Саме після цієї фрази мій спіч у прямому ефірі чемно зупинив ведучий «Громадського радіо», переймаючись проблематикою методології оцінки наявності протиправних діянь супроти журналістів. Це показово.

Але, все по черзі:)

Наталія Лигачова почала свій критичний блог щодо діяльності НСЖУ саме зі згадки про цю нашу заочну зустріч у ефірі, тому і я «почну з початку» :) З цього ж ефіру.

Так. У боротьбі за ключовий результат, щодо захисту одного із ключових надбань революції гідності – Свободи Слова та безпеки журналістської діяльності, наразі, маємо вкрай негативний результат.

І методологія, і моніторинг оцінки загроз журналістській діяльності, повинні бути важливими, але складовими, на тернистому шляху демократичних перетворень у журналістиці України. Наразі – повідомлення з «мирної території України», які лунають майже щоденно,  про спалахи жорстокості, погроз, побиття журналістів та інших перешкод щодо реалізації права на журналістську діяльність говорять про  те, що ПРОБЛЕМИ та ЗАГРОЗИ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ ЗРОСТАЮТЬ. А значить, ні методології, ні моніторинги, ні інші чутливі та важливі аспекти захисту Свободи Слова в Україні , наразі, не спрацьовують. На жаль.

Та повернемось до ефіру. Бо маю таки відповісти на «запрошення до діалогу» від шановної Наталії Лигачової, що було озвучено як на світлинах «Детектор Медіа», так і у мережі Facebook.

І відповідний пост від 19.03.2018 на моїй сторінці, і передача в ефірі «Громадського радіо» виникли, насамперед, внаслідок неприхованої атаки на Національну спілку журналістів України з боку її опонентів.

«Ми ж, ні на кого не нападаємо!, - заявив я тоді в ефірі Громадського ( під час діалогу із співзасновником «Детектор Медіа» Наталією Лигачовою, - Власне, я дуже вдячний ІМІ («Інституту масової інформації», - В.М.) за те, що вони розпочинають таку атаку на НСЖУ ( Національну спілку журналістів України). Вона (навіть ця атака, - В.М.), як на мене, дуже корисна. Можливо, наші опоненти мають і іншу мету атакування, та сприймаю її, насамперед, як спонукання до переосмислення наявного стану речей в Україні в питаннях захисту Свободи Слова та загроз професійній діяльності журналістів.

Ми в НСЖУ в цій царині працюємо на результат. А бажаним результатом тут є мінімізація загроз діяльності журналістів в Україні та захист Свободи Слова. Для цього, власне, і проводяться різноманітні моніторинги та інші способи фіксація порушення прав журналістів. Потім, на їх підставі,  здійснюється об’єктивний  аналіз природи та причин прояву протиправних дій . На підставі аналізу розробляється план заходів із  сприяння беззастережному покаранню кривдників журналістів та профілактичні заходи щодо унеможливлення повторення зазначених правопорушень. І працюємо над вирішенням проблем захисту прав журналістів, не вішаючи ні на кого ярлики: мовляв, ми цих будемо захищати, а цих не будемо ( в залежності від «окрасу», які надають ЗМІ «треті особи» - насамперед, наші опоненти. Так, ми наполегливо працюємо над питаннями захисту Свободи Слова , як такої, та протидіємо загрозам журналістській діяльності  не поділяючи колег на «своїх» та «чужих». Звичайно, у цій діяльності неприємними є «удари в спину» з боку тих, хто , за статусом, мав би пліч о пліч з нами займатись захистом вищезгаданих надбань Революції Гідності, та будемо сприймати реалії такими як вони є.

До речі, щодо запитання ведучого у вищезгаданому ефірі «Громадського: «Чи збирається НСЖУ вести діалог з «Детектором» та «ІМІ»?», я чемно відповів:

«Насправді, я дуже вдячний за цей діалог. У нас же спільна мета! Чи перешкоджає нам ІМІ? Я не бачу, щоб особливо перешкоджало. Ми ні на кого не нападаємо. Для подолання спільної мети – подолання загроз свободі слова в Україні, ми готові об’єднуватись будь  з ким! Тут не має жодних перешкод. І ця дискусія – дуже корисна!»

Отже – ми до дискусії готові. І я це підтвердив у діалозі із шановною п. Лигачовою під час прямого ефіру, на який люб’язно був запрошений «Громадським радіо».

Про що ж говорила шановна пані Наталія Лигачова у вищезгаданому ефірі? Зокрема про таке (далі – російською мовою оригіналу):

«Последнее заявление НСЖУ почти слово в слово повторяло заявление пророссийских и (или) олигархических телеканалов, сайтов, которые не придерживаются журналистских стандартов».

Мова йшла про те, що під час слухань в НСЖУ 2.03.2018 щодо Загроз безпеці журналістської діяльності в Україні, була прийнята резолюція, яка (за словами п. Лигачової, сказаними російською мовою) «почти слово в слово повторяло заявление пророссийских и (или) олигархических телеканалов, сайтов, которые не придерживаются журналистских стандартов».

Вочевидь, малась на увазі заява від 18 лютого 2018 року від ЗМІ та окремих журналістів, яка була підтримана колегами найрізноманітнішого представництва.

В діалозі ( як в ефірі, так і на сторінці ФБ), відповів ( українською), що я не знаю якою нормою права введено в Україні поняття «проросійського», чи «проугорського», чи «пропольського медіа», а тому ми в НСЖУ не чіпляємо ні на кого ярликів. Ми, у відповідності до напрацювань наших міжнародних партнерів з Європи та Америки, здійснюємо ефективні заходи із захисту  прав на свободу слова, та захисту прав на професійну діяльність журналістів, не зважаючи на контент, який у своїй діяльності застосовують як окремі журналісти, так і ЗМІ. Разом з тим, ми всі знаємо іншу потужну норму нашого законодавства, яким визнано нашого східного сусіда – державою-агресором по відношенню до України. І в такому контексті, вішання беззастережного ярлика «ПРОРОСІЙСЬКІ» на десятки медіаресурсів та окремих журналістів, які, реалізуючи своє конституційне право на Свободу Слова та право на професійну діяльність журналіста, стали підписантами демократичного звернення до органів державної влади в Україні( яке, до речі, не викликало ніяких зауважень у наших партнерів із країн демократичного світу) це, як на мене, є неправомірне, без рішення суду, вішання прихованого ярлика «державних зрадників» на колег - журналістів та засоби масової інформації , які, начеб-то, за статусом «навішаного ярлика», висловлюють свої погляди та захищають свої права в угоду країни, визнаної в Україні агресором. Нагадаю, що за дії із розпалювання ворожнечі у суспільстві, передбачено покарання за ст.161 ККУ. А висловлювання із прикріплювання певних «ярликів» – яскравий приклад реалізації «мови ворожнечі».

Доречно буде згадати, що суттєві донорські кошти з країн розвинутої демократії, що направляються на утримання громадського об’єднання «Детектор Медіа», направляються, разом з іншим, на «строку використання»: «Подолання мови ворожнечі в українських медіа».

На жаль, мова йде не про «невинну обмовку», а про системні заходи із розпалювання ворожнечі у медіапросторі, і, за дивним збігом обставин, з використанням на такі дії коштів країн розвинутої демократії, які, по суті, призначали їх, на протилежне – на «Подолання мови ворожнечі в українських медіа».

20 березня 2018 року , представник ОБСЄ із питань свободи діяльності засобів масової інформації, зустрівся у столиці України із активом НСЖУ і під час зустрічі, розповідаючи про бачення пріоритетів та критеріїв діяльності як офісу ОБСЄ так і його партнерів ( якою має честь бути і Національна спілка журналістів України) доречно  згадав вислів свого земляка - одного з найбільших французьких філософів-просвітників – Вольтера, якому приписують вислів: «Я не поділяю ваших переконань, але я віддам життя за те, щоб ви могли їх висловити». Гасло, що витримало випробування часом.

Відомо, що наші опоненти жорстко критикували (та критично згадують і досі) діяльність попереднього очільника офісу ОБСЄ з питань медіа – Дуню МІятович. Наразі, тенденційне викладання інформації на сторінках ресурсів наших опонентів про візит в Україну та зустріч із активом НСЖУ нинішнього очільника офісу ОБСЄ із питань медіа, вказує на те, що, ймовірно, і новий представник ОБСЄ не до вподоби нашим опонентам. То, можливо, не на ті цінності – демократичної Європи , шановні, ви зорієнтовані?

Так, у співпраці із міжнародними партнерами, ми захищаємо свободу діяльності засобів масової інформації, «не залежно від переконань».

З таким же критерієм підходимо і до діалогу із громадськими організаціями «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації», які , наразі, торпедують атаки на НСЖУ.

Та переконані, «що це нас точно – не вб’є, а зробить набагато сильнішими» (майже за Ніцше:)).

І, знову ж таки, ми готові до діалогу. Навіть у запропонованому форматі «наїзду на нас» :)

Як на мене, навіть такий «формат діалогу», надзвичайно корисний. Так, тільки за один вечір пост голови НСЖУ Сергія Томіленка, щодо згаданої агресії супроти НСЖУ, зібрав близько 200 небайдужих коментарів-дописів. Показово, що серед інших, всесвітньо відомий фахівець у галузі моніторингу та захисту прав журналістів та свободи слова – Олег-Сандро Панфілов, у своєму коментарі, наче підвів риску під дискусією: «Ситуация с правами журналистов в Украине печальная…». І ми не збираємось її прикрашати. Тішимось нечисельним випадкам ефективного реагування на порушення прав журналістів, та маємо констатувати, що в нашій державі наявні суттєві проблеми та загрози журналістській діяльності. З чим і боремось. Акцентовано та фахово.

 Маємо відкинути надуманий закид, мовляв, НСЖУ захищає лише своїх членів та безпідставно вносить до даних свого моніторингу загроз журналістської діяльності, громадських активістів. Безперечно, це не відповідає дійсності.

Свіжий приклад. Декілька днів тому, у Кривому Розі жорстоко побито блогера Сергія Мокрякова. За декілька годин після кривавої події я зателефонував до Сергія: у нього струс мозку, зламано палець, чисельні гематоми. Перебуває на стаціонарному лікуванні.

Як повідомив Сергій, будь - яких побутових чи фінансових конфліктів у нього ні з ким не було. Особисто він вбачає єдину підставу такого жорстоко побиття – це публікації на власній сторінці у мережі Фейсбук із висловлюванням критики та його непримиримої  позиції щодо політики та дій місцевої влади.

Наразі, поліція відкрила провадження за ст.125 ККУ – легкі тілесні ушкодження. Ми від імені НСЖУ будемо наполягати на додатковій кваліфікації – за ч.4 ст.345-1 ККУ – насильство над журналістом - побиття його групою осіб.

Відразу зазначу, що Сергій – ані член НСЖУ, ані має діючих трудових угод із ЗМІ. Однак, саме у відповідності до трактувань ст.19 Загальної декларації прав людини щодо Свободи висловлювань, ми трактуємо діяльність постраждалого, як журналістську і будемо доводити свою позицію щодо інциденту до правоохоронних органів, які займаються розслідуванням побиття Сергія Мотузяка.

Від себе – гарантуємо і правову, і суспільну, і загальнолюдську підтримку Сергію та бажаємо швидкого та якісного одужання.

І у контексті нашої дискусії, а точніше - нападів та цькування НСЖУ, зазначу, що ми переймаємось будь - якими перешкодами у реалізації Свободи Слова, будь- якими загрозами діяльності і журналістів класичних, і блогерів. Знову ж таки, зазначу, що при здійсненні заходів солідарності із постраждалими журналістами, при захисті їхнього права на висловлювання та оціночні судження, ми залишаємо поза увагою сам контент матеріалів наших колег. Так Сергій (можливо це заспокоїть наших «візаві») безапеляційно та жорстко критикував представників Опоблоку, місцеву владу Кривого Рогу. Та ми, без жодних застережень щодо переконань та контентів журналістів та блогерів, захищаємо право на висловлювання як прибічників, так і критиків діяльності органів влади, окремих чиновників та особисто Президента, як прибічників так і критиків провладних та опозиційних партій та блоків. Звичайно, при цьому виступаємо за збалансованість матеріалів у класичній журналістиці.

Класичні закиди, по формі – «прибічників свободи», а по суті – її «супротивників», мовляв, давайте спочатку розберемось та законодавчо встановимо – «хто такий «журналіст», і потім вже будемо розбиратись, чи порушуються права, за існуючими приписами законодавства, як на мене, є ще одним кроком на шляху «перешкод» Свободі Слова.

Слідом на нео- цензурою, у наш медіа простір може «постукати» диктатура. Далі гірше – тиранія.

Та, переконаний, разом ми не допустимо розвитку цього сценарію медіа- драми жахів.

Так, мають місце чисельні випадки, коли журналіст є одночасно і блогером, і громадським діячем, і побачити суть правопорушення проти журналіста, можливо тільки при прискіпливому, фаховому досліджені питання.

Що, врешті –решт, є завданням «моніторингу», чи «барометру», чи «індексу»? Як на мене – це кваліфіковане дослідження , власне, події, повязанної із порушенням свободи діяльності окремого журналіста, чи блогера, чи засобу масової інформації.

Бездоганних методологій щодо такого моніторингу не існує, і не може бути.

Спроби (свідомі чи надумані) спростити первісний аналіз, щодо події, пов’язаної із протиправної дії, призводить до наслідків, подібних до встановлення діагнозу хворого лише за температурою його тіла. Метою належного діагнозу є не «моніторинг – сам по собі», а визначення подальшої «процедури лікування», яка напряму залежить від вірно поставленого діагнозу.

Декілька прикладів.

Так, 30 січня 2018 року, шановна пані Оксана Романюк ( Інститут Масової Інформації), розмістила безапеляційний пост на своїй сторінці у мережі Facebook, де зокрема зазначила: «колеги, от як би ви вчинили в такій ситуації. Є у нас факт нападу на журналістку, на мітингу, в одному з регіонів України. Починаємо розбиратися - оп, виявляється то не журналістка, а юристка. Та ще й депутатка місцевої ради, просто має журн.посвідчення…

Власне, за нашими даними, юристка пішла на мітинг відстоювати інтереси комбінату (а мітинг був якраз проти нього). І там зав’язалася якась потасовка між прихильниками і противниками комбінату.

Що маємо в результаті: пані подала заяву до поліції про перешкоджання, посилаючись на те, що мала офіційне посвідчення, і ще й редакційне завдання, та звернулася до місцевого НСЖУ, членкинею якого вона, очевидно, є. "Формальні ознаки" є. Однак... я не хочу захищати тих, хто прикривається посвідченнями, і відверто працює на замовлення. Це огидно!»

Я  особисто дослідив дану ситуацію. Те, що пані Романюк називає «якась потасовка між прихильниками і противниками комбінату» , мало вражаючо-ганебний,  цинічний характер перешкод журналістській діяльності, нападу як на журналістів так і на їх родини. І оцінку протиправним діям вже на сьогодні надано судами: наразі вже маємо ТРИ Постанови Суду, які набрали законної сили, в яких зазначено , що проти осіб, які є журналістами, та їх родин буди здійснені протиправні діяння та винних притягнуто до відповідальності.

Та побачити і вірно промоніторити подію, можна було тільки при ретельному особистому дослідженні, яке показало, що подія, кваліфіковананашими опонентами як «якась потасовка між прихильниками і противниками комбінату», мала декілька окремих епізодів із реалізації протиправних дій із порушення права журналістську діяльність.

 Приведу один із епізодів, що входив до т.з. «потасовки»: маршрутний автобус зупинили агресивно налаштовані громадяни -  «активісти» , які перекрили рух транспорту у  районному центрі. Коли вони дізналися, що в зазначеному автобусі їде родина ( дочка та двоє внуків) відомої місцевої журналістки, пролунали образливі гасла щодо родини журналістки та страшні погрози. Зокрема, із закликом «підпалити хату» журналістці. Суд розглядав справу щодо знущання навіть над … неповнолітнім онуком журналістки ! Отакою , на повірку, виявились обставини, які здались представнику «ІМІ» «якоюсь потасовкою». Ми ж в НСЖУ не переймались предметом мітингу, редакційною політикою видання, журналістів та родини яких було скривджено, а належним чином захищали та захищаємо їх надалі . ( До речі, зазначений «інцидент» так і не потрапив до славнозвісного «барометру від Інституту масової інформації» за січень 2018 року).  Чи є знущання над неповнолітніми онуками журналістки, яке пов’язане із професійною діяльністю останньої, протиправними діями , причиною яких була професійна діяльність журналістки? Риторичне запитання. Але не до нас.

Маємо зазначити, що слідом за згаданими вище трьома постановами, які набрали законної сили, стали в чергу ціла низка кримінальних проваджень…

Разом з тим, виникає низка запитань, на кшталт, «А як відображати у результатах моніторингу цю низку протиправних подій?».

Як на мене – це , разом з іншим і може бути предметом конструктивного діалогу. Моя позиція полягає в тому, що штучне заниження як «кейсів» так і самостійних відокремлених протиправних дій навіть під час одного «заходу», призводить до подальшого «випадання» із поля зору результатів вирішення проблеми. А це неприпустимо.

І , в цій конкретній ситуації, де графа «барометру» містить «нуль», право на розміщення мають відразу декілька окремих епізодів.

Показовий приклад щодо побитття та депортування з України грузинського журналіста із телекомпанії «Руставі 2» Тамаза Шавшишвили.

Агов, колеги, і тут Європа нас, як державу, і, даруйте , Вас, не розуміє: «Совет Европы требует от Украины объяснений относительно выдворения грузинского журналиста».

На сайте ЕС сказано, что 16 ноября журналиста грузинского телеканала "Рустави-2" Тамаза Шавшишвили задержали силой и 17 ноября депортированы в Грузию. Задержание журналиста произошло в квартире, которую он арендовал в Киеве.

«Согласно сообщениям, 15 вооруженных мужчин, относящихся к украинским службам безопасности, ворвались в квартиру, ударили его в лицо пистолетом и завязали ему глаза, – говорится в сообщении.

Чи вже і Рада Європи для Вас не така?

Наші опоненти вважають, що «депортація» - це більш потужний «індекс» аніж побиття, тому не потрібно реєструвати таку подію, як «побиття журналіста» окремо.

Маю іншу думку.  Власне,  дозвольте риторичне запитання: «А що ж ми маємо робити із даними моніторингу? Якщо відбулась тільки депортація, то виникає питання тільки до міграційних органів та органів прикордонного контролю: Чи законна вона?».

Не виключаю, що підстави для депортації таки могли і бути належними.

Значить що, питання «по пунктіку моніторингу» може бути закрито?

НІ! Це не результат. Чому було здійснено жорстоке насильство над журналістом? Як розслідується дана напевно що протиправна дія? Які перспективи захисту порушених прав журналіста у суді?

Невірний моніторинг породжує ілюзорну картину щодо бездоганності дій держави, уповноважені органи якої нерідко самі грубо порушують законні права журналістів. А це і прикро, і потребує як належного моніторингу так і ефективного реагування.

Висновок простий і неприємний одночасно: наявні обгрунтовані підстави стверджувати, що статистика перешкоджань журналістській діяльності в рази гірша, аніж навіть ми її показуємо. Маємо над цим працювати. І… запрошуємо до конструктивної співпраці!