Чимало ЗМІ, аналізуючи (іноді замість цього слова так і хочеться вжити слово «гадаючи») перспективи майбутніх президентських та парламентських виборів, до переліку найпотужніших кандидатів або лідерів прохідних партій включають Володимира Зеленського. І цей факт промовисто каже про стан і хвороби чималої частини медіаспільноти. Про те, що визначальні, доленосні події в житті країни чимало ЗМІ схильні змальовувати, мов шоу – й саме так до них ставитися.

Звідки взагалі в цьому переліку взявся Зеленський? Ну, по-перше, він зареєстрував політичну партію «Слуга народу». І, по-друге, його до цього переліку включили  соціологи, проводячи чергові опитування на чиїсь замовлення.

Ото, власне, й усе: ніяких заяв стосовно того, що він має брати участь хоч у якихось виборах, сам Зеленський не робив, ніяких натяків на свою ймовірну участь не давав.   

Мова зовсім не про те, що Володимир Зеленський – шоумен, і навіть не про якість його шоуменства. Зрештою, президентом може стати будь-хто за освітою та основним фахом – то чому це не міг би бути діяч шоу-бізнесу? Принаймні, не «міцний господарник» - і це вже добре. Мова навіть не про те, що в самий розпал російської агресії Володимир Зеленський висміював українську владу перед переважно російською аудиторією.

Мова про інше. Так, Зеленський та його «Квартал-95» пародіюють чинних політиків – подеколи дотепно, подеколи поверхово, подеколи стереотипно, причому іноді розкручуючи стереотипи вельми сумнівного походження. Подеколи  пародіюють не зміст, а форму, не вчинки політиків, а якісь їхні типові жести та інтонації, мовні штампи та інші індивідуальні особливості, які самі по собі не є ані добрими, ані поганими – от просто індивідуальні. Хоч би хто був при владі, а завжди знайдеться, як і за що його пародіювати – як, власне, й будь-яку людину взагалі. Точніше, навіть шаржувати.

У будь-якому разі, шоумен нібито має певний стосунок до політики, перебуває десь поруч із нею.

Але спробуйте пригадати власні заяви Зеленського на політичну тематику: якою він хотів би бачити Україну, як цього досягнути. Може, я щось важливе проґавив, але не пригадується нічого – геть нічого, зовсім нічого.

Ба більше: запустіть у гуглі «Партія Слуга народу». Ви не знайдете анічогісінько про діяльність цієї партії. Жодних найменших ознак такої діяльності. Навіть партійного сайту не знайдете. Натомість знайдете от що: партія «Слуга народу» - «поки це не політичний проект, а швидше, юридичний нюанс». За словами самого Зеленського, єдиною метою реєстрації партії було прагнення запобігти реєстрації партії під такою ж назвою «пройдисвітами», які хотіли в такий спосіб набрати популярність за рахунок «Кварталу». Іншими словами, стати іміджевими паразитами.

Тобто, те саме одним реченням: Володимир Зеленський та його колеги зареєстрували партію «Слуга народу» виключно з єдиною метою – щоби ніхто інший цього не зробив; запатентували в такий спосіб свою назву, свій бренд, убезпечили його від чужих зловживань. Принаймні так це виглядає з заяв Зеленського, і підстав сумніватися в цьому наразі немає.

А як же соціологи? Пані Ірина Бекешкіна у приватній розмові пояснила: це є досить поширеною практикою – включати до подібних опитувань просто популярних, знаних людей. Просто щоби виявити суспільні настрої. Ба більше: подеколи до таких опитувань узагалі включають вигаданих персон із вигаданими іменами та прізвищами – з тією самою метою. Тож соціологічні опитування аж ніяк не є підставою ставитися до кожного їхнього фігуранта як до реального потенційного учасника майбутніх виборів.

Привертає увагу ще одна річ: в матеріалах багатьох ЗМІ Зеленського ставлять поруч зі Святославом Вакарчуком, проводять між ними паралелі. Мовляв, обидва є діячами шоу-бізнесу. Але річ у тім, що громадянська позиція Вакарчука є широко відомою, бо він її неодноразово виголошував. Широко відомими є його переконання, його уявлення про мету, до якої треба прагнути. На відміну від Зеленського.

Тож от вам найперша вада – поверховість. Схильність до оперування лейблами, ярликами, у даному разі належністю обох персонажів до шоу-бізнесу.

«Слуга народу» - й досі дуже поширений мовний штамп. От тільки штамп цей – сталінський, тож назва партії Зеленського так або інакше відсилає до сталінських часів та категорій тих часів.

Так, у вислові «слуга народу» є певна частка чи то жарту, чи то образності. Але от саме частка, лише частка; чимало людей сприймають її цілковито серйозно. У демократичних країнах політик – це найманий суспільством функціонер, менеджер. Розглядати стосунки влади й суспільства в категоріях «хазяїн» та «слуга» є характерним для феодальної доби, для доби підданців, а не громадян. І виходить, що чимало українців усе ще мислять саме такими категоріями. І, до речі, а чи в українських ЗМІ фраза «слуги народу» зустрічається так уже рідко? Це – не перебільшення: ця фраза справді завдає певну систему понятійних координат.  

Значний показник тих, хто міг би проголосувати за Зеленського, цілком може свідчити: чимало українців готові проголосувати «по приколу», «заради жарту». А чи, принаймні, схильні саме так відповідати на запитання соціологів.

Потенційні виборці Зеленського засвідчили: в Україні досить великою є кількість людей, які не розрізняють політичну популярність і просто популярність і ладні проголосувати за будь-яку розкручену особу.

Кількість тих, хто міг би проголосувати за Зеленського, доводить: в Україні для багатьох людей у їхній електоральній поведінці є цілком достатнім, щоби кандидати лаяли владу або насміхалися з неї. Цілком достатнім є, щоби кандидат просто заявляв: «Усі вони – гади». У значної кількості громадян політик може здобути підтримку на самому лише негативі, без жодної позитивної навіть не програми, а просто взагалі без жодної позитивної складової своєї політичної риторики. «Геть, ганьба!» - й того буде досить. І, треба сказати, чимало політиків цією особливістю реально користуються. (І, до речі, а чи деякі ЗМІ – хіба ж ні?)

Хай би як оцінювати результати соціологічних досліджень, а так або інакше вони кажуть саме про це. Й саме про це, напевне, й мали би повести мову наші ЗМІ стосовно Володимира Зеленського як кандидата. Запросивши, звісно ж, соціологів як експертів – щоб вони не лише видали на-гора цифри й відсотки, а й пояснили, що ті цифри означають. Принаймні, так мало би бути станом на сьогодні, за наявної на сьогодні інформації.

Натомість ЗМІ ведуть мову про лідера «Кварталу» як про цілком реального кандидата. Чим і змушують пригадати вислів якогось музичного продюсера 1990-х років: мовляв, зробити зірку можна з кого завгодно, кого завгодно можна розкрутити. Сьогодні чимало наших ЗМІ виступають саме в ролі таких продюсерів, розкручуючи політичну зірку з Володимира Зеленського. Їхня реакція на включення його кандидатури до соціологічних опитувань виявилася неадекватною. Зовсім не такою, якою мала би бути.