Візьмімо типовий, середньостатистичний матеріал наших ЗМІ про нещодавнє звіряче побиття журналістів у Росії. Якою є типова локалізація події, де вона сталася, яким є “lex loci delictus”? “На кордоні Чечні та Інгушетії”. Так і хочеться спитати: а де ж були прикордонники? Куди ж вони дивилися? Бо якщо є кордон — мусять же бути й прикордонники, адже не про Шенгенську зону йдеться!

Бо в багатьох матеріалах слова “Росія” не зустріти жодного разу. Ніби Чечня та Інгушетія — то й є держави, на території яких відбувся цей жах. А якщо ні, то мало б ітися вже не про кордон, а про межу, чи не правда?

Російська пропаганда вигадала таку собі нехитру хитрість: коли відбувається щось позитивне й дуже позитивне — це “в Росії”, коли ж трапляється щось негативне — то це “у Чечні”, “на Кавказі”, “в Сибіру”, “в Татарстані”. Де завгодно, тільки не “в Росії”. Типове “не виноватая я”. Такий от маленький гіпноз: людей призвичаюють до того, що слово “Росія” ніколи не фігурує в негативному контексті. Ну, а як ніколи не фігурує — отже, не може в Росії бути нічого негативного, навіть у теорії не може. Росія — оплот позитиву всесвітнього значення.

Те саме стосується й Москви. У Москві — суцільний позитив: “Там чудеса, там Путин бродит”. А якщо мало не різанина на міжетнічному грунті — то це десь у Бірюльові й зовсім не в Москві.

Але гаразд: можливо, для російських ЗМІ локалізація подій російськими ж адміністративними одиницями є природною. Ми ж теж, ведучи мову про Львів, Полтаву або Суми, не уточнюємо щоразу: “Суми, Україна”. А от для українських ЗМІ локалізація подій російськими адміністративними одиницями, без жодного натяку на зазначення країни, видається щонайменше дивною. Тут можуть бути лише два пояснення. Або тексти з російських джерел копіюються й перекладаються для українських ЗМІ якось автоматично, в машинний спосіб, без жодної участі журналістів. Або ж наші журналісти щиро вважають, що російські адміністративні одиниці — це “наша країна”. Tertium non datur.

Українські ЗМІ повідомляють про “постраждалих в Інгушетії журналістів”? А мали б повідомляти про постраждалих у Росії журналістів. Тільки й усього.

Ще один медіахіт останнього тижня — історія про те, як Барак Обама буцімто навішав Путінові компліментів. І знову візьмімо типовий матеріал з українських ЗМІ. Що ми там знайдемо? Що “Ізвєстія” переклали слова Обами про Путіна неправильно, викрививши їхній зміст до протилежного. Приписали, одне слово, Обамі те, чого він і близько не казав. Збрехали, одне слово.

А от викладення слів Обами телеканалом “Дождь” подають так, що його можна сприйняти за правильне: “Путин не так уж глуп”. Принаймні, з контексту матеріалів випливає саме таке враження: варіант “Дождю” є коректним і жодних заперечень не викликає. Хай дуже стриманий, але однаково позитив, адже російський вислів “не так уж глуп” сприймається як “вельми недурний”, “досить недурний”, “досить розумний”.

Цілком може бути, цей “компромісний” варіант був тією межею, вийти за яку телеканал не наважився, щоб не наразитися на неприємності. Але ж наші ЗМІ — які неприємності загрожували їм? Яку межу боялися перетнути вони? Навіщо подавали хай не таке нахабне, як в “Ізвєстіях”, але теж перекручення й уже точно пом'якшення, пригладжування?

Англійське слово “completely” є completely однозначним і не має різнотлумачень та відтінків — воно має значення остаточності, довершеності, цілковитості, крайнього ступеня. І, відповідно, слова “he is not completely stupid” мають і можуть мати одне-єдине витлумачення: “Він же не зовсім дурний”, “Він же не безнадійний дурень”. Не “зовсім не дурний”, а “не зовсім дурний” - так і тільки так, відчуйте різницю. Позитиву у висловлюванні зазвичай дипломатичного Обами не було й близько, була надія на неповний, неабсолютний негатив.

І знову те саме: бездумне копіювання російських джерел веде до того, що українці бачать світ російськими очима. Перебувають у російській системі інформаційних координат. Навіть сьогодні.