Цього разу почну з кінця. Тобто з понеділка, 10 червня. Надто вже вразив уяву автора черговий «шедевр» від студії V-tv у вечірньому праймі УТ-1 (ну, не підіймається рука назвати цей канал Першим та ще й національним!).

Складається враження, що «Останнє попередження» стало улюбленим форматом УТ-1. Бо ж чим іще можна пояснити регулярний вихід в ефір цих так званих журналістських розслідувань? Отже, в понеділок глядачеві показали, як і за скільки купуються «непідкупні» журналісти з ТВі, 5-го, Нового каналу та UBR. А також - за яку суму можна розмістити будь-який матеріал у виданнях «Дзеркало тижня», «Фокус», Forbes, «Кореспондент» та на ресурсах «Українські новини» й ОРД. Завдання авторів розслідування було дуже шляхетним - продемонструвати , що журналюги, які на кожному кроці кричать про утиски свободи слова в країні та про напади на себе, коханих, банально брешуть. Адже, як виявилося зі слів Костя Бондаренка, в Україні публікацій про опозицію більше, ніж про владу, і що це, як не та сама свобода слова, на відсутність якої скаржаться «Репортери без кордонів»? Цей очевидно замовний пасквіль зроблено в такий спосіб, що з-за кадру знову, як і в попередньому фільмі «Останнього попередження», про побиття журналістів, якого, як намагалися довести автори фільму, не було, стирчать вуха маніпуляторів.

Наприклад, із «перевіркою на вошивість» сайту ОРД вийшло трохи незрозуміло. Ну, склепали ви статтю про причетність Михайла Чечетова до пожежі в Гостиному дворі. Ну, розмістили її в інтернеті, а ОРД повівся й перепостив цю штуку, не перевіривши інформацію. З ким не буває? Але чому скріншот цього тексту про Чечетова й пожежу показали великим планом, а медіамагната, за публікацію всієї правди про якого в ОРД вимагали гроші (спершу йшлося про тисячу доларів, а потім - про дві тисячі), взагалі не назвали й показали заготовлений роздрукований текст із правдивим компроматом, а також із фоткою магната так, щоб це неможливо було роздивитися? Ну, мабуть, лише для того, аби підкреслити: брехню опозиційний сайт, який пов'язують із Олександром Турчиновим, розміщує цілком безкоштовно, а за правду вимагає грошей.

Коли в цій «фільмі» показували знятий прихованою камерою торг із телевізійниками, тут лише раз прозвучало словосполучення «комерційний відділ», у контексті розміщення ролика на 5-му. Насправді такі відділи існують у всіх без винятку редакціях. Порушення полягає не в тому, що за розміщення матеріалу вимагають грошей, а в тому, що оплачені матеріали виходять без відповідного маркування. І саме це відстежують громадські організації та соціологи. Але про це наївному глядачеві ніхто нічого не сказав. Зате чергове «Останнє попередження» створило в наївного глядача стійке переконання: продаються всі! В тому числі й ті, хто позиціонує себе незалежним журналістом. Про синхрони Вікторії Сюмар, Романа Скрипіна, Андрія Куликова та Ігоря Слісаренка, вирвані з контексту, хочеться промовчати. З ними все ясно: використали по-чорному. В контексті був лише один синхрон - народного депутата від ПР Олени Бондаренко. Вона з величезним сумом констатувала, що на місце радянського партійного цензора прийшла цензура грошей, і тепер за певну суму можна розмістити будь-яку інформацію. Про те, скільки платить її політсила за, приміром, коментарі в інтернеті, колишня журналістка скромно промовчала.

До всього вищесказаного додам - «Останнє попередження» про цензуру грошей у ЗМІ мало вийти в ефір УТ-1 6 червня, саме в День журналіста. Натомість до професійного свята медіапрацівників тут знову показали кіно про те, як Вадік Румин захищав Ольгу Сніцарчук від озвірілого натовпу гопників. Ну, а чому б ні? Там теж про журналістів і опозицію! До речі, в основний пропагандистський тренд на УТ-1 у четвер, 6 червня (мовляв, не вірте ні опозиції, ані її брехливим посіпакам-журналюгам, бо вони тільки й мріють роздмухати в Україні фашистську пожежу), вписуються обидва фільми «Останнього попередження». Бо якраз перед черговою демонстрацією стрічки про Вадіка Румина в студії програми «Про головне» Олесь Терещенко намагався схилити політолога доктора філософії Дмитра Видріна до визнання ВО «Свобода» фашистською організацією. Предметом розмови стала книга німецького автора Гельмута Вагнера «Праві в Раді». Оперативності інформаційної служби УТ-1 варто позаздрити - презентація книги відбулася в Берліні саме того дня. Впродовж усього діалогу шанований філософ і радник майже всіх президентів України намагався зберегти обличчя, уникаючи навішування ярликів націоналістичній парламентській партії. Він казав, що фашистами можуть називати себе тільки самі члени організації, а наразі можна говорити про наявність якихось протофашистських об'єднань, із яких може вирости щось справді фашистське, а може - й ні. Тим часом Олесь Терещенко вперто цитував німецького публіциста, який у своєму опусі заявив: якщо УДАР і «Батьківщина» не відмежуються від «Свободи», Європа такої української опозиції не прийме.

Дмитро Гнатович, опинившись у досить скрутному становищі, коли інтелектуал має обговорювати витвір колишнього офіцера «Штазі», спробував іронізувати. Він сказав, що Вагнера дуже любить, але не Гельмута, а Ріхарда, і взагалі, Гельмут Вагнер написав лише дві книжки, тоді як він сам - на порядок більше. Ну, тобто 20 книжок написав доктор філософії. В цей момент «дискусії» можна було зрозуміти - візаві Олеся Терещенка довелося взяти в ній участь на чиєсь велике прохання, але аж ніяк не з власної волі. Насамкінець програми торкнулися й Дня журналіста. І тут шановний філософ згадав про київську журналістську «ком'юніті» (по-нашому - спільнота), яка миттю згуртувалася, коли побили київських журналістів, але захищати харківського публіциста, який дістав кілька ударів ножем та молотком, вони не хочуть. Зрозуміти, хто цей харківський журналіст, про якого того ж вечора нагадала також Олена Бондаренко в програмі «Час. Підсумки дня» на 5-му каналі, допоміг лише Google. Котрий, як казав мій знайомий сисадмін, знає все.

Але про це - трохи нижче. Якщо заглибитися в тему 6 червня як професійного свята українських журналістів, тут не можна не згадати про вже традиційну акцію акул пера під маєтком Віктора Януковича в Межигір'ї. Яка цього року була вже третьою. Звісно, УТ-1 тему оминув. Про те, навіщо журналісти третій рік поспіль їздять до Межигір'я, говорили 6 червня в «Часі. Підсумках дня» на 5-му та в «Сьогодні про головне» на ТВі.

До Святослава Цеголка та Романа Чайки обговорити тему завітали народні депутати Андрій Парубій та Олена Бондаренко (ну точно, в ПР дефіцит спікерів. Бідна пані Олена - працює буквально на розрив аорти). А також учасник акції в Нових Петрівцях, спеціальний кореспондент «Детектор медіа» Богдан Кутєпов.

Ведучі намагалися отримати відповідь на запитання: чому Сергія Лещенка звинуватили в порушенні ПДР; навіщо журналісти їздили до резиденції Віктора Януковича, знаючи, що президент у цей час перебуває з візитом у Сербії; чому в рейтинг «Вороги преси» потрапив народний депутат від «Батьківщини» Микола Княжицький?

Богдан Кутєпов, знявши звичну маску блазня, цілком аргументовано розповів, що Сергій Лещенко, просуваючись до резиденції президента, жодних правил не порушував, тож претензії ДАІ, працівники якої звинуватили журналіста в порушенні ПДР, геть безпідставні. Як доказ у студії показали відеозапис розмови кореспондента УП з інспектором ДАІ. Але тут Олена Бондаренко влізла з коментарем щодо порушення Лещенком права приватної власності (чиєї саме, якщо досі ніхто не може розібратися, хто насправді володіє Межигір'ям? - Авт.). Краще б вона цього не робила, бо загартований у боях із ворогами преси Кутєпов блискавично відповів, що дорога, якою їхав Сергій Лещенко, - загального користування, а нещасний даівець навіть не зміг пояснити журналістові, чому той не може проїхати далі.

Той-таки Богдан Кутєпов пояснив: журналісти їздять до резиденції Януковича тільки тому, що президент під час прес-конференції три роки тому пообіцяв їх прийняти в Межигір'ї. А позаяк цього досі не сталося, візити до Нових Петрівців стали чимось на зразок ритуалу. Як нагадування про невиконану обіцянку, з одного боку, й протест проти закритості влади - з іншого.

Після спецкора «Детектор медіа» до бою знову стала Олена Бондаренко. Пані Олені довелося повторити вже озвучену Дмитром Видріним на каналі УТ-1 тезу про того самого харківського журналіста, якого покалічили члени організації «Патріот України». Чи збирається київська журналістська спільнота захищати людину, котрій завдали кілька ударів ножем у груди та молотком у голову, а ще - душили телефонним дротом члени націоналістичної організації «Патріот України», але яка після всього цього дивом вижила? - поставила запитання присутнім журналістам нардеп від ПР.

Про те, що йдеться про інцидент, який стався 23 серпня минулого року біля офісу «Патріота України», не було сказано жодного слова. Втім, коли Роман Чайка зауважив, що нині ця справа розглядається в суді, Олена Бондаренко швиденько погодилася, що треба дочекатися рішень за всіма судами, що стосуються побиття журналістів. І тут-таки використала улюблену регіоналами тезу про презумпцію невинуватості. Яка, як з'ясувалося з її подальшого полум'яного спічу, стосується, зокрема, й Вадима Титушка. Бо в цій справі, підкреслила колишній прес-секретар Бориса Колесникова, ми стали заручниками нового КПК. І через це його відпустили.

Тим часом на ТВі у програмі «Сьогодні про головне», де теж розмовляли про акцію журналістів у Нових Петрівцях, її нові ведучі, Юлія Литвиненко та Єгор Чичеринда, зуміли так віртуозно провести розмову з журналістами Світланою Остапою (теж «Детектор медіа») й Сергієм Руденком та народними депутатами Владиславом Лук'яновим і Степаном Курпілем, що в контексті рейтингу «Вороги преси» від ІМІ та НМПУ жодного разу не прозвучало прізвище Миколи Княжицького. Знімаю капелюха перед тими, хто змінив на посту Ілону Довгань і Мустафу Найєма. В нових реаліях треба вміти викручуватися!

Отакий вийшов День журналіста у телепросторі. Про системні й реальні проблеми журналістики в Україні не згадали практично ніде. Між тим вони є, в тому числі - й питання джинси. Але аналізувати його треба не з політтехнологічною метою, та ще й навішуючи на журналістів провину за те, в чому насправді винні перш за все власники й топ-менеджери великих медійних холдингів і ті ж самі політики, які на публіку так люблять розмірковувати про «цензуру грошей». Власне, в тому, як відзначили телеканали День журналіста, й проявилася найгостріша проблема українських медіа: їхня залежність від політичних інтересів власників та від інтересів влади.