Триває боротьба журналістів Глухова з європейською владою

29 Червня 2016
2611
29 Червня 2016
11:40

Триває боротьба журналістів Глухова з європейською владою

Світлана Халімоненко
Редактор газети «Народна трибуна»
2611
Триває боротьба журналістів Глухова з європейською владою

Минуло півроку, як колектив газети «Народна трибуна» у Глухові Сумської області страждає від політичної розправи та незаконних дій місцевої влади на чолі з мером Мішелем Терещенком. Сім місяців тому він ішов на вибори, голосно заявляючи про відкритість, прозорість та демократизм нової влади. Насправді ж глухівчани отримали популістські заяви, а перед журналістами не тільки почали закривати владні двері… Їх виганяли, звільняли, принижували.

Як усе починалося

То був день, коли до редакції прийшов М. Терещенко на запрошення редактора, яка хотіла дізнатися інформацію про його візит до Президента України. Та мер відмовився розповідати про це, натомість разом з невідомими людьми розпочав допит про роботу редакції. Будь-яких натяків на розмову про співробітництво не було. Новий мер, який і без того не знав, як і що функціонує і місті, не зрозумів, що у його руках опинився свій інформаційний рупор. Не розібравшись у роботі редакції, М. Терещенко не дав права на переговори і в лоба сказав, що фінансування міська рада на свою газету давати не буде, і пальцями показав жест, що означав «нуль», прокоментувавши: «Нул!» А ще впав у мерове око календар із символікою «НТ», але Терещенко наполегливо сказав, щоб наступного року таких не виготовляли… Ось так європейський мер, який йшов на вибори під гаслами відкритості та демократизму, розпочав пресинг на працівників та свободу слова.

Відразу після такого «мирного» візиту розпочалася перевірка комунальної організації (пізніше промерські депутати стали перевіряти інші підприємства). Для цього створили тимчасову депутатську комісію, яку наділили навіть тими повноваженнями, на які депутати не мала права. Закон для влади став дишлом, яке повертали, як і куди хотіли.

Знайти порушень в роботі редакції чи редактора депутатам не вдалося. Та їх це не зупинило, тому вони їх вирішили придумати. Або ж причепитися до дрібниць чи замахнутися на те, на що права не мали. Наприклад, звинуватити в тому, що редакція зробила ремонт, покращила умови роботи, не витративши на те жодної копійки з рахунку організації. Або ж тикати пальцем на депозит, завдяки процентам від якого редакція мала додаткові кошти. 

Депутатська комісія влізла і в редакційну політику газети, за що Національна спілка журналістів України назвала її органом цензури. Оскільки одним із «найстрашніших гріхів» редакції вважали те, що вона працювала на колишню владу, депутати незаконно взяли на себе право перевірити і передвиборчі публікації. Та навіть фінансові документи, які підтверджували оплату всіх відповідних матеріалів, не додали обранцям народу розуму. Як горохом об стіну… Але мер і Ко не переставали тиражувати неправдиву інформацію, що нібито газета у своїх публікаціях дискредитувала Терещенка під час передвиборчої агітації. Насправді такого не було і бути не могло, жодної літери ні за Мішеля, ні проти нього газета не надрукувала. Після перемоги Терещенка на виборах «Народна трибуна» інформувала про його діяльність об’єктивно та збалансовано. Однак баланс Мішелю не подобався і він тицяв пальцем на сторінку газети, де було фото дітей, а не було його світлини з президентом, про візит до якого мер говорити відмовився. Дуже зачепила Мішеля і надрукована поруч правда про те, як відкритий до народу мер безпричинно вивів із відкритої апаратної наради редактора іншої міської газети.

На засіданні сесії 17 грудня промерська депутатська більшість з грубими порушеннями законодавства та регламенту міськради з першого разу не змогла звільнити редактора, яка на той період знаходилася на лікарняному. Нишком, без частини депутатів, слуги народу звільняють Світлану Халімоненко з другого разу. Вона подає на них в суд і, звичайно, виграє справу. С. Халімоненко поновили на посаді редактора. І нічого дивного, що її потім знову з порушеннями закону намагалася звільнити ліквідаційна комісія. Її створили вже потім, бо ж свого редактора поставити не вдалося, так ще й додався страшний для глухівської влади Закон України «Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації». Та про це трохи нижче.

Як було до того

Страшні кабінети без багаторічного ремонту, постійні борги перед типографією, збиткова робота за рік, нестача коштів на розвиток редакції та покращення її матеріального стану, стереотипне ставлення читачів до газети, про якісь премії працівникам взагалі і думати не варто було… Це те, що отримала редактор Світлана Халімоненко, коли на початку 2014 року прийшла в редакцію.

Першу премію робітники отримали у тому ж році на День журналіста. А у відпустки всі пішли з матеріальною допомогою на оздоровлення. Рік закрили з нульовим балансом, без збитків. Могли б і з прибутком, але просто не мали права. Справа в тому, що редакція була зареєстрована як комунальна організація (а не підприємство), яка апріорі не може приносити прибутки. А якщо такі і збираються, то їх треба витрачати. Тому надлишкові кошти йшли на матеріальну підтримку редакції та її працівників. До речі, міська рада давала тільки четверту частину фінансування газети. Це всього лише 80 тис. грн. І не за просто так. Газета була вісником міської влади, і це нормально та логічно, що видання влади писало про те, що робила та влада, яка ще й кошти давала на підтримку своїх ЗМІ.

Зросли доходи від реклами, редакція перемістилися у кращі приміщення, де зробили ремонт, за власні зароблені на рекламі гроші придбали нові меблі, газета змінила редакційну політику, намагаючись ламати стереотипи, проводилися акції серед передплатників, почали заробляти додатковими поліграфічними послугами, а премії стали звичними…

Наприкінці 2105-го було очевидним, що редакція закриє рік з прибутком майже у 15 тис. грн. Але похвалитися цим не дали, адже бухгалтер навіть не встигла здати звітності, бо 31 грудня напередодні новорічної ночі всіх працівників звільнили. Звільнили без попередження і проти закону. 

Вирішили ліквідувати

Вище згадувався закон про роздержавлення преси. Про нього активно почали говорити наприкінці 2015 року. Він набув чинності з 1 січня 2016-го і зобов’язував, крім іншого, Глухівську міську раду вийти зі співзасновників газети «Народна трибуна» та із засновників комунальної організації «Редакція газети «Народна трибуна». Колектив отримав право на оренду приміщення на 15 років та користування майном редакції.

Та глухівській владі цей закон став поперек горла. Мало того, що він відбирав ласий шматок рухомого і нерухомого майна у центрі міста у наближених до мера людей, так ще й відкривав нові можливості для газети та журналістів. Адже вони ставали вільними від влади. Тепер їм не треба ні грошей, ні підтримки – виконайте закон, вийдіть із засновників і розійдемося різними шляхами. Для глухівської влади були також одні плюси: не треба давати коштів на підтримку свого ЗМІ, не треба займатися передплатою. Як гора з плечей. Але можновладці Глухова не захотіли, щоб у місті з’явилася газета, яка  буде писати що і як захоче, та й ще використовувати при цьому так би мовити комунальне майно. Тому депутати-прибічники Мішеля Терещенка та й він сам на основі вигаданих причин приймають рішення ліквідувати комунальну організацію «Редакція газети «Народна трибуна», а всіх працівників звільнити без попередження.

Не вдалося посадити свого редактора і диктувати йому, що писати? Не захотіли виконувати Закон України? Не захотіли мати незалежну пресу? Рішення у глухівської влади – одне: звільнити, закрити, ліквідувати! При чому все з порушеннями законодавчих норм!

Закінчення

Апогеєм у конфлікті стало 21 грудня, коли Мішель Терещенко, озброївшись десятком дужих чоловіків та іншими його прибічниками, прийшов до редакції газети забирати документи та печатку. Злякавшись таких гостей, жіночий колектив редакції зачинився у приміщенні. Штурм організації тривав з 8 до 16 години і закінчився госпіталізацією однієї зі співробітниць, яка перед тим під тиском М. Терещенка та його людей говорила з ними в кабінеті мера. 

На Глухівську міську раду від незаконно звільнених працівників «Народної трибуни», звичайно, посипалися судові позови. Усі вони були задоволені, а колектив поновлений на робочих місцях. Та на них люди так і не повернулися. У редакції замінили замки, її закрили, колектив працювати не пустили, а нібито знову звільнили. І знову так само «без суда и следствия».

Відповідно до Закону «Про реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ» колектив двічі організовував загальні збори, а протокол з рішенням створити окремий суб’єкт господарювання після роздержавлення направляв до Глухівської міської ради. Жодної відповіді колектив не отримав. Жодного разу на сесіях не виносилися питання про роздержавлення. Так само стоять на місці виплати, які суд присудив виплатити робітникам за вимушені прогули через незаконні звільнення.

Півроку судових тяганин. Півроку без зарплат. Півроку без роботи. Натомість – купа безглуздих та вигаданих звинувачень, наклепи та перекручування інформації про роботу редакції та її працівників. Чого варте тільки звинувачення у тому, що реактор завдяки роздержавленню хотіла привласнити собі майна на мільйон гривень! Люди добрі, та де в тій редакції стільки багатства?! І яким чином привласнити?! Усе, що було куплено в редакцію, - нажите працею її колективу. Організація могла отримувати прибуток, і вона це довела. Газета мала право і хотіла виходити без грошей для підтримки, позбувшись ланцюга, яким була прив’язана до міської ради.

Результатом такого ставлення міського голови до місцевої преси став ганебний рейтинг, до якого потрапив Мішель Терещенко. Національна спілка журналістів України оголосила його «Ворогом реформування преси». І сьогодні він та його команда і надалі продовжують ховатися у своїх кабінетах, зачиняти двері від людей та вирішувати питання винятково на свою користь, без зайвих вух та очей.

А трудовий колектив «Народної трибуни» не залишив професії. Він і сьогодні продовжує випускати газету, відчуваючи відповідальність перед передплатниками. А ще вони чекають на результат розгляду касаційної скарги, яку подали до Вищого адміністративного суду України, щоб оскаржити рішення Харківського апеляційного суду, об’єктивність якого залишається під дуже великим сумнівом. Дуже вже впливові люди в Харкові мають тісні зв’язки з Мішелем Терещенком…

Від редакції: іншу точку зору читайте в блозі Олени Єскіної.

 

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2611
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду