Для Порошенка та його «політсили», яка складається здебільшого з вічно орієнтованих на переможця пристосуванців, дружба або хоча б «поганий мир» із великими олігархічними медіа є єдиним шансом на виживання та збереження влади на виборах, які в нас за планом уже за пару років.

Усі вибори після Майдану засвідчили, що присутність на «Інтері», «Україні», пінчуках і «1+1» таки-да рішає. Тобто сама по собі присутність не є гарантією перемоги, але відсутність або, ще гірше, якщо олігархічні медіа тебе мочать – фактична гарантія провалу.

Тому, навіть якщо «Інтер» буде цілодобово крутити в ефірі промови Путіна, редакцію перенесуть у Горлівку, а штат компанії «НІС» повністю укомплектують журналістами російського «Первого канала», влада та залежні від неї наглядові та репресивні органи ніколи не піднімуть на нього руку. Вони можуть імітувати перевірки та розслідування, порушувати кримінальні провадження та навіть виносити попередження, які легко скасувати через суд, але все це буде показуха для легковірних.

Справжня атака на «Інтер» може початись хіба що у разі, якщо риги матимуть свого справжнього кандидата на президентських виборах або зроблять ставку на того, хто буде серйозним конкурентом для Порошенка. Хоча і в цьому разі метою атаки буде не покарати «Інтер» за злочини та роботу на ворога, а примусити до домовленостей.

Будь-які атаки, ініційовані чи санкціоновані на нижчих рівнях, будуть успішно відбиватись так, як зараз – із апелюванням до «свободи слова», права на «мнение» і згадками про нацистів, які палили книжки. Тобто галімою демагогією.

По-іншому Порошенко діяти не може – він не має свого медіаресурсу (крім символічного 5 каналу) і не встигне його набути/створити до виборів, тому мусить пристосовуватись та йти на компроміси з олігархами та їхніми медіагрупами.

«Інтер», звичайно, працює не на Росію, а на своїх інвесторів, які є власниками бізнесу на території України та інвесторами низки політичних сил (у тому числі – почасти – команди Порошенка) і хочуть, як і будь-які олігархи, більше влади та грошей.

Ватність, українофобія, паразитування на російському контенті та радянській ностальгії, уподібнення до російського телебачення є лише інструментами, що допомагають зібрати головну цільову аудиторію – російськомовних радянців.

Разом із тим хазяї «Інтера» розуміють, що ця група маргіналізується та поступово зменшується, що за неї треба конкурувати (передусім з ахметовською «Україною»), що бути каналом виключно для вати – програшна стратегія. Та сама історія, що з московською церквою, яка, з одного боку, спирається на проросійськи налаштованих українців, а з іншого – не хоче бути ґетоїзованою та приреченою на поступове вимирання разом із своєю паствою. В результаті меседжі для вати стають менш відвертими, і на позір відвертої українофобії ніби й нема.

Це якщо не відкриваються раптом-зненацька кричущі факти на зразок співпраці з терористами. А вони відкриваються, мушу зауважити, порційно і дуже вчасно. І щоразу активній проукраїнській частині суспільства стає очевидним, що влада неспроможна «закрити» чи «покарати» українофобський канал. Хоча справжні причини цієї неспроможності залишаються за кадром. Так званий підпал «Інтера» є черговою показухою, яка працює саме в цьому напрямку.

Розумних виходів із цієї ситуації я не бачу, а від безвиході краще сміятися, ніж плакати.

Джерело - сторінка Отара Довженка у Facebook

Фото - УНІАН