Втручання Росії у вибори в США та у Франції, інформаційні провокації з боку Росії в німецькому медійному просторі стали холодним душем для багатьох європейців. Ми відчуваємо тепер персональну загрозу, чого не було раніше, і це змінює наш погляд у тому числі й на події в Україні, говорили у приватних розмовах в перерві між сесіями співрозмовники-європейці. Відтак це дуже змінило хід і тон дискусії під час цьогорічної міжнародної конференції «Свобода ЗМІ в умовах конфлікту», яку організувала ОБСЄ у Відні 19-20 червня. Навіть те, що ключове засідання у перший день було присвячене фейковим новинам, говорило само за себе. А виступ і репліки головної доповідачки, журналістки ВВС Кейт Ейді (вона прямо критикувала RT і закликала сказати стоп тим ЗМІ, які поширюють фальшиві факти) дратував російську делегацію. «Нам треба добитися, щоб вода в акваріумі була чистою» - наголосила Кейт. Взагалі щоразу виступи російської делегації наражалися на критичні репліки у відповідь присутніх журналістів та експертів з інших країн. І на другий день конференції журналістка RT публічно обурювалася, мовляв, українським журналістам постійно аплодують після їхніх виступів, а російським - ні; та й взагалі з нею ніхто і розмовляти не хоче.

У виступах російської делегації (навіть журналістів, а не лише дипломатів) відчувалася єдина режисура. Вони всі говорили про те, що Україна суттєво обмежує російських журналістів у висвітленні подій в Україні, не пускає їх, позбавляє акредитації і т.д. Але ключові меседжі цих виступів були адресовані не лише українцям, але й європейцям. У перший день конференції представник Росії заявив, що російські ЗМІ зіштовхуються з утисками та обмеженням роботи в країнах ОБСЄ. І його непокоїть, що в цих країнах виникають ініціативи, які ведуть контрпропагандистську діяльність, які «направлены на подавление противоположной, альтернативной точки зрения», такі, наприклад, як StratCom, і що це «меняет структуру информационного пространства стран ОБСЕ в драматическую сторону». А на другий день в заключному обміні репліками дипломатів різних країн російський представник вислови розчарування конференцією, оскільки вона стала «парадом необоснованных политических и идеологических манифестов украинских колег», у той час, як треба було обговорити, на його думку, нову реальність. Ну, і ось цей його меседж є, мабуть ключовим, оскільки він показує, що Росія нічого не мінятиме у своїх підходах в інформаційному полі: «Современное государство имеет право на свою точку зрения в информационной среде и на защиту этого права. Россия будет его отстаивать». Не журналісти мають право на свою точку зору, а держава...

Але, як я уже вище писала, виступи росіян сприймалися присутніми критично. І часто українцям навіть не треба було відповідати на якісь закиди, бо це робив хтось із інших учасників. Проте чи варто нам розслаблятися? Ні, нам дуже багато ще потрібно працювати, щоб світ розумів - хто ми і що ми робимо. Адже попри загальну підтримку України під час цієї конференції, в ході дискусій на різні теми було очевидно, що і європейці, і колеги із пострадянських країн дуже мало знають про ті медіареформи, що відбуваються в Україні (наприклад, про перехід від державного до суспільного мовлення, про роздержавлення ЗМІ, про провадження медіаграмотності і багато іншого). А Україна зараз далеко попереду багатьох пострадянських країн і по темпу медіареформ, і по розумінню необхідних змін (особливо це стає очевидно, коли слухаєш виступи представників Вірменії, Азербайджану, Киргизії, Казахстану, вже не кажучи про Росію). Можу сказати, що навіть наша внутрішня дискусія (часто занадто емоційна і з переходом на персоналії) дозволяє зберігати в Україні журналістику як таку з усіма плючами і мінусами; бо в деяких країнах внутрішньоцехової дискусії давно нема, журналісти змушені шикуватися під лінійку вибудуваних державою меседжів. Але інформація про позитивні зміни в медіасередовищі в Україні не доходить ні до європейських журналістів, ні до експертів, ні до дипломатів. А якщо й доходить, то лише фрагментарно. І тут я бачу велике поле для роботи і для українських журналістів, і громадських організацій, і держави також.

Важливий момент, на який хочу звернути увагу, - уперше на конференції такого рівня прозвучала тема медіаграмотності, й необхідність її впровадження. Моє відчуття після дискусії під час цього тематичного засідання - Україні і в цьому питанні є чим поділитися навіть з країнами усталених демократій, які сьогодні вперше з часів холодної війни зіштовхуються з інформаційними впливами і не знають, як захистити своє населення.

Ну, і на завершення, відповідь на запитання - що дають такі конференції:

1. Висвічують позиції сторін. Це дуже важливо для вибудовування/коригування позиції України на міжнародному рівні. І для вибудовування/коригування позиції стейкхолдерів, які є в політичному процесі.
2. Дають можливість заявити свою позицію, розповісти про власні перемоги, якщо ми вже тут говоримо в контексті дискурсу «зрада/перемога».
3. Дають можливість визначити союзників/друзів України, а відтак і агентів упливу в інших країнах. Тільки чомусь у нас дуже мало цим користуються і політики, і журналісти.

Вперше опубліковано у Facebook

Фото: Олексій Панич, Facebook