Складно передати всі відчуття, коли очолюєш агентство з такою історією. Коли до тебе першим керівником у 1918-му був Дмитро Донцов, а потім такі відомі люди, як Володимир Нарбут чи Давид Ерде. Або ось у дитинстві ти читав «Трьох товстунів» Юрія Олєши, потім відкривав для себе Катаєва, Бабеля Багрицького, читав-перечитував Ільфа-Петрова, а тепер дізнаєшся, що всі ці легенди, та ще й разом з класиками української літератури Тичиною, Трублаїні чи Ле працювали в тому самому агентстві. І ти думаєш: оце так, і у них же теж хтось був директором. Не «облажайся»…

За ці роки історію агентства творили сотні журналістів, під час усіх революцій, війн, Голодомору, індустріалізації, Чорнобиля, Майдану – знімали, передавали, редагували. Це історія особистостей - людські долі, особисті злети та трагедії, переплетені з долею країни. Це історія розвитку - спочатку був радіотелеграф, потім тисячі телетайпних стрічок, якими передавались новини, потім радіо… 
І знову накладається особисте на історію. В школі ти приходив після уроків додому, і в обідню пору дикторка, виразно артикулюючи (іноді та артикуляція була настільки механічною, що ввижалась якась жінка-робот) диктувала тексти «від РАТАУ» для районних газет: « На засі-дан-ні Політ-бюро були присутні, двокрапки» і далі перелік: « «Щербицький В, велика літера – крапка- В, велика-крапка, крапка, кома…». Цей голос досі стоїть тобі у вухах, а ти тепер сам керуєш всіми людьми у гігантському вулику під вивіскою вже не «РАТАУ», а «Укрінформ». А ще тобі кажуть, що саме тут, де твій кабінет, у дореволюційні часи ( готель «Гладинюк») міг бути номер, де багато разів зупинявся Михайло Грушевський. Ну нехай не тут, але десь поруч, на цьому ж поверсі. І ти знову питаєш себе: якщо вже доля розпорядилась, що ти тут, в цьому колективі, чи маєш право «провалити справу»?

Тож сторіччя агентства, впевнений, не лише для мене, а й для всіх, хто сьогодні працює в ньому, то не лише ювілей, а привід чесно осмислити нашу історію, проаналізувати багато її причинно-наслідкових ланцюжків. Тут бо такий непростий клубок! Хтось з пієтетом та пафосом згадує свої роки, посади та титули, хтось саркастично дорікає за штампи, «совок» та пропагандистські кліше. Де більше правди? І чи є одна відповідь для всіх років нашої історії? Поруч з журналістами та редакторами працювали й інші люди – різного роду особісти, цензори, начальники перших відділів. І тепер, коли ми взялись відбирати фото для фотоальбому про ті самі сто років української історії, виявляється, що деякі найяскравіші події ілюструвати просто нічим. Скажімо, Хрущова практично нема, обличчя Шелеста на портретах ретельно видряпано, а акції «Україна без Кучми» наче й не було. Або ось відомий журналіст та письменник Юрій Макаров, який теж працював в РАТАУ, згадує, що в його часи на все РАТАУ було аж дві людини, які розмовляли українською. 

Отже, протягом наступних місяців, до кінця року ми «підійматимемо» нашу історію, даватимемо найцікавіше з наших архівів ( перші подачі вже дивіться на сайті), братимемо інтерв`ю у тих, хто формував і творив політику агентства. Думатимемо, аналізуватимемо, проведемо форум та дискусії на професійні теми. Тим самим, я впевнений ми знайдемо відповідь на непрості питання не лише про історію, а про майбутнє «Укрінформу» - яким має і може бути інформагентство в сучасні часи, що робити з Інтернетом та соцмережами, як не бути фейковим в епоху фейків, яке місце в агентстві посідатиме людський фактор та технології. Зрештою: як бути найстарішим, але при цьому найсучаснішим агентством. 

При цьому я не сумніваюсь, що ми саме такими будемо! Оперативними, чесними, нефейковими. Пишаюсь тими, з ким сьогодні працюю в агентстві і хто почав відліт другої сотні його років. Кожен з вас – особистість, а разом ми – «Укрінформ»!

Джерело: Facebook