Нарешті гештальт стосовно «Євробачення» закритий. Усі всоте обговорили головні сідниці фіналу та їхнього власника, переможця і пісню, рівень проведення конкурсу, костюми ведучих і все інше. Тепер, коли кісточки перемито – принаймні, моя Facebook-стрічка про конкурс вже майже не згадує, – можна написати, чим, власне, «Євробачення» було корисним там, де досягнення цієї користі навіть не ставилося за мету. Ця негучна, але все ж важлива #перемога стосується системи електронних публічних закупівель ProZorro.

Від моменту запуску її в Україні – а це вже два роки – творці системи твердять: користуйтеся відкритістю даних, заходьте на сайт системи, зазирайте в тендери, збирайте дані про закупівлі держустанов у модулі аналітики https://bi.prozorro.org. Макс Нефьодов і його команда (офіційно – ДП «ПРОЗОРРО») регулярно кличуть представників ЗМІ на семінари і розповідають, як саме можна знайти всю інформацію про закупівлі.

Проте інтерес медійників до цієї інформації, будьмо чесними, не можна було назвати великим. Туди регулярно зазирали лише кілька ЗМІ, які проводять розслідування. Траплялися приклади нечуваного зацікавлення мавпочкою-капуцином чи швабрами «Охматдиту» та онкологічного центру, але їх можна назвати ситуативом – побачили, розтиражували, забули до наступного скандалу.

Та з початком організації «Євробачення» в Україні популярність ProZorro серед журналістів вражала. Медіа на дрібніші деталі розібрали всі закупівлі, пов’язані з конкурсом і підготовкою Києва до нього. Чого лишень вартий приклад із ремонтом станції метро Лівобережна! Побачили небайдужі люди криві кахлі й таку собі штукатурку – й одразу в ProZorro, дивитися, хто і за скільки робив цю «красу».

Українські ЗМІ зробили безліч публікацій про те, що і скільки коштувало організаторам «Євробачення». Написали, здається про все: розробку графіки й український сайт конкурсу, костюми ведучих шоу і кількість ведучих червоної доріжки, гонорари запрошених артистів та залучених іноземних фахівців. Навіть вартість ремонтних робіт у різних куточках столиці проаналізували. Знайшли всі суми, назви компаній-підрядників, дослідили деталі угод. І хай не всі ЗМІ власноруч шукали інформацію в системі, та ключові медіа все ж туди зазирали.

Чималу роль у цьому параді публікацій зіграв Facebook, де всі одразу стали експертами з дизайну логотипів і графіки, фахівцями з гонорарів артистів і спеціалістами зі зведення сцени. Але в цій конкретній ситуації вся знайдена і поширена так звана #зрада була на користь: вона привела журналістів у ProZorro. І ще раз утвердила безпосередню мету створення системи – відкритість і доступність даних.

Тепер важливо, щоби цей медіаінтерес до ProZorro не спадав, і журналісти не забували, де можуть почерпнути важливу інформацію про закупівлі. І за потреби – запитати в держустанов, навіщо їм «120 тисяч рожевих бантиків».

Вікторія Дубовська, PR-менеджерка майданчика Zakupki.Prom.ua