Україні немає сенсу створювати антикорупційний суд, поки Європа не почне боротися з корупцією
Тиск Заходу на Україну з вимогою створити антикорупційний суд не слабшає. МВФ і ЄС зробили його створення умовою перерахування наступних траншів своєї фінансової допомоги Україні. Українські громадські організації, що працюють через коаліцію «Реанімаційний пакет реформ» і прихильних до них депутатів, також активно лобіюють створення антикорупційного суду.
Їхня логіка доволі проста.
Українські суди безнадійно корумповані й тому нездатні виносити справедливі вироки високопоставленим посадовцям, політикам і олігархам, яких звинувачують у зловживанні владою, корупції й інших злочинах. Прогрес у притягненні цих осіб до кримінальної відповідальності досі лишається мізерним, незважаючи на те, що країни Заходу та потужне громадянське суспільство всередині України домоглися створення нових інституцій, таких як Національне антикорупційне бюро (НАБУ), для боротьби з корупцією.
Антикорупційний суд як новий орган, незалежний від старої корумпованої судової системи, здатен прискорити притягнення до відповідальності представників правлячих еліт. Однак антикорупційний суд лишатиметься непотрібним, поки європейські країни продовжуватимуть надавати притулок корумпованим українцям, які втікають від правосуддя.
Я наведу три приклади європейської «багатовекторності» в питанні боротьби з корупцією.
По-перше, поруч із закликами до України посилити її боротьбу з корупцією європейські держави й карибські офшори продовжують приймати мільярди доларів з України та інших пострадянських країн. Знана антикорупційна організація Transparency International називає Лондон столицею світу з відмивання грошей.
Країна-член ЄС Кіпр особливо відома як територія відмивання брудних грошей. Те саме можна сказати про сумнозвісні латвійські банки що турбує Вашингтона настільки, що Міністерство фінансів США нещодавно натискало Ригу на здійснення значних банківських реформ. Зважаючи на величезну кількість компромату, яким володіє Росія, корупція в цій сфері становить серйозну загрозу як для Латвії, так і для всього НАТО.
Зберігання велетенських сум брудних грошей у Європі дозволяє їх власникам витрачати їх заради власного задоволення та для більш небезпечних цілей, таких як купівля політичного впливу. Британська консервативна партія прийняла майже мільйон фунтів від російських олігархів.
По-друге, Європа вже давно задіяна в експорті головного товару Росії – корупції. США, наприклад, гостро засуджували використання корупційних газових посередників, завдяки яким збагачувалися корумповані посадовці та магнати. Європа, натомість, закривала очі на ці гігантські вливання брудних коштів у власну фінансову систему.
Колишній німецький канцлер Герхард Шрьодер очолює компанію “Північний потік”, що нею володіє російська державна компанія “Газпром”, яка зі свого боку зараз будує газопровід “Північний потік-2”. Президент Петро Порошенко вважає прихильників “Північного потоку-2” «спільниками Росії в її гібридній війні» проти України та сусідніх держав.
Пол Манафорт – колишній керівник передвиборчої кампанії Дональда Трампа, який перебуває в центрі розслідування комісії спеціального прокурора Роберта Мюллера в тому числі за його довготривале консультування українських клептократів – найняв цілу низку європейських політичних фігур на чолі з колишнім канцлером Австрії Альфредом Гузенбауером, відомих як «Гапсбурзька група».
По-третє, кілька європейських країн надають притулок українцям, яких звинувачують у корупції. Газовий магнат Дмитро Фірташ уже чотири роки чекає на розгляд запитів США й Іспанії щодо його екстрадиції за звинуваченнями в корупції та відмиванні грошей, відповідно. На заваді правосуддю стоять австрійські суди й політики, що виступають у ролі «консультантів».
Сергій Бондарчук, колишній керівник української державної експортної компанії «Укрспецекспорт», якого розшукують українські правоохоронці й Інтерпол, намагається отримати притулок у Великобританії. Його британський адвокат замовив аналітичний звіт у відомого британського аналітичного центру “Chatham House”. Співробітники програми “Chatham House” з досліджень Росії та країн Євразії не побачили в цьому конфлікту інтересів.
Однак це фундаментальний прояв лицемірства. “Chatham House” демонструє багатовекторний підхід до корупції в Україні. З одного боку, у своїх публікаціях він регулярно критикує зловживання владою в Україні. З іншого боку, його експерти надають послуги українським корумпованим екс-посадовцям, які шукають притулку у Великобританії. Юридичний радник Юлія Тимошенко та колишнього президента Віктора Януковича Андрій Портнов також давали свідчення захисту Бондарчука.
Є фундаментальна відмінність між наданням послуг юридичної експертизи для тих, хто втікає від справжнього політично вмотивованого переслідування (я особисто надавав такі послуги), і для тих, хто прикривається заявами про політичне переслідування, аби уникнути кримінальної відповідальності. Бондарчук належить до другої категорії, а не до першої.
Олександр Онищенко й Ігор Коломойський – два затяті опоненти президента Петра Порошенка, які мешкають в Іспанії та Швейцарії, відповідно. Й Онищенко, і Коломойський оголосили про підтримку запеклої популістки Юлії Тимошенко на президентських виборах наступного року.
У 2016 р. Онищенка звинуватили в причетності до корупційних схем, пов’язаних із торгівлею газом, однак він зумів утекти з країни до того, як із нього зняли депутатську недоторканість. Іспанія, Німеччина і Великобританія відмовили Україні в його екстрадиції.
Історія Онищенка нагадує пригоди колишнього прем’єр-міністра України Павла Лазаренка, який втік за кордон після того, як проти нього висунули звинувачення в корупційних злочинах у сфері газової торгівлі. Він намагався отримати притулок у США, однак там, на відміну від Європи, його засудили до шести років ув’язнення.
Ненависть Коломойського до Порошенка, прояви якої можна регулярно спостерігати на найпопулярнішому українському телеканалі “1+1”, що перебуває у власності Коломойського, спростовує міф про змову Порошенка з олігархами. Коломойський посідає друге місце в списку найбагатших українців і, окрім українського, має ще і швейцарське й ізраїльське громадянства.
Починаючи з 2014 року, Коломойського позбавили двох джерел його корупційного доходу. Першим був “Приватбанк”, націоналізований у 2016 р., через який Коломойський відмивав кошти, заробивши за останні 10 років 5,5 млрд доларів. Другим був контроль Коломойського над державною нафтовидобувною компанією “Укрнафта”, яку в січні 2010 р. віддала йому Тимошенко в обмін на її підтримку під час тогорічних президентських виборів. Минулого місяця суд Лондону повернув контроль над “Укрнафтою” державній енергетичній компанії “Нафтогаз”.
Поки європейські країни підтримуватимуть три вищевказані канали корупції, антикорупційний суд в Україні буде «валізою без ручки». Українські громадські активісти жартують, що вони можуть поділитися своїм чималим досвідом із британським і іншими європейськими урядами, якщо ті надумають розпочати власну боротьбу з корупцією.