Я довший час залишався осторонь обговорення такої теми, як «квоти на українську музику в ефірі радіо та телебачення». Виключно по причині того, що є прихильником ринкової економіки де, як відомо, попит породжує пропозицію.
Але я живу в унікальній країні, де гречкою можна виграти вибори, посадити за грати багатьох учасників добробатів (я не кажу, що це неправильно, якщо людина порушила закон, але… читай за дужками), але виплачувати пенсії Азарову, пообіцяти тисячу гривень в день за АТО і не дати УБД хлопцям, які воювали в Карлівці чи брали Савур-Могилу! Можливо ті правила, які працюють у всьому світі, не працюють у нас? Може я помиляюсь? Це цілком можливо! Я ж, наприклад, думав, що ПеданПритулаШоу стане першим в країні «лейтнайтшоу» і що?...
Насамперед хочу одразу озвучити свою чітку позицію: Я ЗА ТЕ, ЩОБ В ЕФІРІ УКРАЇНСЬКИХ РАДІОСТАНЦІЙ ТА ТЕЛЕКАНАЛІВ БУЛО БАГАТО УКРАЇНСЬКОГО І, ЗОКРЕМА, УКРАЇНОМОВНОГО ПРОДУКТУ!
Тобто чи я за наявність продукту? Так! Чи я вважаю, що те квотування, яке зараз було подане нашими мистецькими колами – це шлях до забезпечення цього бажання? Ні!
Я звик розбирати проблеми по сегментах. 
1. За що боремось?
2. Як боремось?
3. Кому це вигідно?
Кожен з цих пунктів має силу-силенну своїх підпунктів, зараз спробую суб’єктивно з цим розібратись!
1. За що боремось?! 
Ну, звісно ж, за те, щоб у нашому ефірі (теле чи радіо) було багато українського продукту. Навіть є ніби зрозуміла схема між тими 75%-50% - 37,5%. Але тепер виникає запитання: ми боремось просто за те, щоб наш ефір був заповнений будь-яким українським продуктом чи за те, щоб наш ефір був заповненим українським продуктом, який до смаку українському споживачеві?! І ось тут рухаємось до пункту №2!
2. Як боремось? 
Погано!!! Тому що це «квотування» - це не зовсім правильний шлях. По-перше, воно не враховує відмінності у форматах, жанрах, стилях приміром фм-радіостанцій і всіх чеше під одну гребінку. Якщо у форматі радіостанції «Наше Радіо» я ще уявляю, як дотриматись цих квот, то як це зробити у форматі Kiss fm чи Radio Roks, без втрати радіостанцією більшості своїх слухачів – я не розумію! По-друге, для того, щоб щось стало хорошим – інше не забороняють! Щоб я користувався Samsung ніхто Iphone 6s не забороняв! Давайте так: із завтрашнього дня всі заправки мають продавати тільки український бензин! На закордонний квота – 25%! І перелік заправок, де буде литовський і білоруський бензин, а де наш, вітчизняний! Де будуть черги, здогадуєтесь? А те, що у чергах на білоруське і литовське паливо будуть стояти тисячі патріотів, нікого не цікавить?! Ну як же… ну паливо ж… яка різниця?! А автомобілісти чомусь вважають, що є! В сенсі того, що вітчизняне – не завжди якісне. І тут голосує не патріотизм, а двигун, тобто – кишеня. І це – голосування здорового глузду! Якщо наші НПЗ не можуть давати якісне паливо, то я буду заправлятись на інших! Це при тому, що у глобальних питаннях – «Єдина країна» і т.д. людина супер патріот!!! Те ж саме з музикою! Допоки наші виконавці не будуть видавати «на-гора» якісну музику, слухач буде перемикатись з хвилі на хвилю, шукаючи більш приємні для свого вуха треки! Квота для радіо не стає автоматичною квотою слухача! Радіо зі своєї хвилі нікуди не дінеться, а слухач – дуже мобільний! 
3. Кому це вигідно?
Ось тут починається найцікавіше! Здавалося б, вся ця «катавасія» щодо квот вигідна українським виконавцям, щоб перебити ринок російським чи, може, російськомовним виконавцям. Але… є дохрена маленьких і не зовсім але! 
Дивлюсь список тих, хто за квоти: Брати Капранови, сестри Тельнюк, Олег Скрипка, Тарас Компаніченко, Сашко Лірник, Оксана Стебельська, Антін Мухарський, Іван Леньо, Володимир Шерстюк…
І знаєте що? Їм ці квоти не потрібні!!!!! У Скрипки кліпи і пісні крутяться стабільно, а ще й спонсор всеукраїнського туру «Русское радио» (і не виригав, правда?)
Антін Мухарський при всій моїй повазі до його творчості (а це дійсно видатний пласт у сучасному українському шоубізі, хоча б тим, що в нього, в принципі, не входить), може розраховувати на щось, попри Ютюбу, виключно за умови, що його пісні будуть позбавлені мату, шовінізму і т.д. Чи, в нашому випадку, «українська квота» означає присутність у ефірі таких високо етичних текстів, як: «кагебіст, кагебіст, ат’єбітєсь» чи «руських піздять»! Та не питання, в часи Камеді Клабу я теж подібним зловживав, але без приставки «радник міністра культури», а вона все ж до чогось зобов’язує!
Далі… Тарас Компаніченко: його вплив на загальноукраїнський стан справ у теле-радіоефі, – це десь якби я прийшов і розказав Пінчуку чи Коломойському, що потрібно випускати в ефірі їх каналів. Себто право на існування має, але кому це цікаво, окрім моєї родини?
Брати Капранови і Сашко Лірник (до якого у мене особистий піїтет) мають таке ж відношення до квот на музику, як я на квоти балету в цій країні. Уявляю, як би вони здивувались, якби топ-менеджери українських медіа холдингів почали б розказувати літераторам та книговидавцям, як мають виглядати справи у їх царині! Як мінімум тих топ-менеджерів звинуватили б у непрофесіоналізмі! Коли все навпаки, то професіоналів у своїй сраві завжди можна звинуватити у непатріотизмі і тоді 1:1!
Добре, скажете ви, їм ці квоти не потрібні! Зате вони боряться за молодих українських виконавців, які не можуть пробитися у ефір! Серйозно?! Зараз дійдемо і до них!
Але все по черзі, бо, вибачте, я прокоментував тих, хто за квоти. А як же ті, хто проти?! Будь-ласка: Вакарчук, Руслана, Дмитро Шуров, Alloise, Тіна Кароль, Світлана Лобода, Ірина Білик, Віталій Козловський, гурт Lama, Наталія Могилевська, гурт The Hardkiss, Злата Огневич, Олексій Потапенко (Потап), Ольга Полякова і т.всеукраїнськогод. і т.п.
Ви, однозначно, знайдете у цьому списку тих, хто вам не подобається. Хтось знайде «пацюків», які і у нас і у русскіх, хтось тих, хто не їздив у АТО, хтось ще щось… Ок, ви накидаєте лайна на Іру Білик за фотку з Криму і на Могилу (просто за компанію за фрази 10-річної давності). Викреслюю.
Добре, ви скажете, що Вакарчук – Бог, і йому все це до дупи і він вище цієї «мишиної возні». Але… Руслана, Шуров, Тіна, Хардкіс і т.д. – чому вони проти квот?!!!
Чому міністр культури Кириленко вважає, що думка Антіна Мухарського, творчість якого йде під грифом «18+» і Сестер Тельнюк, творчість яких йде під грифом «Спробуй знайти наш концерт!», має переважати над позицією «ні квотам», від Руслани, Білик, The Hard Kiss, Шурова і Потапа?!
ЧОМУ ВОНИ ПРОТИ КВОТ???!!!!!
Може по тій простій причині, що скільки б відсотків української та україномовної музики хтось не виставляв у «квотах», більше від цього гурт «Тінь Сонця» з піснею «Їхали Козаки» крутити/слухати не будуть?! 
Коротше кажучи, джентльмени, якщо ви боретесь за якісь відсотки, то не питання – в ефірі як були: ОЕ, Скрябін, 2R, ТНМК, Онука, the Hard Kiss, Шуров і т.д., то так вони і залишаться, просто їм додадуть +1 пісню в плейлисті.
Не Тарасу Компаніченку, не Сесрам Тельнюк, не Антіну Мухарському…
Відчуваєте ситуацію? 
ТІ, КОМУ КВОТИ НЕ ДОПОМОЖУТЬ, БОРЮТЬСЯ ЗА КВОТИ ДЛЯ ТИХ, КОМУ КВОТ НЕ ТРЕБА!
Ось де і заритий головний парадокс усієї цієї квотеріади! І вихід з неї – у діалозі між таборами! А діалогу не було. Були категоричні позиції. Зараз, наскільки мені відомо, дискусія зрушила з мертвої точки і сторони протистояння шукають порозуміння: йде розмова про різні відсотки для радіостанцій різного формату, про те, як зробити так, щоб до ефіру були допущені молоді гурти, а не +1 трек у ефірі Вакарчука.
Але чому це відбувається зараз, а не перед тим, як на світ з’явився закон №3822? 
Тепер ще…
Я очолюю єдине в цій країні україномовне гумористичне шоу. 6 років я катаюсь по усіх можливих і не можливих райцентрах: Самбір, Стрий, Дрогобич, Новий Розділ, Чортків, Нововолинськ, Волочиськ, Березне, Сарни, Полонне… хто з нашого шоубізу може «похвалитись» гастролями по цих містах?! Ок, хоча б по трьох з цих міст в одному турі?!
Так от, я в жодному з цих міст під час гастролі не бачив афіш ні пана Компаніченка, ні Сестер Тельнюк, ні, тим більше, Олега Скрипки (ок, бачив у Нововолинську, він там ді-джеєм крутив діскатєку). Чи може брати Капранови влаштовують у тих містах літературні читання???!!!
Хоч хтось чув від мене, від очільника єдиного україномовного гумор-шоу, за 6-ть років його існування, такі фрази як: «нам не вистачає уваги від міністерства культури» чи «я вимагаю, щоб усі гумористичні шоу в цій країні 50% своєї роботи на сцені робили державною мовою, що забезпечить конкурентні умови існування різних проектів на українському ринку»???!!!!!
Ні! А знаєте чого? 
Тому що, якби ми з моїми «вар’ятами» катали б по концертах «фуфєльний» матеріал, то до нас ніхто б і не приходив, не зважаючи на те, що ми такі україномовні патріоти що ойойой! Ми з 2010-го року мали перед собою чітку ціль – довести, що україномовний гумор є конкурентоспроможний! І ми це зробили! Ми, хлопці з Млинова, Гниличок і Збаража, збираємо аншлаги у Харкові, Дніпропетровську, Одесі і Миколаєві! Паралельно з подвійними концертами у Здолбунові, Сарнах чи Червонограді! Зі 100%-во україномовним контентом!
Знаєте, що найбільше дратує? Коли інтересами глядача і слухача переймаються ті, кого глядач не бачить і слухач не чує! І не тому що квот немає чи хтось не пускає когось в теле чи радіо ефір! На кожен товар є свій покупець. І всі знають, що треба робити, щоб тебе слухали в цій країні – робити хороший, якісний та конкурентоспроможний матеріал. При його наявності ти завжди знайдеш місток до свого слухача/глядача: хтось через радіо, хтось через ТБ, хтось через соцмережі, хтось через концерти, хтось через все зразу! 
На завершення ще раз повернусь до свого прикладу. Так, я бачу, що в цій країні 95% гумору робиться російською: Квартал 95, Дизель-шоу, Мамахохотала, Ліга Сміху, Заїнька, Дядя Жора зі своїм Камеді і т.д. Я зі своїми «Вар’ятами» роблю гумор україномовний. І ми маємо більше 100 концертів на рік. І нам для цього не потрібні ні квоти, ні підтримка Мінкульта (від чого я б не відмовився б). Просто звичайна схема: добре пишемо, добре граємо, людям смішно і вони кличуть нас у свої міста, інфа шириться, організатори контактують, концерти робляться, копійка капає! На боротьбу за квоти часу не маю. Вибачте, в турі.

Джерело: офіційна сторінка Сергія Притули у фейсбуці