Українське радіо ще з 1990-х років відоме своїми «ультрапатріотичними» програмами. Саме з передач державного радіо двадцять років тому слухачі дізнавалися й про стародавнє плем'я укрів, і про те, що давньоукраїнська мова зветься санскритом, і саме ним, санскритом, розмовляли київські князі, й про те, що Ісус Христос був «галилеянином, а отже, галичанином», і про українського князя Гатила, якого підступні угорці привласнили й обізвали Аттилою. Саме на державному радіо п'ятнадцять — двадцять років тому лунали нескінченні думки про те, що Україні нема іншого виходу, як тільки повернути собі вкрадену назву Русь (або навіть Росія), — ну, от немає нагальнішого завдання. 

Чимало цікавого можна дізнатися й сьогодні. Одна з постійних програм. Переддень Великодня. Лунає життєва історія — про те, як родина східняків уперше опинилася в Галичині. Щемлива історія з серії «Єдина країна — единая страна», такі зараз на часі, й важливість їхню, як то кажуть, важко переоцінити. І все було добре — аж от розповідь (цитую за пам'яттю, але правильно по суті): «Спочатку дітям було важко збагнути, вони не могли зрозуміти, чому греко-католики в Галичині святкують Великдень по-католицькому, а не тоді, коли православні. Але потім діти зрозуміли: головне — мати Бога в душі, а святкувати святе Воскресіння можна навіть двічі».

Але стриваймо: греко-католики, принаймні в Галичині, святкують Великдень точнісінько тоді ж, коли й українські православні!

То, виходить, нас отак просто на рівному місці поділили на галичан та всіх решту, поділили за ознакою, якої насправді не існує! Протиставили галичан решті України, навіяли думку про буцімто дуже відносну сумісність одних із іншими! Та й це не все: виходить, і вся щемлива історія була несправжньою, вигаданою!

Наступний за Великоднем день. Гість студії — етнограф, фахівець із народних традицій. Розповідає він про традиції, пов'язані з Великоднем, розповідає довго й детально. Про те, що всі обрядові речі на Великдень надувають магічної сили, - й кошик із продуктами, й паска, й сало, й свічки. Й рушничок, і мило, якими користуються Чистого Четверга. Згадує, як до Великодня правильно різати свиней, щоби м'ясо теж набуло магічних властивостей, — куди ж слухачам без такого знання!

Посилання на традиції лунають усе рідше й рідше. Говорить гість студії переконано, складається враження: він висловлює свій власний світогляд. Заходить про те, який це взагалі день у природі — сама природа на Великдень стає магічною, набуває чудодійних властивостей. Про християнський зміст Великодня — ані слова. Ведуча, як і годиться, просто тримає мікрофона й ставить простенькі односкладові запитання. Діалогу немає — суцільний монолог.

Й от від шановного вченого гостя — квінтесенція, найзалізніший аргумент на користь магічної природи Великодня: «Недаремно ж Великдень святкує весь світ — не лише християни, а й католики». Завіса, аут, прострація. Кінець фільму.

Інша програма. Бесіда з переселенкою з Криму. Запитання (яке ж цікаве!): «Які страви української кухні вам подобаються?» Тема розмови — взагалі-то, аж ніяк не кулінарія. Яке запитання, така й відповідь: «Ну, борщ». Ведуча не вгамовується: «А ще які?» І відповідь: «Блины, оладушки». До щів та строганини не дійшло — хоч те добре. Ведуча ж — мов води до рота набрала. Проковтнула ці «питомо українські» страви, й нічого. Скажете, тема була іншою, не варто було на цьому зупинятися? То, нагадаю, тема й узагалі була іншою.

Отакі от, прости, Господи, знання отримали слухачі.