Кулінарна рубрика в масовій газеті ще донедавна сприймалася як невід’ємний атрибут видання. Це були не просто кольорові сторінки в чорно-білій газеті та свято смаків на будь-який гаманець (як правило, розрахований на скромний бюджет), а й компас і помічник домогосподарок у царині народної гастрономії. Кулінарні шпальти народжені журналістикою 90-х років, коли жага пострадянських смакових сподівань і дуже скромний сімейний бюджет зійшлися в єдиному інформаційному пориві. До цього доводилося переписувати рецепти від руки, радянські жінки мали вдома цілі рукописи. Рецепти не тільки зберігалися, а й передавалися від матері доньці, від свекрухи невістці.

У 90-ті з поширенням таблоїдного формату все це багатство отримало можливість друку. Читачки дописували в редакцію свої найкращі рецепти. Проводилися цілі конкурси на кулінарну придумкуватість. На кшталт, як зробити суперкотлети з нем’ясомістких продуктів. Хазяйки найкращі з перевірених рецептів вирізали і складали в окрему коробку, значимість якої в кухонній інфраструктурі важко було переоцінити.

Поява інтернету дозволила максимально урізноманітнити газетні кулінарні сторінки. Тепер не треба було гаяти час на пошук інформації, і вона «молочними ріками» потекла на сторінки всіх газет від загальноукраїнських до районних. Поступово інтернет став доступним задоволенням для більшості й газети почали програвати в кулінарному різноманітті. Відтепер справжнім клондайком для домогосподарок стали численні кулінарні сайти, блоги й форуми з детальними описами та відеосупроводом приготування страв.

Вільний доступ до інтернету рано чи пізно змушує членів редакції замислитися над логічним запитанням: навіщо робити кулінарну рубрику в газеті, якщо ця інформація набагато краще представлена в мережі? Утім відповідь на це питання потребує постановки додаткового питання: для кого робити цю рубрику? Відповідь однозначна: для читачів, які не мають доступу до інтернету, або для читачів, які звикли отримувати інформацію з газет. Тобто виходить, що кулінарна сторінка розрахована на цільову групу 70+. Це досить вузька (як для масової газети) група, до того ж зі своїми специфічними кулінарними пріоритетами. Редакції залишається або скасувати кулінарну рубрику (це найлегший шлях, але існує небезпека втратити читачів, які читають саме ці сторінки), або зробити апгрейд цієї рубрики (цей шлях вимагає креативних підходів і направлений на  розширення читацької аудиторії). Якщо обирати другий шлях, то треба усвідомлювати, що інформація повинна подаватися неформатно з різним «фішками» і «родзинками». Мені на рівні регіональної медіакритики стало цікаво, як це завдання розв’язує газетна преса міста Кропивницька?

Перегляд кропивницьких газет виявив таку ситуацію: видання (особливо комунальні) або відмовляються від кулінарних рубрик, або значно скорочують обсяги (до колонки). Ті ж газети, які ще не відмовилися від цієї рубрики, можна розподілити за трьома основними типами – це три різні підходи до оформлення і контенту кулінарних шпальт.

1 тип. Кулінарний дайджест

Цей тип презентує традиційний підхід до подання кулінарної інформації. Рецепти беруться з інтернет-сторінок і зазвичай ніяк не ідентифікуються. Про апробацію рецептів мова навіть не йде. Плюс таких шпальт – вони не вимагають ніякої журналістської роботи, їх може готувати будь-хто (100% економія ресурсів). Мінус очевидний – читач може самостійно знайти всю цю інформацію і навіть більше на спеціалізованих кулінарних сайтах. Ще кілька років тому така дайджестова кулінарія була надзвичайно популярна в редакціях регіональних газет. Утім часи змінюються – цифрова епоха відкрила читачам необмежений доступ до гастрономічної сфери.

За таким типом працюють газети «21-й канал» (рубрика «Традиційна кухня»), «Наша газета» (рубрика «Парад порад»), «Нова газета» (рубрика «Дім, у якому живемо») тощо. Щоправда редакція «Нашої газети» намагається обирати рецепти за певною темою, на кшталт «Смакуємо з рибалкою» (рецепти рибних страв). Своєрідною родзинкою рецептів стають заголовки з надр усної народної творчості («Чорний вусок – риби шматок. А як сива борода, то і юшки шкода!», «Що рибка – смик, то серце – тьох!»). Редакція «Нової газети» намагається додати до рецептів трішки місцевого ексклюзиву – вказується приблизна ціна готової страви.

2 тип. Кулінарія від народу

Цей тип кулінарних шпальт максимально наближений до людей у прямому сенсі цього слова. Це рецепти страв від читачів. Плюс таких шпальт – домогосподарки надсилають свої найкращі й перевірені часом рецепти. Мінус – контент все одно кількісно програє інтернет-ресурсам. Кулінарні форуми з їх інтерактивними можливостями дають куди більше інформації.

За таким типом працюють видання «Газета для жінок» (рубрика «Смачна сторінка»). Ця газета проситься для окремого медіакритичного аналізу як зразок нішевої провінційної преси. Чого варті тільки заголовки матеріалів «Харчуємося енергією: сім’я з двома маленькими дітьми їсть лише тричі на тиждень» або «Пенсіонерка злітала на обід до інопланетян»! Кулінарна шпальта складається з рецептів дописувачок. Під кожним рецептом зазначено ім’я, прізвище й місто проживання авторки. Причому цікаво різняться рецепти з різних регіонів. Наприклад, з Черкас маємо російськомовні «Легкие с аджичкой», а зі Львову – україномовні «Сирні рогалики з мармеладом».

Газета «Кіровоградська правда» презентує кулінарну колонку «Кращі рецепти від пані Ані». Принцип той самий: українська колоритна жіночка щедро ділиться своїми кулінарними знахідками. «Родзинка» колонки в тому, що її готує працівник редакції Анна Боячко, яка не є журналістом, але її вміння смачно готувати й українська кулінарна щедрість зробили колонку досить популярною серед читачів. 

3 тип. Кулінарна журналістика

Цей тип максимально наближається до професійних стандартів, адже дійсно маємо журналістську роботу з кулінарною темою. Плюс – ці матеріали зроблені для читачів і створюються не тільки заради рецептів, а заради унікальної атмосферності кулінарної рубрики. Мінус – усе менше залишається в регіональних редакціях авторів, здатних вести кулінарну рубрику на рівні редакційного проекту.

Тільки в газеті «Украина-Центр» вдалося знайти рубрику цього типу. Протягом минулого року кулінарну шпальту наповнювали дві авторки – Ольга Степанова і Ольга Березіна. Остання формувала шпальту за 1 типом. Утім дайджестовий матеріал супроводжувався вартістю страви і авторськими коментарями («Бюджетное Рождество», «Новогодний салатный бум», «Лето – в банки!»).

Ольга Степанова – автор проекту «УЦ» «Вкусное чтение». Цій журналістці вдалося похитнути стереотипи про «блєск і ніщєту» кулінарних рубрик і довести, що писати про їжу можна натхненно, оригінально, дискурсивно тощо. Якісна філологічна освіта дозволяє Ользі Степановій писати по-справжньому вишукані тексти. Влучні літературні ремінісценції на кулінарну тематику, глибоке занурення в історичний матеріал, творчий підхід до опису смакових нюансів страв, які до того ж апробовані на власній кухні – рецепт найкращої кулінарної шпальти серед усіх місцевих газет. Це дійсно смачне читання для аудиторії, якій цікаво передусім читати і насолоджуватися цим процесом. Чого тільки вартий матеріал від 15 грудня 2017 року «Откушайте по-елисаветградски», де журналістка ділиться рецептами з антикварних поварених книг знаменитої колекції Олександра Ільїна. Для цього мало «погуглити» інформацію, а треба піти до бібліотеки для роботи з рідкісними книгами. Це справжній журналістський підхід, який заслуговує на високу оцінку. На жаль, для цього унікального проекту все менше залишається місця на сторінках газети (за останні два роки було всього чотири публікації).

Зрештою, на питання потрібності кулінарної рубрики на шпальтах масової преси напрошується однозначна відповідь – рубрика потрібна. Але не як компіляція кулінарних інтернет-сайтів, а як цікавий і нестандартний вияв гастрономічної журналістики.

Огляд кулінарних шпальт місцевих газет доводить, що більшість редакцій годує своїх читачів фастфудом. Наче не голодний, а що їв – не згадаєш. Деякі редакції пропонують народну кухню. Це безпрограшний варіант, але йому далеко до оригінальності, тому читачів не стане більше. І тільки одиниці пропонують якісні, поживні й вишукані страви. На жаль, усе менше залишається фахівців, здатних це приготувати.