“Урядовий портал” дав слова Кириленка так: “Питання  Євробачення – це не музичне питання. Це  питання політичного характеру. Європейці не повинні забувати про Україну.  Вони повинні розуміти, що не дивлячись на війну на сході, наша країна розвивається, потребує їхньої уваги і допомоги.  Ми проведемо пісенний конкурс у визначені терміни на високому ідейному і художньому рівні”.

Почувши про те, що, виявляється, “питання Євробачення — це не музичне питання”, керівництво Європейської мовленнєвої спілки, радше за все, мерщій кинулося до аптек купувати валідол чи щось подібне. Бо воно завжди вважало, що Євробачення — це музичний і саме музичний конкурс. Воно завжди підкреслювало це. Як музичний конкурс, як музичну подію, конкурси Євробачення й було засновано 61 рік тому. Звісно, політичний підтекст буває в усьому — але саме як підтекст. “Конкурси політичної пісні в Сочі”, здавалося, давно залишилися в радянському минулому.

Давня-прадавня совкова традиція — будь-яку подію вважати політичною. Проведення Олімпіади в Москві. Перемога на тій Олімпіаді. Будь-які спортивні змагання, будь-який музичний конкурс, будь-яку художню виставку, будь-який успіх науковців — усе це радянська пропаганда подавала як суто політичні події, як “наочні демонстрації торжества радянського суспільно-політичного ладу”. То й пан Кириленко — туди ж?

“На високому ідейному і художньому рівні”... От цікаво: що є таке “ідейний рівень конкурсу Євробачення”? Паради військовиків на євробаченнєвій сцені, як це було в Москві 2009 року? Ну, то на те воно й Москва, нам її мавпувати навіщо? А чи “ідейний рівень” - це гопак, гопак і ще раз гопак? Немає відповіді, пан Кириленко не дав собі клопоту розтлумачити свої ж загадки.    

Узагалі ж, фразу “ідейно-художній рівень” я востаннє бачив, коли не помиляюся, в газеті “Правда” тих давніх часів, коли вона була головною, й сумніватися в написаному в ній вважалося за антирадянську агітацію та пропаганду. От за тих часів і полюбляли вести мову про ”ідейно-художній рівень” - і виявлялося, що в гурту “Машина врємєні” він був ганебно низький. І у Валерія Ободзинського він був низький — бо “радянські люди так не співають”. А в гурту “АББА” - як, утім, у будь-якого західного гурту — взагалі нижчий від неможливого, бо гурт “АББА”, бачте, не співав “пісень протесту” й узагалі ганебно замовчував тяжке становище шведських робітників та селян під гнітом американського імперіалізму. А от у Йосифа Кобзона з “ідейно-художнім рівнем” було все гаразд. То як: може, запросимо на Євробачення Кобзона — для підняття того самого рівня?

Головне ж, це саме в СРСР дуже полюбляли переконувати: от, мовляв, побудуємо комунізм — тоді й буде все чудово до нестями. Майбутніми успіхами — які вже точно будуть, куди ж вони подінуться: точно-точно будуть ті успіхи, й не сумнівайтеся — радянська влада виправдовувала й вихваляла свою сьогоднішню діяльність. Чи не те саме ми спостерігаємо у словах Кириленка?

Здавалося б: от пройде конкурс на найвищому рівні — хоч ідейному, хоч іще бозна-якому — хай тоді пан Кириленко вип'є шампанського, навіть на сцені, навіть з горлянки. Хай привселюдно вдягне лавровий віночок. А поки що — стриманіше, пане Кириленку, стриманіше. Виставляйте оцінки подіям за їхнім фактом, а не за планами на наступну п'ятирічку — як і годиться, грандіозними планами.

Оцей виступ Кириленка — й якби лише він єдиний — заронив у свідомості капосні припущення: В'ячеслав Кириленко направо й наліво сипле пустопорожніми фразами, вивченими ще за часів його комсомольської юності. Мов на комсомольських зборах. І жодним чином не відчуває, що часи змінилися, й як для сьогодні ця риторика давно вже не годиться.