ПРОЕКТИ
спортивна журналістка телеканалу «UA:Перший»
11:30
П'ятниця, 2 Березня 2018

Одна ніч із життя українського коментатора

Коли українці масово почнуть цікавитися спортом — тоді в нас з’явиться багато хороших коментаторів. А поки ми робимо все, що в наших силах.
Одна ніч із життя українського коментатора
Одна ніч із життя українського коментатора

25 лютого в корейському Пхьончхані завершилися ХХІІІ зимові Олімпійські ігри, які для широкої української аудиторії транслював «UA: Перший». «Детектор медіа» публікував кілька відгуків медійників про Олімпійські ігри в Кореї: враження публіциста Бориса Бахтєєва від церемоній відкриття й закриття та його колонку про коментування й «русскій міръ», реакцію інсайдера команди «UA: Першого» на фейсбучну критику коментування Олімпіади, оцінку висвітлення Олімпійських ігор «UA: Першим» від спортивного журналіста Євгена Блажка, аналіз загального рівня обізнаності у спорті глядачів і журналістів від спортивного журналіста Олексія Мандзія. Сьогодні ми публікуємо колонку спортивної коментаторки Галини Вініченко про її роботу.

По гарячих слідах зимової Олімпіади-2018 розкажу, як традиційно минала практично кожна моя ніч під час турніру. Мені випало коментувати фігурне катання на «UA: Першому», яке у програмі щораз значилося о третій ночі за київським часом. І щодень усе відбувалося за схожим сценарієм, який я вже пригадую з теплою ностальгією.

Починається все з того, що мені о першій із копійками дзвонить водій. Не думайте, що це лімузин і виключно для мене. Це мікроавтобус, який звозить усіх, хто працюватиме на нічних трансляціях із правого берега Києва. Може пощастити й мене заберуть останньою, а можу ще покататися нічним містом, збираючи колег. Наша найулюбленіша дорожня гра — перекличка, хто скільки поспав і в кого буде довша зміна. Без нарікань, радше з азартом.

У машині я пригрілася, а тому пробіжка до телецентру освіжає й остаточно проганяє сон. Цього року під час зимових Олімпійських ігор в апаратній було обладнано п’ять коментаторських позицій. Перша, або, як ми її ще прозвали, «лакшері» — простора і світла. З великою плазмою, на яку заведено сигнал потрібного виду спорту й телевізором із прямим ефіром. Кожен із коментаторів, які працюють уночі, сподівається, що йому дістанеться саме вона. Інакше доведеться спускатися до студії карколомними металевими сходами. Там решта чотири коментаторські місця, які відділяються стінками зі звукоізоляцією й цупкими шторами. Внизу відчутно холодніше, місця обмаль, а замість плазми — маленький монітор. Але є величезний плюс — гарнітура. Нові коментаторські пульти, які телекомпанія закупила нещодавно. На першому місці чомусь їх поміняти не встигли й під кінець ефіру відвалюються вуха від незручних навушників. І потрібно сидіти нерухомо, бо дуже рипить кабель, а я люблю розгойдуватися в такт музиці фігуристів. Тим паче, що в «лакшері» є де розгулятися.

Мені пощастило, сьогодні я саме там, і на мене вже чекає моя напарниця Анна Савчик. Трансляції з фігурного катання тривають від трьох до п’яти годин. Самотужки витягнути такі довгі ефіри надзвичайно складно. Тому ми коментуємо вдвох або по черзі, якщо є експерт. Аня вже багато років працює журналісткою в газеті «Спорт-Експрес в Україні». Вона унікальна! Я не зустрічала людини, яка би краще орієнтувалась у світовому й українському спорті. Поряд із нею на стільці її спальник. На Аню вдень ще чекає прямий ефір із шорт-треку або фристайлу, тому вона досипатиме на телецентрі. Саме її голос ви чули, коли Олександр Абраменко завоював єдину, але золоту медаль для України на цій Олімпіаді.

На коментаторській позиції ми маємо бути мінімум за півгодини. Вночі виходить ще раніше. Це потрібно, щоби звукорежисер перевірив і вирівняв звук, а редактори й режисери зорієнтували нас по часу, прямих включеннях і переходу на інші трансляції, якщо там виступають наші. Коли все налагоджено і з’ясовано — можна випити чаю і обговорити, хто що цікавого сказав і зробив із фігуристів за останню добу.

Часом ми перетинаємося з колегами, які також чекають початку свого ефіру. Ось у гості заскочив Вадим Шевякін, відповідальний за сноуборд, фристайл і частково гірськолижний спорт. В один із перших змагальних днів він коментував 13 годин. Не поспіль, звісно, але це вражає, враховуючи, що він не має постійної практики. До відома всіх невдоволених роботою коментаторів на «UA: Першому». Врахуйте той факт, що, за моїми підрахунками, лише троє коментаторів із задіяних на Олімпіаді постійно працюють у прямих ефірах. Це Андрій Столярчук, Юрій Кириченко і Дмитро Лазуткін. Останній був ведучим «Олімпійської студії», тому фізично не мав можливості багато коментувати на цих змаганнях.

Тому коли люди запитують, чи не можна підготувати людей до змагань, які проводяться раз на чотири роки, — я вважаю його риторичним. Але відповім. Просто вичитувати інформацію про спортсменів і правила — цього недостатньо. Хорошому коментатору потрібна практика, практика і ще багато практики. Спортивних трансляцій на нашому телебаченні немає. Кажуть, що дорого, невигідно, занизькі рейтинги. Коли українці масово почнуть цікавитися спортом — тоді в нас з’явиться багато хороших коментаторів. А поки ми робимо все, що в наших силах.

Та повернімося до фігурного катання. Коли настає час ефіру — режисер дає команду й ми починаємо роботу. Дозовано видаємо все, що підготували, і стежимо за подіями на льоду. За командою режисера передаємо слово нашому спеціальному кореспонденту в Кореї. Фігуристи і представники шорт-треку змагаються не у Пхьончхані, а в Каннині, тому хтось із наших дівчат — Дар’я Кузнецова або Олеся Трофимова — була змушена прокинутися зрання, щоби приїхати на місце на 10-й ранку (в Кореї +7 годин від нашого часу). Вони готові попрацювати ліктями, щоб усі охочі почули слова наших Ярослава Паніота, Анни Хниченкової, Олександри Назарової та Максима Нікітіна. Після того як побачили-почули наших — повертаємося до трансляції. Якщо в інших видах спорту українці цієї ночі не виступають — продовжуємо наш репортаж до ранку. Зазвичай, я дивуюсь, як швидко добігає кінця наш ефір.

Ми ділимо смуток із нашими спортсменами й радіємо разом із фаворитами, які нам симпатичні. Зізнаюсь: я навіть плакала від радості за нашу колишню співвітчизницю Альону Савченко й канадський танцювальний дует, коли вони здобули золоті медалі. Після особливо вдалих ефірів дуже складно заснути. Я підскакую через сон, пригадуючи якусь свою заминку, сварю себе й марно намагаюся заснути, бо вже наступної хвилини усміхаюся від того, як ефектно вдалося представити котрогось із учасників. Ви можете знайти десяток причин, щоб насварити коментаторів на «UA: Першому», але там не буде недбальства й байдужості. Ми любимо свою справу всією душею й бажаємо в ній розвиватися.

Фото: 1tv.com.ua

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
586
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop