Основа багатьох (а чи не більшості) ідеологічних конфліктів – розбіжність в оцінці різних реальних ризиків.

Хоча сторони дуже нечасто осягають власний конфлікт саме в таких категоріях. Насамперед тому, що якісь ризики вони бачать дуже опукло, а якісь інші воліють не помічати зовсім.

Наведу два приклади.

1. «Наступ на свободу слова» vs. «Захист інформаційного простору».

1.1. Чи є ризик зловживання обмеженнями свободи слова? Певно, що є. З потенційно дуже прикрими суспільно-політичними наслідками. Сумлінні захисники «свободи слова без обмежень» насамперед цього і бояться.

1.2. Чи є ризик зловживання свободою слова? Певно, що є. З потенційно дуже прикрими суспільно-політичними наслідками. Сумлінні захисники обмежень свободи слова через необхідність боротьби з маніпуляціями, інформаційними диверсіями, ворожою пропагандою за часів війни, тощо, насамперед цього і бояться.

1.3. Яким тут мав би бути перший крок до порозуміння?

Гадаю – для початку визнання обома сторонами, що обидва ризики є реальними. А потім вже їхнє порівняльне зважування і пошук оптимальних шляхів захисту від одного ризику без того, щоб залишитися незахищеними перед другим.

2. «Порохоботство» vs. «Зрадофілія».

2.1. Чи є ризик, що влада зупинить реформи і буде прагнути «заморозити» привілеї найбільших вигодонабувачів теперішньої корупційної «системи обмеженого доступу»? Певно, що є. З потенційно дуже прикрими суспільно-політичними наслідками. Сумлінні критики влади, включно з найзапеклішими з них, насамперед цього і бояться; тому постійно нагнітають градус дискусії, щоб підштовхнути владу до «швидших і рішучіших реформ».

2.2. Чи є ризик, що постійна «чорнуха» в оцінці влади, яка для багатьох (і журналістів, і їхньої аудиторії) в нас вже стала повсякденною нормою, обернеться тим, що на наступних виборах до влади прийдуть радикали та популісти (або проплачені олігархами імітатори тих та інших), порівняно з якими нинішня влада, заднім числом, здаватиметься світочем адекватності? Певно, що є. З потенційно дуже прикрими суспільно-політичними наслідками. Що, власне, вже сталося – або стається – в низки наших західних сусідів. Сумлінні захисники влади від тотальної (повторюю: не від всякої, а саме від тотальної) критики насамперед цього і бояться; тому намагаються знизити градус дискусії, щоб країна, замість «стрибка вперед», не зірвалася у вир хаотичного громадянського протистояння та/чи самозгубних популістських політичних рішень.

2.3. Яким тут мав би бути перший крок до порозуміння?

Отож.

Джерело: Фейсбук