Минулого тижня тривав обмін публічними звинуваченнями між громадськими діячами, що представляють медійну спільноту та журналістське середовище. Триває серіал з’ясування стосунків, початок якому дала заява певних медійних організацій про «недовіру керівництву НСЖУ».

Переконаний, що саме безапеляційний та образливий тон заяви, переповненої ворожістю до найбільшої журналістської організації, є джерелом триваючої напруги. Так само переконаний, що відкритий конфлікт – це крайня форма з’ясування стосунків, якої можна було би уникнути. Була би на те добра воля…

Але головною темою цього блогу для мене є не відповідь на цю «заяву». НСЖУ її готова надати трохи згодом, після отримання відповідей від ГО-підписантів на наші уточнюючі питання. Бо значний обсяг звинувачень базується на недостовірній інформації або спирається на свідомо перекручених фактах про діяльність та заяви керівництва НСЖУ. І для мене очевидно, що окремі авторитетні громадські організації були введені в оману безпосередніми авторами заяви (наприклад, один із закидів ґрунтується лише на заголовку новини інформаційного агентства, яке некоректно цитує мої слова, сказані на ток-шоу в ефірі національного телеканалу. Відповідне відео для факт-чекингу є в новині).

За що мені дійсно прикро, то це за жорсткий обмін закидами із керівником ГО «Детектор Медіа» Наталією Лигачовою.

Наталія Львівна! Переконаний, що не можна перекреслювати 5 років нашого знайомства та співпраці з розвитку медійного простору, не можна забувати історію спільної боротьби за честь професії. Адже ми і захищали колег від тиску, і разом боролися із персонажами, які дискредитують журналістський рух. Надзвичайно вдячний за увагу до діяльності НСЖУ стрічок новин і «Телекритики», і «Детектор Медіа». Тому прошу вибачення за емоції та гострі коментарі минулого тижня.

Але разом з тим, хочу відреагувати на певні закиди з вашого боку, пані Наталія.

Насамперед, прошу не ототожнювати мене із критикою, яка лунає на адресу «ДМ» та Інституту масової інформації від видання «Страна». Журналісти цього медіа самостійно обирають для себе теми, і мене «пов’язує» з цим виданням лише спілкування на теми захисту прав журналістів. Ця тема очевидно цікавить і редакторів, і журналістів «Страни». Так само це їхнє право цікавитись діяльністю громадського сектору, його можливими зв’язками із владою. Але розлогий критичний матеріал щодо ДМ та ІМІ я прочитав на сайті видання точно так само, як і ви – після публікації, а не до. Тому дискусії щодо змісту матеріалу варто вести не зі мною.

У своєму блозі ви вказали, що підтримували мене у період, коли рік тому до керівництва НСЖУ хотів прийти співробітник Адміністрації Президента. Так, я це пам’ятаю і щиро вдячний,  що ви із своєю командою, особливо пані Світлана Остапа, допомагали боротися із брудною кампанією влади, розгорнутою проти мене. Але, Наталія Львівна, я маю обов’язок перед колегами, перед спілчанським активом, виконувати ту програму, з якою переміг на виборах голови НСЖУ у квітні минулого року. А головний пріоритет програми – захист прав журналістів. А це і питання фізичної безпеки, і боротьби із безкарністю, і опирання тиску влади при роздержавленні комунальних газет, і захист співробітників при масштабному скороченні персоналу у системі Суспільного мовлення, і підтримка колег у ситуаціях загрози свободі слова…

Не ділити журналістів, а захищати – незалежно від редакційної політики. Такими були мої зобов’язання і на з’їзді НСЖУ, і на Правлінні та на будь-яких публічних майданчиках. Це не означає, що стандарти і редакційну політику ЗМІ не варто обговорювати. Але зосереджуватися на цьому як на пріоритеті Спілці можна буде, переконаний, лише тоді, коли журналісти не почуватимуться в атмосфері тривоги як нині.

Водночас, я поважаю нинішній вибір команди Детектора зосередитися на питаннях протидії пропаганді та якості контенту, як ви вказали у своєму блозі. Можливо однією з причин нашого конфлікту стало саме те, що я розраховував від ДМ на безумовну підтримку ідеї захисту прав журналістів — як це було у нашому спільному журналістському минулому. Бо пам’ятаю і рух «Стоп цензурі!», і вашу категоричну боротьбу за свободу слова в Україні. Власне, ще в часи Леоніда Кучми я вчився у вас принциповості боротьби за права журналістів. І переконаний, що обов’язок голови НСЖУ – бути «адвокатом журналістів» (саме так називали і багаторічного голову НСЖУ Ігоря Лубченка). А не адвокатом Адміністрації Президента, МВС, Генпрокуратури, Нацради та інших владних, силових і регуляторних органів.

Тепер ви обрали для себе за пріоритет інформаційну безпеку. Але для мене як для керівника саме журналістського об'єднання, саме членської, а не експертної організації, пріоритетом залишатиметься безпека саме журналістів. Конкретних людей із конкретними долями. І розумію, що частина колег піддаватиметься великій критиці від медіаекспертів Детектора, бо це відповідатиме реалізації затверджених стратегічних цілей вашої ГО. Але закликаю визнавати, що пріоритети НСЖУ та ДМ не тотожні, і це — нормально для демократичного суспільства. І не варто через ці розбіжності поглиблювати конфлікт, який нині триває.

Повертаючись до «заяви», то, звичайно, найближчим часом НСЖУ презентує методологію або вимоги, яких ми дотримуємося при укладанні Індексу фізичної безпеки журналістів України. Зробимо це в контексті оприлюднення інформації про кількість побиттів журналістів за підсумками березня та першого кварталу 2018 року. На жаль, попередній аналіз інформації, що надходить з наших регіональних осередків, свідчить: сьогодні немає підстав хвалитися прогресом у цій сфері. Тому як голова НСЖУ, відчуваючи відповідальність перед журналістською спільнотою, я і надалі привертатиму увагу суспільства до безкарності за злочини проти журналістів. І саме тому хотілося би за голосними дискусіями про «методологію», «недостовірні дані про стан безпеки журналістів» та «спотворення реальності», які ведуть громадські діячі, перш за все почути все ж звіт відповідальних осіб МВС, ГПУ та АП. Та почути нарешті  прізвища тих журналістів, чиї права захищено, та нападників на них - належно покарано.