У 20-х роках ХХ століття в новопризначений стольний град з різних куточків України почали стікатись письменники.І хоча більшість творчих людей Харків не любили, «велике, але не величне місто», саме тут у прямому і переносному сенсі тепер був новий дім для цвіту тогочасної української інтелігенції. Саме тут по вулиці Червоних Письменників, 5 (сьогодні – вул. Культури, 9) був побудований будинок «Слово». Місце, де розквітнув український ренесанс, і водночас місце, де було цинічно знищене українське відродження.

Проект будинку письменників “Слово”

Будинок письменників був збудований у стилі європейського конструктивізму, спроектований символічно у формі літери «С» і отримав назву «Слово». Обладнаний електричними ліфтами і спеціальною їдальнею, з соляріями на даху, спортивним майданчиком і власним дитячим садочком. Квартири просторі і одразу мебльовані. 66 таких квартир заселили найбільш відомі представники української літератури та мистецтва. «Слово», здавалося б, було ідеальним місцем для безтурботного життя та бурхливої творчості. Насправді ж, будинок був пасткою. Квартири цілодобово прослуховувались, вся кореспонденція прочитувалась і навіть двірник будинку виявився зрадником-інформатором. Творчі вечори і щасливе сімейне життя мешканців будинку дуже скоро змінилось на обшуки і арешти.

З висоти будинок «Слово» має форму літери «С»

Альфред Хічкок сказав: «В художньому фільмі режисер – це Бог, в документальному Бог – режисер». Дійсно, події, показані в кінострічці «Будинок “Слово”» неможливо зрежисирувати. Мінімум постановочних зйомок і максимум емоцій. Це не документальна хроніка в класичному розумінні, це кіно з душею. Документальні свідчення очевидців змінюються уривками творів мешканців будинку, спогади і листування переривають матеріали допитів. Динаміка фільму зовсім не характерна для документалістики. Харків першої половини ХХ століття і Харків сьогодні. Зміна голосів і музики, тиху музику переривають різкі звуки. Перші хвилин 10 не знаєш, на чому фокусувати увагу. Фільм незвичний, нестандартний. Побудований він за принципом 1 квартира – 1 персоналія – 1 історія. І так стрічка рухається від квартири до квартири, від постаті одного письменника до іншого. Через призму особистого і робочого життя, через натхнення і розчарування, через сміх і сльози з кожною хвилиною минуле перестає бути далеким. Ти стаєш частиною історії і починаєш співпереживати. Фільм відвертий, без прикрас, із провокаціями, з моментами сарказму і тонкого гумору. Не простий, але точно вартий перегляду.

Представники «розстріляного відродження»

Кульмінація фільму драматична. Стає зрозумілим, що щасливого кінця не буде. Психологічна напруга зростає. Українським революційним романтикам влада не змогла пробачити їхню українськість, яка йшла в розріз зі стандартизованим образом радянського літератора.

Перший знаковий арешт у «Слові» - Михайло Яловий. Його товариш і сусід по будинку «Слово», талановитий Хвильовий тоді сказав: «Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий». Далі самогубство самого Хвильового. Про яке пізніше Лесь Курбас, ще один мешканець будинку, скаже: «Нет Мыколы – нет украинской литературы». А далі всі пішли етапом. «Чистка» будинку «Слово» була спрямована ні на що інше, як на знищення української літератури, культури. Арешти відбувалися щоночі. «Чорний ворон» забирав людей і вони більше не вертались. Українське відродження було розстріляне. Буквально. 1937 року в урочищі Сандармох, в Карелії. Але його представники «пізнали силу безсмертного слова» і передали її нам. Слово, написане в «Слові», безсмертне і вічне.

Меморіальна табличка на фасаді будинку «Слово»

Про фільм я дізналась від Юрія Павленка, мого колеги по комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, народного депутата України. Він допоміг організувати перегляд та познайомив з продюсерами кінострічки Олегом Щербиною та Юлією Чернявською (FRESH Production Group), з якими я мала нагоду поспілкуватись про картину та український кінематограф взагалі.

– Олег, розкажіть, а хто в цьому процесі Юрій Павленко? Яку роль він виконував?

– Юрій – асоціативний продюсер фільму. Це людина, яка вкладає в фільм все, крім грошей (сміється). Він від самого початку підтримував проект, пропонував свої ідеї і погляди і на всіх етапах створення фільму надавав необхідну допомогу, крім фінансової. Зараз ось Вас запросив на перегляд ;) Далі будемо співпрацювати, щоб наш фільм побачило більш широке коло людей.

– Це як раз моє наступне питання. Що плануєте робити далі, адже фільм неймовірний. Чи варто глядачам чекати його виходу в широкий прокат?

– Ми зараз займаємось підготовкою виходу в прокат. Плануємо відвезти фільм на Форум видавців у Львові (13-17 вересня), далі на жовтень плануємо великий прем’єрний показ у Харкові, місті де відбувались події, показані у фільмі. Хочеться не просто показати кіно, а зробити з цього подію, запросити письменників. В програмі відвіданняХарківського літературного музею і, власне, самого будинку «Слово». Історія, про яку знятий «Будинок “Слово”» – це частина української історії і культури, про яку не можна забувати. Потрібно більше говорити про неї і мешканцям Харкова і Києва і інших міст. Тому далі плануємо прем’єру в Києві ну і побачимо, як піде. Не хочу загадувати.

– Юліє, а що для вас цей фільм? Які враження у продюсера від своєї кінострічки?

– Хотілося зняти не просту документалістику, а щось більше. Зазвичай документальні історичні фільми це щось таке далеке від нас, вони про минуле, від якого нас відділяють роки. А ми хотіли, щоб глядач відчував себе частиною подій, щоб він почав співпереживати, а не просто споглядати. Мені здається, вийшло (посміхається).

– Вийшло. Я співпереживала. І мені захотілось, щоб фільм побачило якомога більше людей і, навіть, школярі. У мене молодший брат наступного року по шкільній програмі буде вивчати «розстріляне відродження», думаю, цей фільм надихне його ще більше вивчити про цей період. Мені і самій захотілось перечитати Ялового. А ви не думали, можливо, про інтеграцію фільму в шкільну програму?

– Думали, якщо чесно. Бо в першу чергу «Будинок “Слово”» має просвітницьку функцію. І хоча в ньому є провокативні моменти, все-таки він адаптований для аудиторії старшокласників. Ми постараємось організувати покази для кількох шкіл і далі побачимо.

– Олег, на вашу думку, чи актуальна кінострічка закордоном? Чи плануєте везти її, можливо, на фестивалі?

– Кінострічка актуальна для українців, яким болить. Українці є і закордоном. Наприклад, в сусідній і дружній нам Польщі. Ми подали «Будинок “Слово”» на Варшавський кінофестиваль. Будемо пробувати.

– А що ви скажете про розвиток українського кінематографу загалом? Адже за останні роки були здійснені суттєві кроки для підтримки і запуску національного кіновиробництва.

– Скажу так: дуже хочеться виходити на європейський та світовий ринки. Бо багато років в культурному просторі світ був окремо і Україна окремо. Ми зараз починаємо наздоганяти, наближатися. Для прикладу ми буквально за 2 тижні веземо стрічку «Ізі» (спільне виробництво Україна-Італія) на ювілейний 70-й кінофестиваль в Локарно, Італія. Це величезний стрибок вперед. І загалом якщо подивитись на останні кінофестивалі, то Україна представлена достойно. Українське кіно ще себе покаже!

Анна Камуз і продюсери фільму Олег Щербина, Юлія Чернявська 

Фільм: «Будинок “Слово”»

Автори сценарію: Тарас Томенко, Любов Якимчук

Режисер: Тарас Томенко

Оператори: Тарас Томенко, Олександр Якимчук

Композитор: Алла Загайкевич

Продюсери: Юлія Чернявська, Олег Щербина

Асоціативний продюсер: Юрій Павленко

Хронометраж: 82 хв.

Формат: повнометражний документальний фільм для кінотеатрального прокату