ПРОЕКТИ
12:54
Середа, 5 Липня 2017

Як театр пішов у кіно

Екранізація п'єс українських авторів як тренд в Україні вдячніший для кіновтілення, ніж бойовик, фантастика чи фентезі. І цілком відповідає визначенню «локальне кіно», яке може стати успішним в окремо взятій європейській країні.
Як театр пішов у кіно
Як театр пішов у кіно

У рамках цьогорічного Каннського фестивалю серед інших українських фільмів показали стрічку «Припутні» Аркадія Непиталюка. Прем'єра стрічки має відбутися восени. Трохи пізніше команда режисера Володимира Тихого завершила роботу над «Брамою», дату релізу наразі не оголошено. Ці фільми об'єднує не лише жанр трагікомедії й не тільки те, що обидва створено за підтримки Державного агентства з питань кіно. Роботи панів Непиталюка й Тихого дають привід поговорити про те, на що дотепер ніхто особливої уваги не звертав. А саме — про перенесення на великий екран матеріалу, котрий від самого початку призначався для театральних постановок.

Про екранізацію творів сучасних українських письменників говорять уже без малого рік. І це вже встигло стати трендом. Як доказ — круглий стіл, що його діячі кіно зібрали та провели в рамках «Книжкового Арсеналу 2017». У форматі телевізійного кіно вже втілено роман Володимира Лиса «Століття Якова», й екранізація популярного в україноцентричному сегменті Facebook твору викликала там же палку дискусію, яка триває досі. До початку війни на екрани вийшов фільм Віктора Андрієнка «Іван Сила», знятий за дитячим романом Олександра Гавроша. Цієї осені нарешті виходить «Сторожова застава» Юрія Ковальова, створена за мотивами дитячої повісті Володимира Рутківського. У планах — екранізація романів Софії Андрухович, Тараса Прохаська, Сергія Жадана, Богдана Коломійчука. Також анонсоване перенесення на екран класики: «Захара Беркута» Івана Франка та «Лісової пісні» Лесі Українки. За неповний рік двічі показали в ефірі «1+1» чотирисерійну мелодраму Олександра Тименка «Катерина» — переспів однойменної поеми Тараса Шевченка.

Натомість про екранізацію п'єс українських авторів чомусь не говорять так активно. Хоча якщо озирнутися на вже готове кіно, театральне першоджерело лежить в основі чималої кількості стрічок. Причому деякі постановки — успішні й навіть знакові. Передусім мова про «Браму», в основі якої п'єса популярного театрального драматурга Павла Ар'є. Вона має кілька назв, і сьогодні важко розібратися, яка була автентичною. Згадується і як «На початку та наприкінці часів…», і як «Баба Пріся», і як «Сталкери». Під цією назвою вистава була театральним хітом сезону 2015 року й стала не лише своєрідним бенефісом Ірми Вітовської, виконавиці головної ролі, а й зробила постановку соціальним проектом. Тепер під назвою «Брама» глядачі зможуть побачити виставу в кіно.

П'єса молодого драматурга Романа Горбика «Центр», або ж «Невинасімі люди» відома не так широко й поставлена напочатку 2010-х. Як можна здогадатися, її на якомусь етапі життя помітив продюсер Юрій Мінзянов, і тепер вона втілена в кіно. Як і в «Брамі», дія відбувається в українській глибинці. Село Припутні відрізняється від місця, де живе баба Пріся з родичами, лише місцем і статусом. Якщо там — зона відчуження, тут — село, куди може приїхати вільно, хто хоче, навіть таксі, але хоче не так уже й багато народу.

Поки невідомо, скільки людей заплатить гроші за квиток заради перегляду цієї стрічки, натомість помітні інші тенденції — театр повільно, але впевнено перетікає в кіно, можливо, зокрема, і з надією, що театрали захочуть порівняти сценічне видовище з кінотеатральним. Ця публіка буде для кінотеатрів новою, й напевне серед розрахунків продюсерів є й такий.

Серед номінантів Десятого конкурсного відбору кінопроектів — «До і після сексу», сценаристом та режисером був заявлений Олексій Пасічник. У його основу планувалося покласти виставу модного театру «Чорний квадрат», яка в оригіналі має довгу назву: «6 соток пристрасті, або До і після сексу: дачні історії». У фільмі пропонувалося задіянти акторів, які грають у виставі. За жанром це комедія, але час та місце дії обмежені заміською дачею.

А от серед переможців того ж таки Десятого пітчингу в тій таки категорії глядацьких фільмів, орієнтованих на широку аудиторію, бачимо «Скажене весілля», яке представляв режисер Дмитро Малков. Сюжет не просто перегукується з французькою стрічкою Філіпа де Шаврона «Божевільне весілля», яка під оригінальною назвою «Чим ми так прогнівили Бога?» стала лідером французького прокату в 2013 році й оповідає про конфлікти в мішаних родинах. Хто не знає, «Скажене весілля» — історія про те, як українка, донька консервативного завідувача сільським клубом, вирішила побратися з темношкірим французом і привезла його — куди? Правильно, в українську глибинку, де ще в нас є клуби. Поверхове ознайомлення з сюжетною канвою дає всі підстави вважати — сценарій створено за принципом ситкому, телевізійної комедії, яка, своєю чергою, дуже близька до театральної драматургії. Адже передбачає поєднання дії, часу та місця.

Театр і кіно від самого початку створення передусім були видовищем, орієнтованим на найширшу й не завжди вибагливу публіку. Згодом кожна з цих муз поділилася на сегменти, та все одно фільм і вистава — різні видовища. Тим не менше, українські продюсери націлені на проекти, котрі можна втілити без великих витрат. Звідси — українська глибинка, і взагалі глибинка, як у «Червоному», до якого ваш автор причетний. Місце основної дії обмежене периметром колючого дроту, а всі екшен-сцени теж відбуваються в межах невеличкого табірного пункту. Вважається, що в наших умовах створення індустрії фактично з нуля саме такі локальні історії стануть найкращою пропозицією для українського глядача. Якщо глянути ширше, більшість обраних для екранізації романів теж пропонує певну обмеженість місць дії та невелику кількість дійових осіб.

Ось чому театральні п'єси і твори, створені за театральним форматом або, як варіант, форматом ромкому чи ситкому, нині в кіно продати можна значно швидше, аніж проект умовного «Аватару». Адже в українських реаліях із сумною кількістю діючих кінотеатрів фільм, котрий претендує на, знову ж таки, умовний блокбастер, сильно ризикує не окупити навіть витрат на виробництво. Тим не менше, в нашій ситуації згаданий тренд справді вдячніший для кіновтілення, аніж бойовик, фантастика чи фентезі. І цілком відповідає визначенню «локальне кіно», яке може стати успішним в окремо взятій європейській країні. За прикладом ходити далеко не треба. В українському прокаті цього року була стрічка Паоло Дженовезе «Ідеальні незнайомці», котра в Італії стала лідером минулорічного прокату. Вона заснована на п'єсі Джона Бойнтона Прістлі «Небезпечний поворот», написаної 1932 року й відтоді багато разів поставленою на сценах світу, і також має кілька екранних втілень. Дія обмежена простором будинку одного з героїв, акторів усього семеро. І якщо театральний драматург має цікаву історію, він має шанс побачити п'єсу на великому екрані. Усе інше — не важливе, бо в основі успішної постановки лежить передусім історія. Хоча так хочеться українських блокбастерів та франшиз…

Фото: кадр із трейлера фільму «Припутні»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
618
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop