Він писав про нашу війну. Від окупації Донецька до передової з Правим сектором. Так і казав: «За освітою я історик. Коли стався ваш Майдан, я зрозумів, що тут діється історія і приїхав». Без жодного журналістського досвіду він просто взяв і почав публікуватися в найбільших світових ЗМІ. Коли жертв на Донбасі стало менше, ті стали неохоче брати його фріланс. Chris Allen все кричав, що журналісти мають об'єднуватися і не дозволяти жовтому мотлоху перебивати важливі історії. Сварився на The Guardian, що платять менше 100 фунтів за матеріал з передової; з The Washington Post, що неправдиво переписали його текст, з Al Jazeera, що викинули півматеріалу після погроз «1+1» подати в суд. Він не боявся стояти за себе і за те, у що вірив, і лізти в саме пекло. Він точно знав, на що іде. 
Перед поїздкою в Південний Судан в нього шалено горіли очі - він їхав за Великим Матеріалом. «От коли я сяду в грузовик з повстанцями з купою калашнікових, тоді вспокоюсь». Якось так мені казав, якщо я добре пам'ятаю і перекладаю.
Якби він прочитав заголовки про свою смерть, я знаю, що він сказав би. «То принаймні смерть американського журналіста змусила їх всіх згадати, що там громадянська війна, в Південному Судані! Ненавиджу це лицемірство!» - сказав би він, махав би руками і я знала би, що він боротиметься далі.
Коли ми прощалися, я йому бажала зробити в Судані Справжній Матеріал. Не пам'ятаю, чи сказала берегти себе. Коли він вкотре розповідав про свої шалені журналістські пригоди, я вмовляла писати мемуари. Він сміявся і махнув рукою. А я тепер просто хочу послухати ще.
http://www.aljazeera.com/…/journalist-christopher-allen-kil…

Джерело: фейсбук-сторінка Вікторії Жуган