевдореспубліках.

Що це означало б? Одне-єдине – що тортури й злодіяння проти в’язнів збереглися б, але вже під українською юрисдикцією. Але при цьому це стало би внутрішньою справою України (за яку вся міжнародна спільнота засуджувала б уже не Донецьк і не Луганськ, а Київ), й будь-які міжнародні зусилля набули би статусу втручання у внутрішні справи.

Іншими словами, надія на звільнення в’язнів бойовиків зникла би – вони довічно могли би залишатися в тих нелюдських умовах.

І хай це приховував Медведчук. Але невже цього не розумів Кужеєв? Настільки не розумів, щоб навіть не спробувати уточнити?

Що ж до Медведчука – то от і вся ціна його визволительству бранців із полону. От вам і вся ціна його «миротворству».