ПРОЕКТИ
12:30
Четвер, 10 Серпня 2017

Чому «Вести» злякалися українських героїв у кіно

«Весті» тривожить поява в українському кіно сегмента, який давно сформувався в кінематографі всіх країн. На фоні проросійськості видання така позиція виглядає тим більше дивною, бо Росія з федерального бюджету робить величезні вливання саме в героїко-пригодницьке кіно.
Чому «Вести» злякалися українських героїв у кіно
Чому «Вести» злякалися українських героїв у кіно

Третього серпня в головному терміналі міжнародного аеропорту «Бориспіль» гурт «Гайдамаки» і Тоня Матвієнко представили рок-версію культової пісні українських січових стрільців «Ой, у лузі червона калина». Вона звучить на фінальних титрах фільму Зази Буадзе «Червоний», а в самій стрічці її співають українські в'язні, відзначаючи Великдень у концтаборі. Презентований кліп уже пішов у ротацію кількох спеціалізованих музичних каналів. А сама акція стала початком великого промотуру — творча група влаштовує серію допрем'єрних показів по різних регіонах України, із заходу на схід.

Це дуже не подобається журналісту «Вестей» Костянтину Рильову. Хоча в Україні демократія, і всі ЗМІ попереджають: редакція може не погоджуватися з думкою автора, навряд чи журналісти «Вестей» йдуть у своїх текстах проти редакційної політики. Вона, як відомо, є неприховано проросійською.

Заборонивши законодавчо георгіївські стрічки та російські фільми й серіали, українська влада не придумала законного покарання, кримінального чи бодай адміністративного, за публічне поширення проросійської позиції. Хитрість, маніпулятивність, якщо хочете — гібридність «Вестей» і, відповідно, їхня живучість полягає в тому, що автори, маючи проросійську та / або прорадянську орієнтацію, не роблять при цьому жодних заяв, котрі можна було би вважати антиукраїнськими.

Водночас багато з тих, хто працює на «Вести» або є їхнім адвокатом, час від часу наголошує на своєму праві бути інакомислячим. Адже справді, є в Україні мільйони тих, для кого спогади про радянське минуле — приємні, котрих дратує визнання Росії державою-агресором і котрі не згодні з тим, що в нас тепер війна з Росією. Нарешті, читачі «Вестей» люблять Ані Лорак, Таїсію Повалій, Філіпа Кіркорова й Лоліту Милявську — і обурені «цькуванням» цих та інших кумирів. Ну хіба це гріх — виступати в Росії? Хіба не може громадянин Росії любити свого президента й не соромитися озвучувати почуття? Ну хіба не можна гастролювати в окупованому Криму? До речі, читачі «Вестей» не бачать проблем і в тому, щоби щороку там відпочивати.

Натомість газета побачила велику проблему у зростанні сегмента українського героїчного кіно. Згоден, самовизначення доволі умовне. Бо відразу напрошується патетика, а пафосом українців перегодували ще до початку російського вторгнення. І обережна оцінка нинішнього стану речей пов'язана, зокрема, з лубочним пафосом мітингів, урочистих зібрань та фільмів на кшталт «Залізна сотня». Тут ваш автор хоче не образити творців, а нагадати їм: саме це кіно обрав покійний Олесь Бузина для наочної ілюстрації «ура-патріотизму». Звісно, годі було чекати від Бузини чогось іншого, проте розумну альтернативу «Залізній сотні» українське героїчне військове кіно, на жаль, не могло запропонувати.

Тепер же «Вести» постаралися й виклали повну актуальну фільмографію. Після «Червоного» пан Рильов згадує вже готових «Кіборгів» Ахтема Сейтаблаєва, «Черкаси» Тимура Ященка та анонсованих «Позивний Бандерас» Зази Буадзе, «Крути 1918» Олексія Шапарева та «Екс» Олексія Лисенка. Усе це — гостросюжетне «чоловіче» кіно, жанр якого визначається в діапазоні від військового детективу до історико-пригодницької драми. Створені й нестворені стрічки об'єднує намір творців показати українців не жертвами, а героями. Точніше про цей підхід висловився журналіст і письменник Олександр Гаврош: «Замість символу поразки в’язні за колючим дротом раптом стають символами перемоги. Українці виступають головною рушійною силою опору, довкола яких гуртуються всі інші». Це реакція на стрічку «Червоний», та вона цілком прийнятна і для решти згаданих вище фільмів.

Але публікація «Вестей» «Почему украинцы не будут смеяться в кино», яка стала приводом для даної розмови, спрямована проти такого кіно як явища. Костянтин Рильов не оцінює якості кожної роботи. Він має право на оцінку, але не може розказати про стрічки, які ще не вийшли на екран або перебувають на стадії виробництва. Він не порівнює «Червоного» з «Черкасами» й обох разом — із «Кіборгами» на чиюсь користь. Він заявляє: таке кіно в Україні сьогодні не актуальне, бо на нього немає запиту в українського глядача.

«Весті» тривожить поява в українському кіно сегмента, який давно сформувався в кінематографі всіх країн. На фоні проросійськості видання така позиція виглядає тим більше дивною, бо Росія з федерального бюджету робить величезні вливання саме в героїко-пригодницьке кіно. Тож «Вести» мали б радіти — нарешті й у нас таке буде. А в самій Росії такі фільми стали трендом після Другої Чеченської війни, коли задля виправдання агресії почали створювати кіно на кшталт «Грозових воріт». А раніше вийшов блокбастер Федора Бондарчука «9-та рота», котрий виправдовував радянське, читай — російське вторгнення в Афганістан.

Бойовий дух російських громадян щонайменше десять останніх років підтримується стрічками про перемоги російської зброї на всіх фронтах та в усі часи. Можна закинути вашому автору: «Так ви що, шановний, рівняєтеся на російську пропаганду, ставите за приклад те, проти чого виступаєте?» Відповіддю буде посилання на нещодавній фільм Крістофера Нолана «Дюнкерк» — сувора військова драма, яка викликала купу схвальних відгуків в українському сегменті Фейсбуку.

До цього ж сегмента належать західні стрічки різних часів: згадайте хоч «Міст через річку Квай» (1957) Девіда Ліна, «Брудна дюжина» (1967) Роберта Олдрича, «Ескадрилья Лафайєт» (2006) Тоні Білла, «Чорний яструб» (2001) Рідлі Скотта, «Володар бурі» (2008) Кетрін Бігелоу тощо. Не треба забувати також про величезний пласт «партизанських» фільмів, які репрезентували Югославію до її розпаду. А нині балканські режисери знімають кіно вже про недавню війну. Це я ще мовчу про «Порятунок рядового Раяна» Стівена Спілберга. На фоні кожної з цих стрічок російське кіно «Серпень, восьмого» — таки пропаганда. Між тим українське героїко-пригодницьке кіно орієнтується не на російські лекала.

Проте навряд чи для «Вестей» наявність подібного сегмента в європейському та американському — аргумент і причина прийняти таке явище в Україні й оцінювати стрічки вже після перегляду. Цитований у згаданій статті критик Андрій Алферов усе одно називає їх пропагандистськими. Адже, цитата, там усе показано в чорно-білому світлі. Ті — хороші, ці — погані.

Із цього місця треба докладніше. Бо в «Червоному» хороші хлопці — українські каторжани, вояки УПА, а погані — табірна адміністрація та кримінальники всіх мастей. У «Черкасах» хороші хлопці — українські моряки, а погані — теж моряки, але російські, котрі чинять військову агресію проти нашої держави. У «Кіборгах» хороші — це захисники донецького аеропорту, а погані — проросійські «сепари» та їхні російські куратори. Нарешті, у «Бандерасі» хороший — розвідник із АТО, поганий — російський диверсант.

Подібний розподіл ролей настільки не подобається Костянтину Рильову, що він навіть згадує «Катинь» Анджея Вайди як приклад «правильного» кіно: «Вайда не показав, як поляки гарно жили, а прийшли росіяни і всіх розстріляли. Там російський офіцер урятував дружину польського офіцера, а поляків зраджують свої ж». Далі йдуть виправдання, мовляв, ветерани АТО багато говорять про безлад у війську, тож кіно треба знімати про це, а «плаский» погляд глядачам не цікавий. Але наведені вище приклади, включно з посиланням на Вайду, яскраво свідчать: і автору статті, й цитованому ним критику, й «Вестям» загалом незручно жити в світі, де українці вже готові перемагати в боях саме російських агресорів. Тому пан Рильов, який хвалиться на своїй сторінці у Фейсбуку, що досі відзначає день Радянської армії й отримує з цієї нагоди подарунка, напевне, готовий припустити: табірний наглядач — не конче садист. А український повстанець, якого посадили — злочинець, бо зі зброєю в руках воював проти законної радянської влади. Якщо ж ворога називають ворогом, це виключно чорно-білий поділ світу, який не має права на існування.

Протиставляючи комедії військовим драмам на користь комедій, «Вести» вкотре маніпулюють суспільною свідомістю. Заявляючи, що люди втомилися від війни, «Вести» роблять висновок: знімайте комедії, все інше — пропаганда. Хоча суть у тому, що українці справді втомилися від війни. Але при цьому хочуть не заховатися від неї, а бачити власні перемоги бодай на екранах. Героїчне кіно в разі широкого кіно-, а потім і телепрокату здатне налаштувати українців на переможну хвилю. Ось цього «Вести», чия вдячна аудиторія — «зрадофіли» та «ватники», бояться найбільше.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3275
Переглядів
Коментарі
Леся
18:03 / 10 Серпня 2017
Хм. Влада недооцінює вплив цієї проросійської газети на свідомість українців. І це велика помилка. Звісно цю газетку мудрі люди не читають, але ж люмпен отримавши на "халяву" ще більше деградує від прочитаного.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop