Пропозиції, які лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко озвучила на своїй конференції «Новий курс» 15 червня, нагадують риторику Ніколаса Мадуро – спадкоємця соціаліста й популіста Уго Чавеса, який був президентом Венесуели з 1999 до 2013 рр. Чавес і Мадуро – яскраві взірці антидемократичних лідерів, які зруйнували колись потужну економіку своєї країни, що трималася на виробництві та продажі нафти.

Скочування Венесуели до авторитаризму зазнало критики з боку більшості країн Латинської Америки й Заходу. Союзниками Венесуели лишилися кілька латиноамериканських лівих режимів – Болівія, Нікарагуа й Куба, а також Китай і Росія. Росія активно постачала зброю Венесуелі, а Чавес був близьким другом комуністичного диктатора Куби Фіделя Кастро.

Що ж Тимошенко пропонує Україні в разі перемоги на президентських виборах 2019 р.?

Західні дослідники, які вивчають популізм і зростання популярності популістських партій, зазначають, що представники цієї течії завзято критикують установлені політичні інститути, зокрема парламент. На думку популістів, такі інститути захоплено «корумпованими» елітами й олігархами, а «народ» усунуто від процесу прийняття рішень. Усі популісти використовують однакову риторику, стверджуючи, що представляють «народ» у його боротьбі проти «корумпованих еліт» й «істеблішменту».

Тимошенко демонструє схожі риси. Вона, наприклад, украй рідко відвідує парламентські засідання. Згідно з підрахунками Комітету виборців України, у травні 2018 р. Тимошенко й депутат від «Опозиційного блоку» і майбутній президентський кандидат Юрій Бойко відвідали лише 1% і 6% засідань Верховної Ради, відповідно.

Свого часу про авторитарні схильності Тимошенко згадав у розмові з колишнім послом США в Україні Віктор Пинзеник, який пішов із посади міністра фінансів в уряді Тимошенко. Як і Тимошенко, популісти з інших європейських держав ухвалюють рішення, не прислухаючись до порад, твердо переконані, що всі інші помиляються, і використовують популістські прийоми заради отримання максимальної влади.

Тимошенко запропонувала надати громадянам України право законодавчої ініціативи, а також можливість використовувати інструмент прямої демократії – референдум за народною ініціативою. Вона переконана, що це є проявом «прямої демократії». «Адже коли у XXI столітті комунікаційна система є безмежною і бездоганною, може об’єднати інтелектуальну синергію сотень мільйонів людей, то в цей час закрити шлях для законодавчої ініціативи громадянину буде неправильним», – зазначила Тимошенко. Вона закликала закріпити прозорий механізм  законодавчої ініціативи для громадян України в новій Конституції.

Це дуже нагадує пропозицію про Конституційні збори, створені у 2017 р. диктатором Венесуели Мадуро. Вони мають розробити проект нової конституції, аби замінити конституцію, яку в 1999 р. запровадив Чавес. Членів Конституційних зборів не обирали на вільних виборах, а вибирали зі складу представників соціальних прошарків, лояльних до Мадуро. Приблизно дві третини (364) членів Конституційних зборів було обрано жителями міст, тоді як представники сімох соціальних верств – у тому числі профспілок, місцевих рад, корінного населення, фермерів, студентів і пенсіонерів – обрали іншу третину (181) зборів. Нову конституцію, яку підготують Конституційні збори, винесуть на референдум.

Критики Конституційних зборів переконані, що Мадуро створив їх, аби діяти в обхід контрольованого опозицією парламенту та зробити себе президентом довічно. Конституційні збори вже висловили підтримку президентові Мадуро, засвідчивши, наскільки легко вони можуть стати маріонетковим «парламентом» на кшталт російської Державної думи. Вибори до Конституційних зборів навряд чи будуть вільними. Конституційні збори нададуть собі право ухвалювати закони у сфері «збереження миру, безпеки, суверенітету, соціально-економічної й фінансової системи». Депутати зборів також проголосували за те, щоби віддати лідерів опозиції під суд за державну «зраду».

Надання громадянам права законодавчої ініціативи виглядає як спосіб діяти в обхід обраного парламенту, депутати якого представляють народ. Надання «громадянам» такого інструменту не є виявом демократії та відсутнє в демократичних країнах Європи й Північної Америки. Громадянські петиції, які Тимошенко назвала американським прикладом «прямої демократії», уже діють в Україні за підтримки уряду США, яку він надає через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Тому Тимошенко не пропонує нічого нового й лукавить, заявляючи під час конференції: «Ми не можемо бути на узбіччі – ми повинні це також зробити».

Тимошенко також заявила, що новий «суспільний договір» має дати «людям право провести справжній референдум за народною ініціативою – як Всеукраїнський, так і місцевий», а процедура проведення референдуму повинна бути чітко виписана в новій Конституції. «Потрібно створити організаційний комітет референдуму, який за спеціальними квотами з усієї країни буде збирати всеукраїнське віче, яке матиме право призначити Центральну виборчу комісію, де обов’язково повинно бути представництво державних органів влади». «І далі слід надати право створити спеціальний фонд референдуму, який може наповнити народ, і який не потребуватиме жодних видатків із бюджету», – додала Тимошенко.

Насправді референдуми не сприяють демократії та часто ведуть до хаосу, політичної нестабільності й невизначеності. Британський референдум Брекзит став справжньою катастрофою, зануривши країну в безлад. 52% населення – усього на 4% більше, ніж кількість прихильників збереження членства Великобританії в Європейському Союзі (ЄС) – визначатимуть майбутнє відносин їхньої країни з ЄС, ставлячи під загрозу економіку, торгівлю, переміщення й навіть життя людей. Ще кращим прикладом країни, яка запровадила механізм референдуму за народною ініціативою – цілком відповідно до пропозицій Тимошенко – є Нідерланди. На нідерландському референдумі щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, проведеному в квітні 2016 р., перемогли опоненти цієї угоди. Водночас явка на ньому склала всього 32% – лише на 2% більше, ніж мінімальний рівень явки, необхідний для того, аби результати референдуму визнали дійсними.

Цілком вірогідно, що цим інструментом прямого волевиявлення в Україні скористається Росія та її агенти в Україні, щоби закликати до проведення референдуму про «спеціальний статус» для Донбасу, Одеської області й «Новоросії», а також про приєднання до Євразійського економічного союзу. Заклики організувати референдум щодо надання російській мові статусу другої державної звучать уже давно. Варто зважати й на те, що Росія може сфальсифікувати результати референдуму на свою користь завдяки електронним атакам. Зокрема, ми вже маємо свідчення російського втручання в Брекзит і референдум у Нідерландах.

Тимошенко також запропонувала утворити на конституційному рівні всеукраїнські громадські асоціації, які будуть впливати на процеси управління державою в різних сферах. Знову-таки незрозуміло, навіщо це потрібно, адже українські громадські організації вже об’єдналися в потужні коаліції, наприклад «Реанімаційний пакет реформ», що активно лобіює низку реформ. Правозахисні організації також утворили спільну асоціацію. Програма USAID «РАДА» підтримує посилення ролі українського громадянського суспільства завдяки таким інструментам:

•   розширити участь громадян у моніторингу роботи єдиного законодавчого органу держави:

1.  промоція ініціатив громадської просвіти

2.  моніторинг ВРУ організаціями громадянського суспільства

3.  прийняття реформаторських законів

•   посилити ефективність незалежного парламентського контролю за виконавчою владою:

1.  посилення антикорупційних зусиль контролю за виконавчою владою

2.  посилення парламентського  контролю шляхом покращення інституційної ефективності

3.  інституалізація програми парламентського стажування

Неурядові організації в Україні, як і будь-де у світі, ревно опікують свою незалежність і не погодяться приєднатися до GONGO (дослівно – «урядова неурядова організація», тобто формально неурядова організація, яку контролює держава). «Це спроба здійснити інвазію на ворожі електоральні поля та захопити ключові соціальні групи, які критично ставляться до Тимошенко. Тимошенко запропонувала зміни Конституції, де громадський сектор перетворюється ледь не на одну з гілок влади, поруч з урядом і парламентом», – ідеться в матеріалі «Української правди».

Оприлюднене в журналі Foreign Policy дослідження GONGO продемонструвало, який чином вони створюють загрозу для демократії:

«GONGO – це спонсоровані урядом неурядові організації. За цим суперечливим і майже кумедним зворотом схована важлива й щораз сильніша тенденція, яка заслуговує на пильнішу увагу: держави фінансують і контролюють неурядові організації, зазвичай таємно. Деякі GONGO не несуть великої загрози або просто нерелевантні. Однак багато з них, зокрема зазначені вище, дійсно небезпечні. Деякі функціонують як кримінальні інструменти репресивних режимів. Інші використовують демократичні практики, аби підривати демократію в себе в країнах».

Початок президентської кампанії Тимошенко напередодні виборів 2019 р. – її третьої (і, вочевидь, останньої) спроби – було сповнено благородною риторикою про наміри посилити участь українських громадян у функціонуванні молодої демократії в країні. Однак за цією риторикою немає практично нічого нового, чого б уже не робили громадські організації чи проекти міжнародної допомоги. Водночас деякі її пропозиції навдивовижу нагадують кроки, уже здійснені авторитарними лідерами, зокрема у Венесуелі.