ПРОЕКТИ
18:05
Вівторок, 30 Травня 2017

Обмеження інтернету в Україні — гасіння вогнища вогнем і все ж цензура

Міжнародна неурядова організація Access Now вважає, що блокування російських інтернет-ресурсів в Україні — це недалекоглядне рішення, яке не відповідає міжнародному праву і його нормам
Обмеження інтернету в Україні — гасіння вогнища вогнем і все ж цензура
Обмеження інтернету в Україні — гасіння вогнища вогнем і все ж цензура

15 травня Президент України Петро Порошенко своїм указом увів у дію рішення РНБО «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», який заборонив інтернет-провайдерам надавати інтернет-користувачам доступ до російських соціальних мереж «Вконтакте» та «Однокласники», інтернет-порталу «Яндекс» (пошуковик і десятки супутніх сервісів), поштового сервісу Mail.ru, а також до сайтів розробників популярних антивірусів «Лаборатория Касперского» і «Доктор Веб». 17 травня указ набув чинності і провайдери почали блокувати доступ до російських інтернет-ресурсів: першими блокування впровадили мобільні оператори, вслід за ними — провайдери фіксованого широкосмугового доступу.

Указ викликав неоднозначну оцінку українського громадянського суспільства. Є ті, хто вважає таке обмеження виправданим в умовах російської агресії проти України. Є й чимало противників заборони, які наголошують на неприпустимості досудового блокування інтернет-ресурсів. Міжнародні неурядові організації висловили занепокоєння указом Президента України (Human Rights Watch, Freedom House, «Репортери без кордонів», Комітет захисту журналістів, Європейська федерація журналістів). Генсек Ради Європи теж висловив свою стурбованість, тимчасом як представники НАТО і ЄС, дослухавшись до пояснень української влади, визнали блокування російських інтернет-ресурсів питанням національної безпеки, яке превалює над питанням свободи слова.

Із таким тлумаченням урядів не згодна впливова міжнародна неурядова організація Access Now, що опікується цифровими правами користувачів по всьому світу. «Детектор медіа» публікує переклад статті Access Now, присвяченої блокуванню інтернет-ресурсів в Україні.

Президент України підписав указ, відповідно до якого в країні заблоковано доступ до двох популярних російських соціальних мереж, сервісу електронної пошти, пошуковиків. Цей указ, підписаний у середині травня, розширює санкції проти Росії за анексію Криму, розв’язану нею війну на сході України й покликаний відповісти на антиукраїнську пропаганду. Росію також звинувачують в організації минулої зими кібератак на енергетичну інфраструктуру України. До заборонених сервісів включено платформи соціальних медіа «Вконтакте» та «Однокласники», сервіс для електронної пошти Mail.ru. Російська антивірусна компанія Kaspersky Labs, яку часто пов’язують із Кремлем, теж опинилась у заборонному списку.

Читайте також

Усі ці міркування щодо блокування можуть видатися необхідними й обґрунтованими, однак це помилково. Указ Петра Порошенка — спроба цензури онлайну.

Указ порушує міжнародне законодавство у сфері прав людини та його норми

Незважаючи на те, що досить легко симпатизувати уряду, який перебуває під інформаційною облогою потужного сусіда, треба чітко усвідомлювати: указ порушує міжнародне законодавство у сфері прав людини та його норми як за суттю, так і за процедурою.

По перше, блокування доступу до популярних інтернет-сайтів та сервісів у країні — це втручання в право людини на свободу вираження поглядів, яке захищає доступ до інформації та здатність висловлювати свою думку. Блокування також перешкоджає іншим правам, включаючи право на зібрання.

Але свобода вираження поглядів — не абсолютне право. Тож чи справедливе це втручання?

Міжнародне законодавство пропонує тест для визначення, чи справедливе й обґрунтоване втручання

Існує тест, щоби визначити, чи є підстави для впровадження інтернет-блокування.

По-перше, обмеження свободи вираження поглядів має переслідувати законну мету, як це визначено у статті 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ICCPR). Україна ратифікувала цей пакт і повинна його дотримуватися. Захист національних інтересів і громадського порядку вважаються законною метою. Тим часом уряд не може «необґрунтовано або свавільно» посилатися на інтереси національної безпеки. Законна мета має бути чітко визначена в законі й не може бути лише загальною забороною без належного обґрунтування. Обмеження повинні протидіяти навмисним, неминучим і нагальним загрозам насильства, й має бути прямий зв’язок між вираженням поглядів і насильством.

Повідомлення ЗМІ надають лише два ймовірних обґрунтування від офіційних органів:

  • від Ради національної безпеки та оборони України — що санкції були передбачені в частині захисту людей від компаній, «чиї активності загрожують інформаційній і цифровій безпеці України»;
  • інші посадовці з Міністерства внутрішніх справ підтримують заборону VKontakte, тому що мережа використовувалася для поширення «російської пропаганди».

Жодна з цих причин не відповідає критеріям законної мети. Заблоковані сервіси електронної пошти, пошуковики, соціальні мережі не було звинувачено (ані, тим паче, це було доведено) в прямому зв’язку з неминучим чи ймовірним насильством. Блокування пройшло разом із фінансовими санкціями та іншими заходами проти приватних осіб і компаній, таких як Kaspersky, із довільним трирічним терміном заборони. Це ставить під сумнів проходження тесту легітимності й обґрунтування втручання інтересами національної безпеки.

Крім того, держава повинна показати й довести «ризик того, що конкретне вираження поглядів становить визначений інтерес». Наразі немає «конкретного моменту вираження поглядів». Ці платформи дозволяли мільйонам людей спілкуватися, досліджувати незліченну кількість фактів і питань, більшість із яких не стосуються національної безпеки.

Тест має також інший компонент. Україна має довести, що блокування «відповідає нагальній суспільній потребі і пропорційності, а також що це найменш обмежувальний засіб, щоб захистити інтереси». Це ж блокування диспропорційне, негативно впливає на права й інтереси мільйонів українців. Чи можливі захист приватності користувачів від іноземного стеження, протидія пропаганді і шкідливим повідомленням із меншими обмеженнями, аніж блокування доступу до інтернету? Ми переконані, що можливі, та закликаємо Україну працювати з іншими урядами, громадянським суспільством, ІТ-фахівцями, компаніями, щоби разом протистояти цим загрозам.

Заборони посилюють і приховують шкоду з подальшою фрагментацією та ізоляцією суспільства. Що найбільш необхідно — це відкритий світовий діалог про норми припустимої поведінки онлайн, базований на правах людини.

Нарешті, є також процедурна вимога, згідно з якою обмеження має бути «предметом незалежного нагляду». Президентський указ не вийшов від неупередженого, уповноваженого та незалежного судді або суду. Він вийшов безпосередньо від Президента без політичних консультацій та можливостей залучення зацікавлених осіб, на яких він негативно вплине.

Якщо відштовхуватися від цього міжнародного тесту, блокування веб-сайтів Україною порушує право людини на свободу вираження поглядів по суті і за процедурою.

Пропагадна не може розглядатися відокремлено від міжнародного права

Ви можете помітити, що в статті 20 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (МПГПП) йдеться, що «будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом». На цій простій фразі варто зупинитися детальніше, щоби зрозуміти її значення в цифрову добу. Ми вважаємо, що стаття 20 не виправдовує інтернет-блокування в Україні з трьох причин. По-перше, не відбулося жодного процесу в рамках чинного законодавства, який би визначив, ідентифікував і прийняв розумні заходи для боротьби з пропагандою війни в Україні. Фразу «пропаганда війни» складно аналізувати в часи соціальних медіа та розсіяної інформації, потрібні серйозні дебати, щоби дати чітке визначення. Президентський указ не дає цього чіткого визначення та не відповідає процесуальним наслідкам фрази «заборонено на підставі закону».

По-друге, ми не можемо читати і сприймати статтю 20 МПГПП відокремлено. Тією ж мірою, що держави керуються статтею 20, обмежуючи свободу вираження поглядів, ми повинні брати до уваги, що ми знаємо про статтю 19 МПГПП (свобода вираження незалежно від кордонів). А це вимагає конкретики в ідентифікації випадків вираження поглядів: які конкретні листи на Mail.ru, до прикладу, містять пропаганду війни? Тобто повна заборона не пройде цього тесту.

Насамкінець, у контексті державної політики тотальне закриття платформ через те, що вони можуть містити кілька поганих коментарів (груп, сторінок), або через нездатність протидіяти атакам не допоможе громадянам упізнавати й відрізняти пропаганду, спростовувати її. А саме це було би хорошою метою для захисту прав людини.

Висновки

Частина українських посадовців і представників громадянського суспільства обурені російською агресією і спробами дестабілізувати країну. Але навіть діти в Україні не схвалюють президентського указу. Однак застосування загальних санкцій проти важливих інформаційних і комунікаційних інструментів — це недалекоглядне рішення, яке не відповідає міжнародному праву і його нормам.

Оригінал статті

Автори: Пітер Місек (Peter Micek), Деджі Олукотун (Deji Olukotun), Access Now

Переклад: Надія Бабінська-Вірна

Ілюстрація: ukrpress.info

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
932
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop