ПРОЕКТИ
10:00
Вівторок, 11 Липня 2017

ЄМС, НСТУ та штраф

Під час оскарження рішення Європейської мовленнєвої спілки про накладання штрафу за незабезпечення участі російської представниці в конкурсі «Євробачення» «патріотична» лінія захисту не буде найвиграшнішою.
ЄМС, НСТУ та штраф
ЄМС, НСТУ та штраф

НСТУ має двадцять днів на оскарження рішення Європейської мовленнєвої спілки про накладання штрафу за незабезпечення участі російської представниці в конкурсі «Євробачення». Момент і справді тривожний. І не лише через чималі гроші, які аж ніяк не є для НСТУ зайвими: якщо з оскарження нічого не вийде, це буде неабиякою перемогою Росії.

І не просто перемогою. Звернімо увагу: щодо Росії ЄМС обмежилася попередженням — попри навіть відмову каналів цієї країни транслювати конкурс: такий крок є безпрецедентним. І означає він одне-єдине: ЄМС вважає дії російської сторони вимушеними і спровокованими, а саму Росію — не просто добросовісною стороною, на боці якої — правда й право; ЄМС вважає Росію потерпілою від України, жертвою України. За всі понад три роки війни ще ніхто й жодного разу не визнавав Росію жертвою — й, звісно, таким подарунком російська пропаганда скористається на повну потужність.

Радше за все, з окремими функціонерами ЄМС плідно попрацювала російська дипломатія — причому не виключено, що й державна... Чи вело в належному обсязі потрібну дипломатичну, тобто роз'яснювальну роботу на упередження старе керівництво НСТУ — на це запитання так досі й не отримано відповіді.

Європейська мовленнєва спілка традиційно декларує свою позаполітичність — навіть щодо подій та режимів, одноголосно засуджуваних світовим співтовариством. Членами ЄМС та учасниками конкурсів «Євробачення» свого часу були й Іспанія Франсіско Франко, й Португалія Антоніу ді Олівейри Салазара, й Югославія Йосипа Броз Тіто. 1974 року, ще за режиму «чорних полковників», у конкурсі «Євробачення» дебютувала Греція. Донині членами ЄМС є далекі від ідеалів демократії та вільних ЗМІ Єгипет та Лівія — не кажучи вже про Азербайджан, Білорусь та Росію. Цілком можна припустити, що свого часу членами ЄМС могли би стати й тоталітарні режими комуністичного табору — якби в самій Москві Європейську мовленнєву спілку не вважали за «рупор ворожої пропаганди», а конкурси «Євробачення» — за ідеологічно неприйнятні й неприпустимі для транслювання.

1974 року турецькі війська окупували північну, населену переважно етнічними турками, частину Кіпру — але це не стало на заваді тому, що наступного, 1975 року, Туреччина, немов нічого не сталося, дебютувала в конкурсі «Євробачення».

Єдиним винятком була Югославія Слободана Мілошевича, яку до ЄМС і справді не допускали (й це за умов, що всі решта пост'югославських країн увійшли до Спілки автоматично, на правах правонаступництва за СФРЮ) — але надто вже сильним був тиск світової спільноти.

Був іще один красномовний приклад: 1968 року на Австрію було накладено санкції за бойкотування конкурсу «Євробачення», що проходив у Мадриді — столиці франкістської Іспанії. У самій же Іспанії тим часом на національних відборах і пісні цензурували, й виконавців вольовим рішенням згори замінювали на лояльніших.

Можна засуджувати таку позицію ЄМС, можна шукати для неї раціональні обґрунтування: скажімо, доводилося бачити дані, що саме трансляція пісні учасника «Євробачення» від Португалії 1974 року стала сигналом до початку в цій країні Революції гвоздик. Але ця позиція є такою, якою вона є, й протягом двадцяти днів її не змінити.

Немає сумнівів, що українську сторону захищатимуть досвідчені адвокати. Та й сам Зураб Аласанія справляє враження людини з гранично раціональним мисленням. Пан Аласанія пообіцяв будувати захист, грунтуючись на правилах самої ЄМС та на її статуті. Тож лінія захисту, хотілося б вірити, буде настільки фактологічно й аргументаційно вивіреною, наскільки можливо. Але, все ж, кілька застережень хотілося би зробити.

Чи не головне в даній справі — не переборщити з аргументами на свою користь, не створити вінегрету з різнопланових аргументів. Не вимагати й не очікувати неможливого. Взяти за основу якусь одну лінію захисту. Використовувати на свою користь факти, що є очевидними й безсумнівними, а не такими, які ще й своєю чергою треба доводити, або які можна по-різному тлумачити.

А річ от у чім. Ми, українці (зокрема й високі чиновники, й юристи), не можемо сприймати цю справу відсторонено, беземоційно. Для нас Росія — це країна-агресор, і це для нас є найвагомішим аргументом, цим усе сказано. Росія анексувала Крим незаконно (та ще й, у найкращих традиціях ленінградських підворотень, пишається цим); із погляду міжнародного права, на Крим і надалі поширюється український суверенітет, а на півострові й надалі діє українське законодавство. Ми знаємо, що призначення Юлії Самойлової було провокацією з російського боку. Усе це так, але, по-перше, надто складно прив'язати все це до конкретного випадку з Юлією Самойловою. По-друге, надто складно й марудно доводити факт провокації: й судді, й навіть чиновники ЄМС скільки завгодно й самі можуть бути в цьому внутрішньо переконаними, але, як то кажуть, до справи внутрішню переконаність не підшиєш. Згадаймо казус Аль Капоне: геть усі були абсолютно переконаними, що він очолює мафіозну банду, але довести юридично цього так і не вдалося. Отак і тут: можна досхочу жонглювати поняттями de jure й de facto, можна хоч до посиніння з'ясовувати, яка провина за російську агресію лежить на громадянці Самойловій — а вердикт так і залишатиметься непевним. По-третє ж, існує світова практика: якщо країна береться проводити міжнародні змагання, то для їхніх учасників вона ad hoc, тобто в порядку винятку, задля цього випадку, послаблює вимоги для в'їзду.

Тож, хоч як це не прикро, «патріотична» лінія захисту не була б у даному разі найвиграшнішою: очевидні загалом речі втрачали б очевидність от саме для даного казусу.

Натомість є речі незаперечні. Не НСТУ ухвалювала закон про порядок відвідання Криму. Й хоч би яким був закон, а порушувати або змінювати його телерадіокомпанія не має повноважень. Не НСТУ здійснює прикордонний контроль, і не вона виносила рішення про заборону в'їзду Юлії Самойловій. Знову ж таки, вдіяти нічого телерадіокомпанія в даній ситуації не могла, вона не могла «взяти й впустити» до України російську співачку. Єдине, що вона могла, — це попередити російську сторону про наявність такого закону. Вона це зробила. Ще НСТУ мусила попередити про наявність «кримського» закону Європейську мовленнєву спілку. Вона це теж зробила.

Коли ж виявилося, що Росія все-таки відправила на конкурс людину, що порушила українське законодавство... Чи попередила українська сторона (й, зокрема, НСТУ) російську сторону про те, що громадянка РФ Самойлова може мати проблеми під час в'їзду в Україну? Так, попередила. Чи запропонувала Росії замінити учасника? Судячи з публікацій ЗМІ, й це НСТУ зробила. Чи запропонувала виступити дистанційно? Так, запропонувала.

Розгляд апеляції, таким чином, мав би полягати у з'ясуванні одного-єдиного питання: чи НСТУ в межах своїх повноважень зробила все від неї залежне, щоби забезпечити участь представниці Росії в конкурсі «Євробачення»? А чи були ще якісь варіанти дій, до яких вона мусила би вдатися — але не вдалася? Чи існував якийсь іще спосіб, у який НСТУ й саме вона мала б забезпечити участь російської представниці — але не забезпечила?

Сухі, беземоційні факти, які можна чітко довести або спростувати і які неможливо тлумачити по-різному — а все решта в даному разі хай залишається за рамками. Зрештою, до повноважень ЄМС також не входить покарання країн-агресорів, тож шукати в ЄМС міжнародно-політичну справедливість — це теж не зовсім за адресою.

Фото: 1tv.ru

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2097
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop