«Спільно і одночасно приймаємо цю Декларацію Пам’яті і Солідарності, аби віддати шану мільйонам жертв, яких зазнали наші народи під час Другої світової війни, та засудити зовнішніх агресорів, що намагались знищити нашу незалежність».

Перед  голосуванням в польському Сеймі відбувалися гарячі дебати. Прихильники декларації аргументували, що вона будує мости між Польщею та Україною, противники вважали, що вона оминає  питання про волинську різанину.  На користь декларації проголосувало 367 депутатів, 44 були проти, 14 утрималися.

За інформацією інтернет видання Wpolityce.pl, віце-спікер Ришард Терлецкі  підкреслив, що декларація стосується історії, але перш за все сучасних її сторінок. «Україна відстоює свою незалежність і територіальну цілісність. У зв'язку з цим, ми знаходимося на стороні України», – зазначив пан Терлецький.

Депутати від партії «Новочесна» Адам Шлапка і Славомір Нітрас також позитивно оцінили ухвалення декларації: «Вона будує нам надію на добросусідську співпрацю польського і українського народу (...), щоб винеси урок з нашої спільної  історії».

Однак Kukiz'15 разом з Wolni i Solidarni внесли заяву про відхилення законопроекту, вважаючи декларацію такою, яка зрівняє польських патріотів з упівцями. Крім того, вони вважають, що декларація створює міф про масштаби українського опору, які в жодному випадку не можна порівнювати з опором польського суспільства. 

Активізувалися також інші українофоби, зокрема, скандально відомий своїми актиукраїнськими виступами та заявами польський  священик Ісакович-Залеський, який у своєму інтерв’ю для Kresy.pl повідомляє, що ця декларація - це крок назад по відношенню до  постанови «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА», а також є крайньою політичною коректністю.

Цікавим є те, які коментарі з’являються щодо статті на інтернет сторінці Gazeta Wyborcza (http://wyborcza.pl/7,75399,20865537,rada-najwyzsza-ukrainy-przyjela-deklaracje-pamieci-i-solidarnosci.html) від 20 жовтня, в якій йдеться про ухвалу Декларації пам'яті  і солідарності.

kmicic68: «Може, українці нарешті з’ясують, де їм краще було? На наших Кресах, під радянським чоботом чи в межах Рейхскомісаріату Україна?»; 

pa1110: «Жалюгідний текст. Країна, де національним героєм є Бандера, не заслуговує польської підтримки».

І коли щодо слів про пам’ять, солідарність, про засудження зовнішніх агресорів немає сумнівів, то стосовно частини про те, що: «пакт Молотова-Ріббентропа від            23 серпня 1939 року, укладений поміж двома тоталітарними режимами – комуністичним Радянським Союзом і нацистською Німеччиною, призвів до вибуху 1 вересня Другої світової війни, спричиненої агресією Німеччини, до якої 17 вересня долучився Радянський Союз. Наслідком тих подій була окупація Польщі Німеччиною і Радянським Союзом, а в 1940 році – совєтська окупація Литви, Латвії і Естонії»,- виникають сумніви і перестороги.

Ми не можемо з впевненістю говорити, що пакт Молотова – Ріббентропа став причиною початку Другої світової війни, адже 11-13 березня 1938 року відбувся аншлюс Австрії, у вересні 1938 Гітлер анексує Судетську область Чехословаччини. Європа не змогла протидіяти цим процесам і не впоралася з тим, щоб не допустити поширення нацистської ідеології ї її соціальної хвороби - фашизму. Зрештою, вона розплачується за підтримку та співробітництво з жорстоким  радянським режимом, за зловживання вигодами від торгівлі з ним, знаючи про жахливе, жебрацьке становище людей та купуючи відібране у них останнє зерно.

Враховуючи ті акценти, які розставляє сьогодні історія, варто аналізувати події тих днів з огляду на сучасну ситуацію в Україні,  діяти, розраховуючи кожен крок, керуючись стратегічними цілями та завданнями держави, а також чітко передбачати результати та наслідки своїх дій. Адже, якщо наважитись провести паралелі, то анексія Криму, окупація Донецької та Луганських областей і не бажання називати війну війною у Європі - це є повторення трагічних помилок 1938-1939 років.  

Не забуваймо, що західноукраїнські землі до 17 вересня 1939 року входили до складу Польщі, і коли ми у Верховній Раді у вигляді декларації приймаємо той факт, що саме пакт Молотова – Ріббентропа став причиною Другої світової війни, то чи не стане це предметом територіальних претензій Польщі щодо західних територій України у майбутньому?

Замість того, щоб детально обговорити кожне речення декларації, зваживши усі можливі наслідки, Верховна Рада поспіхом, без обговорення приймає декларацію у першому читанні, посилаючись на те, що мовляв, комісія вже все попередньо розглянула. Хіба що, окрім депутата Юрія Шухевича, який у своїй емоційній промові запитав «Ви розумієте, що віддали полякам Львів?».

Натомість, у польському Сеймі все відбувалося по іншому: були обговорення, дискусії, заперечення, внесення поправок, а також дотримання усіх юридичних процедур. В усьому цьому вбачалося розуміння депутатами важливості та можливих юридичних наслідків для Польщі. 

Вважаю, що загалом підписання спільних декларацій, матиме позитивний ефект у майбутньому, однак, диявол, як завжди, криється в дрібницях, бо останні сигнали з Польщі (ухвала Сейму від 11 липня 2016,  фільм «Волинь», зростання антиукраїнських настроїв у Польщі) вказують на те, що ревізіоністська політика польської влади, яка спрямована на переписування спільних історичних сторінок і однобоке трактування подій часів Другої світової війни, враховуючи небезпечну невизначеність українського майбутнього може боляче відгукнутися для України, особливо для її західної частини.

Сподіваюся, що наші законотворці усвідомлювали усю повноту відповідальності за можливі наслідки для України при голосуванні за текст декларації.