«Зоряні війни: Останні джедаї» - це не просто фільм. Це багатовимірна система, на яку  покладена величезна кількість завдань. Стрічка повинна задовольнити старих фанатів («Нова надія» цього року відсвяткувала 40-річчя) та виглядати достатньо сучасною для нового покоління. Вона має продовжити/завершити історії вже майже міфологічних героїв і додати кілька сторінок до міфу молоді світлої та темної сторін. Також «Зоряні війни», за статусом, мусять стати найкасовішим фільмом року й продати побільше супутнього мерчендайзу. А ще, бажано, довести, що режисер та сценарист Раян Джонсон, якому вже довірили наступну трилогію, вартий того. Із усим цим «Останні джедаї» впоралися. Це дуже красивий, сучасний, але ностальгічний твір, який знаходиться на самій вершині харчової цепочки блокбастерів і просто немає природних ворогів. Крім своєї назви.

«Зоряні війни: Останні джедаї» - це не просто фільм. Це частина нової трилогії у, без перебільшення, легендарній сазі. І ця роль фільму не вдалася.

Не будемо спойлерити вам сюжет, скажімо лише, що він перекликається із канвою останнього Mad Max, чи якщо бути точнішим, «Тома і Джері». Повстанці тікають, Імперія Верховний Порядок наздоганяє. І так дві з половиною години, - це найдовший фільм у всій окталогії («Бунтар один» не рахується, в нього навіть початкових титрів не було). Цікавий та свіжий формат для «Далекої-далекої галактики», проте відвертий філлер у значно масштабнішій історії, яку нам, сподіваємося, колись усе-таки покажуть.

Поки космічні кораблі рухаються в космосі, їхній екіпаж просувається власними сюжетними рейками. «Рейками», тому що більшість ліній окремих героїв відчуваються десь так само, як американські гірки: вони захоплюючі, видовищні, інколи навіть з неочікуваними поворотами. Але підсвідомо ти розумієш, що знаходишся в безпеці, й здогадуєшся, чим закінчиться шлях.

Сюжетних ліній у фільму багато й не всі вони однаково цікаві. Мабуть, найкращою видалася історія По Демерона (Оскар Айзек), який проходить шлях від ризикуючого життями інших шибайголови до відповідального командира. Саме в її межах «Зоряні війни» найдалі відходять від своєї казковості й беруть найкраще від минулорічного «Бунтаря»: смертність людей на війні. Початкова сцена фільму – це, звісно, не висадка в Нормандії, але в атмосферу жертовності та героїзму повстання вона занурює чудово. Можливо, надто чудово, адже далі «Джедаї» значно ослаблюють хватку. Разом із тим, саме у лінії По знаходиться, мабуть, найбільша сюжетна діра картини: пригод героя могло б і не існувати, якби командири повстанців були менш безпричинно загадковими.

На друге місце хочеться поставити стосунки Рей (Дейзі Рідлі) та Кайло Рена (Адам Драйвер). Між ними проводять і досить тонкі та буквальні паралелі, й саме ці двоє відповідають за найкращу екшн-сцену фільму та, мабуть, його найбільший сюжетний поворот. Хоча, якщо чесно, то безпосередня взаємодія персонажів прописана досить погано. Моветон судити про діалоги за дубляжем, але розмовляють герої банальностями, сцени з ними з разу в раз повторюють одна одну й хороший сценарист зміг би вмістити цей же обсяг сенсів у дві сцени, а не половину фільму.

Про перипетії між Люком (Марк Гемілл) та Рей, радше за все, говорити не варто, адже це найбільш інтригуюча частина фільму. Обмежимося тим, що її, якимось чином, примудрилися зробити не найбільш цікавою. Хоча сам Люк виглядає дуже «крутим» - це саме те слово. За тридцять років він став майстром не лише сили, а й фан-сервісу.

А от де Раян Джонсон зовсім не влучив – це в спільній лінії Фіна (Джон Боєнга) та нової героїні повстання Роуз (Келлі Марі Тран). Обоє цих персонажів прописані дуже «соковито», мають чіткі контури, на них приємно дивитися протягом усього хронометражу. Але, здається, Джонсон так і не вигадав, що робити з героями, тож вони рано покидають команду й відправляються на сайд-квест. У рамках нього ми побачимо: нудні CGI-погоні, нудні й очевидні порятунки в останній момент, нудне перебування в полоні (двічі), а також нову варіацію на тему старої-доброї Кантіни. Цю лінію можна вирізати без жодної шкоди для сюжету: її події відбуваються у сценарному вакуумі й ніяк не впливають на всю іншу історію.

І в контексті «Зоряних воєн» так само виглядає увесь фільм. Статус-кво у фіналі «Пробудження сили» ніяк не відрізняється від статусу-кво в фіналі «Останніх джедаїв». Те ж можна сказати й про кожного окремого персонажа в цих стрічках.

Видається, що Раяну Джонсону не вистачає чи то сміливості, чи то фантазії й він за увесь фільм так і не «марає руки», поводячись ледь не так само обережно, як режисер Джей Джей Абрамс у попердній частині франчайзу. Чудовий приклад – це історія становлення Кайло Рена, в якій по черзі стають винними двоє «монстрів», а потім все зводиться до звичайного непорозуміння. Теж і зі смертями персонажів: вони не гинуть, а просто йдуть зі сцени.

Ще одним елементом, який інвестує в стерильність фільму, є бажання режисера висміювати стереотипи. Інколи – це просто неймовірно, особливо, в контексті такої ортодоксальної історії, як «Зоряні війни». Тут навіть є момент, де Люк Скайуокер називає гру на ностальгії «дешевим прийомом»! Але, з іншого боку, деякі очікувані моменти все ж жаль було втрачати. Усе таки, хто відмовиться від, наприклад, бійки джедаїв на користь обманного трюку?

Але найбільше щиро дратує те, як Раян Джонсон поводиться з чехівськими рушницями, що все «Пробудження сили» так старанно розвішував Джей Джей Абрамс. Фактично, він не вистрілює з них, а просто знімає зі стіни. Хто такий Сноук? Хто батьки Рей? Що Люк робив на цьому острові останні 30 років? На все це у фільмі лунає однакова відповідь, і ні Reddit ні Youtube її не вгадали. Ми вже мовчимо про те, як тут поводяться із лініями «зайвих» героїв...

Загалом, цей фільм існує в суперпозиції.

З одного боку, «Останні джедаї» - це чудова стрічка з яскравими локаціями, пам’ятними персонажами, цікавим форматом історії, гарним екшеном та майже безперервним відчуттям напруги, яке, щоправда, рідко виправдовується.

З іншого боку, «Зоряні війни: Останні джедаї» - це зайва серія сіткому, яка, крім того, ще й обезцінює «Пробудження сили». Адже першу частину нової трилогії тепер можна й не дивитися, як виявляється, вона не розповіла нам нічого сюжетно важливого, крім того, як познайомилися Рей та Фін. Обидва фільми топчуться на місці: Верховний Порядок ганяється за Повстанцями, а в кінці настає нічия за очками. І при цьому неважливо, скільки зірок смерті підірвала світла сторона - на початку наступного фільму вона все-одно програє та відступає. Не важливо, яку перевагу в зброї та людях мають темні сили, - вони допускаються помилок казкових злодіїв і здобич вислизає в них із рук. Це формула «Тома і Джері», яку тут експлуатують уже 40 років.

Нові «Зоряні війни» повинні нарешті почати рухатися далі, відійди від осі оригіналу й творити власну історію. Як сказав Кайло Рен, «Дай старому загинути. Це єдиний спосіб стати тим, ким тобі судилося бути».