Наша панель ставить питання про начебто «кінець етики» в сучасній журналістиці епохи постправди. Але зазначу, що ми чомусь звузили поняття етики до виконання стандартів інформаційної журналістики: відділяти факти від коментарів, не приймати жодної сторони, бути поза бар’єрами тощо. Але ж,  окрім інформаційної журналістики, є безліч інших жанрів: репортаж, колумністика, нариси, де автор має право на свою позицію. В цих форматах він може бути небезстороннім. Він можу бути дуже емоційним.

Наприклад, коли пишуть Юлія Мостова, або Сергій Рахманін, вони що,  безсторонні? Якщо послуговуючись вимогами інформаційної журналістики, розібрати статті цих авторів – в них порушені усі стандарти. Вони зазвичай не називають своїх джерел, вони відкрито висловлюють свою позицію – але вони мають на це право, бо це авторська колумністика й вони вже журналісти-експерти. Той самий Сергій Рахманін колись давно сказав, що має право на існування будь-яка журналістика, якщо вона щира. Це мені дуже запам'яталося.

Важливо, щоби, якщо ти пишеш статтю з  позицію, за цим не  стояло  якогось замовлення, або твоєї особистої вигоди.  Як я часто кажу: пишу тому,  що не можу мовчати  Ось тоді – це справжня журналістика і дотримання етики навіть у дуже позиційному матеріалі. Бо ви так думаєте, саме ви. Звичайно, що при цьому має бути точність у фактах та відсутність маніпуляцій в наведенні аргументів. А також відсутність ярликів та повага до опонентів.

Інша проблема в тому, що власниками усіх наших великих ЗМІ є олігархи. Журналісти, топ-менеджери і олігархи в якийсь момент досягнули консенсусу.  Журналістів просто купили: комусь підвищили зарплату, комусь дозволили знімати документальні фільми, писати книжки тощо. На великих телеканалах зараз майже немає  навіть спроб спротиву тиску згори, від власника. Це вже навіть не сприймається як тиск.

Третя складова цієї кризи – це те, що в країні, де не працюють добре суди, не може бути ефективного самоврегулювання, затребуваного індустрією. Так, наші політики, яких заділи в пресі, не часто  звертаються до суду, бо знають, що це радше мінус своїй репутації,  ніж її відстоювання.  Але є й інший бік цього – кожний, хто має гроші, знає, що зможе, якщо треба,  купити потрібне рішення. Тому не має інтересу до саморегуляції – як в інших країнах, де суди чесні, й частіше краще конфликтуючим сторонам знайти порозуміння  через механізми ,подібні нашій Комісії журналістської етики, інші органи саморегулювання ,аніж ,скажімо ,платити великі штрафи за рішенням судів.

Ще сьогодні усі говорять про соцмережі, які впливають на контент ЗМІ. Але ж до соцмереж були ми, медійники,  які перші  почали робити новини,  які вражають, не зважаючи на те, що новини мають, перш за все,  достукуватися  до розуму. Ми допустили велику впливовість  Шустера – де, перш за все, потрібен був скандал. І це  зараз перенеслось у соцмережі, перевага емоцій над раціо. А соцмережі,  у свою чергу, теж  починають впливати на сьогоднішні медіа. Таким чином йде підігрів ситуації з обох сторін, так би мовити. Журналістика стає атракційною.

Незаледна медійна рада створилася з ініціативи кількох громадських організацій, перш за все – Центру верховества права і демократії, що раніше називався Інститутом медіаправа. Я дуже несподівано стала його головою.  Вважаю, що це дуже ефективний інструмент.

НМР більшою мірою займається проблемами саме індустрії, а не  скаргами на окремих  журналістів. Скажімо, ми дуже багато розглядаємо справ,  пов'язаних із Нацрадою. Перше наше рішення було про невиконання закону про декомунізацію каналом НТН. Були рішення щодо порушення прав дітей. Тобто,  ми вирішуємо справи які стосуються радше не поведінки конкретних журналістів, а невиконання стандартів і недотримання етичних норм мовником.

Індивідуальними випадками недотримання норм  журналістами, як я розумію, буде частіше займатися саме  Комісія з журналістської етики. Єдине,  чого я їм бажаю – це бути відкритішими: ширше публікувати для загалу свої рішення і висвітлювати свою діяльність в медіа. Думаю, що можна навіть говорити про майбутню співпрацю і прийняття спільних рішень НМР та КЖЕ.

Записала Валерія Залєвська

Фото: efpa.eu