Марш рівності, що пройшов у Києві минулої неділі, викликав у значної частини суспільства активне несприйняття й навіть протести. Частина українців вважає: відбулося щось нехороше, чого не мало би бути. Щось образливе й аморальне. За таких умов ЗМІ мали би бути абсолютно точними й висвітлювати пов'язані з Маршем рівності події гранично адекватно, щоби не додавати суспільної напруги та домогтися розуміння аудиторією того, що й із якою метою відбувалося.

А починається все з термінології. «Марш рівності», «ґей-прайд» і «ґей-парад» — визначення, які використовуються на позначення цієї події як синоніми, часом в одних і тих самих матеріалах. Деякі матеріали з хибними означеннями відредагували постфактум, коли їх уже прочитали – така собі політкоректність у свинячий голос.

Матеріал УНІАН: «Сьогодні у Києві проводиться Марш рівності "КиївПрайд"», а під ілюстрацією підпис: «У Києві сьогодні проводиться ЛГБТ-парад / УНІАН».

Марш, парад і прайд – різні речі, й реакція на ці слова в аудиторії різна. Назва «Марш рівності» промовляє сама за себе. Єдине, що можуть закинути критики – не всім зрозуміло, в чому полягає нерівність, дискримінація, проти якої спрямований захід. Чіткої відповіді на це запитання в більшості матеріалів не знайти. Це дає упередженим читачам підстави далі вважати, що захист рівності – лише надуманий привід для демонстрації «збочень».

Ґей-парад – це різновид «парадів кохання», які існують у деяких країнах. Їх організовують не лише ЛГБТ: це щось на зразок карнавалів, що пропагують вільні статеві стосунки. Тож, почувши про ґей-парад, люди мають підстави вважати, що йдеться про публічну демонстрацію розпусти.

Нарешті, ґей-прайд – значною мірою універсальне, але розпливчасте визначення, яке не дає точного уявлення про характер акції. До того ж, значна частина аудиторії не знає його значення, тому і зміст трактує довільно.

Термінологічна плутанина ускладнює розуміння змісту того, що відбулось, та підживлює упередження. Серед коментарів до публікацій я бачив такий: «По всем СМИ крутили недавний красочный гей-парад в Киеве». Чи відповідає цей опис тому, що відбулось насправді? Навряд.

Та не лише ЗМІ, а й самі організатори мали б уникати штампів та роз’яснювати зміст своєї акції. В Марші рівності брала участь група людей у карнавальних костюмах, які справді нагадували учасників ґей-параду. Ба, навіть використовували карнавальну автомобільну платформу.

Чимало ЗМІ присвятили найбільше уваги саме цій групі: в деяких виданнях фотографії розцяцькованих учасників і учасниць становили 30-40% ілюстрацій. До того ж, це були єдині фото великим планом, крім, хіба що, фотографій політиків і дипломатів. Та якщо подивитись уважно, можна пересвідчитись, що група була справді невеликою – на всіх фото ті самі обличчя.

Це була типова маніпуляція масштабами та пропорціями – така сама, як під час Майдану, коли провладні медіа показували «маленьку» акцію протесту та «велелюдний» Антимайдан. Такий спотворений образ Маршу рівності, безперечно, посилює суспільну напругу та несприйняття акцій, організованих ЛГБТ-спільнотою.

Звісно, група барвисто вдягнених і нафарбованих людей була найяскравішим видовищем маршу. Проте завданням репортера є не вхопити в об’єктив найяскравіше, а передати достовірну картину події. Саме цей вибір позначає межу між відповідальною перед суспільством та «жовтою» журналістикою.

Чи немає провини ЗМІ в тому, що тема маршів рівності аж так поляризує українське суспільство? Адже саме вони традиційно показують подію, але не розкривають проблему. Немає події – нема й проблеми: говорити на гострі теми без яскравого інформаційного приводу в багатьох наших медіа не заведено. Тому проблеми роками не зсуваються з місця, натомість події стають дедалі гучнішими й видовищнішими.

Якби проблему несприйняття ЛГБТ частиною суспільства було розв’язано, репортажі про ґей-прайди (саме про них, адже в маршах рівності не було би проблем) стали б лише сторінками хроніки, на які не звертали б надмірної уваги. Тим часом зараз це стає топ-темою на кілька днів, найрезонанснішою в масштабах країни. Що, у свою чергу, створює в частини аудиторії враження, що тема секс-меншини штучно роздмухується. Коло замикається.