ПРОЕКТИ
18:00
Понеділок, 27 Лютого 2017

Впровадження Доктрини інформаційної безпеки не має бути спрямоване на боротьбу з політичним інакомисленням усередині країни. Опитування експертів

Розробляти інноваційні інструменти, які би не використовували політики заборон, а створювали альтернативу. Спиратися на громадянське суспільство, яке не дозволить державі перетворити захист на недемократичне обмеження. Прозорість фінансування – ключовий механізм виявлення суб’єктів, які використовуються для ведення інформаційної війни проти України. Це точно не може бути контентний механізм, адже він несе реальну загрозу плюралізму думок. Такі тези щодо Доктрини інформаційної безпеки озвучили Юрій Стець, Вікторія Сюмар, Дмитро Золотухін, Дмитро Дубов, Тетяна Попова, Валентин Петров, Роман Шутов.
Впровадження Доктрини інформаційної безпеки не має бути спрямоване на боротьбу з політичним інакомисленням усередині країни. Опитування експертів
Впровадження Доктрини інформаційної безпеки не має бути спрямоване на боротьбу з політичним інакомисленням усередині країни. Опитування експертів

25 лютого Петро Порошенко підписав указ, яким увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони «Про Доктрину інформаційної безпеки України» та затвердив Доктрину. Документ набирає чинності з дня його опублікування.

«Метою Доктрини є уточнення засад формування та реалізації державної інформаційної політики, насамперед щодо протидії руйнівному інформаційному впливу Російської Федерації в умовах розв'язаної нею гібридної війни», – зазначається в документі.

У Доктрині визначено такі поняття, як «стратегічні комунікації», «урядові комунікації», «кризові комунікації», «стратегічний наратив».

У документі також визначено національні інтереси України в інформаційній сфері, актуальні загрози національним інтересам та національній безпеці України в інформаційній сфері, пріоритети державної політики в інформаційній сфері, механізм реалізації Доктрини.

Після затвердження Доктрини ряд ЗМІ опубліковав критичні статті щодо змісту документа.

«Детектор медіа» звернувся до авторів Доктрини та до експертів із такими запитаннями:

1. Доктрина інформаційної безпеки України, а також Указ Президента №32 від 13 лютого про введення в дію рішення РНБО «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи щодо їх нейтралізації» від 29 грудня 2016 року вже зазнали критики з боку представників опозиції, деяких ЗМІ, а також громадських організацій. Критики називають прийняття цих документів загрозою свободі слова, вказують, що Україна йде шляхом Росії, де Путін також нещодавно підписав відповідний документ і т.д. На ваш погляд, наскільки потрібен Україні подібний документ і чому?

2. Як ви ставитеся до критики Доктрини – чи підтримуєте її? У чому причини критики і що можна відповісти на неї?

3. Як відомо, Доктрина інформаційної безпеки розроблялася майже два роки. У чому причина такої тривалої підготовки?

4. Які мінуси документа?

5. Особливу занепокоєність у багатьох викликає оцей пункт:

«законодавче врегулювання механізму виявлення, фіксації, блокування та видалення з інформаційного простору держави, зокрема з українського сегмента мережі Інтернет, інформації, яка загрожує життю, здоров'ю громадян України, пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом або порушення територіальної цілісності України, загрожує державному суверенітету, пропагує комуністичний …».

Чи можливий подальший шлях до позасудового або досудового блокування сайтів у зв'язку з цим? Чому це необхідно або небезпечно, на ваш погляд?

6. Яким буде механізм розробки законодавчо-нормативної бази для забезпечення положень Доктрини? Чи будуть залучатися до розробки та дискусій громадські організації?

7. Яким чином на практиці можуть здійснюватися, на вашу думку, такі заходи:

- виявлення та притягнення до відповідальності згідно із законодавством суб'єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються державою-агресором для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності;

- недопущення використання інформаційного простору держави в деструктивних цілях або для дій, що спрямовані на дискредитацію України на міжнародному рівні;

- постійний моніторинг пропаганди держави-агресора, розроблення та оперативна реалізація адекватних заходів протидії;

- недопущення використання міжнародного інформаційного простору в деструктивних цілях або для дій, що спрямовані на дискредитацію України на міжнародному рівні?

Юрій Стець, міністр інформаційної політики:

1. Загрожувати свободі слова можуть лише конкретні дії, і для цього не потрібні конкретні документи, тому й цей документ не є загрозою. Наразі жодної загрози свободі слова в Україні немає.

Цей документ необхідний, оскільки є загроза інформаційному суверенітету. Вона існує, допоки існує агресія Росії проти України. Відповідно, цей документ спрямований на те, щоб запобігти цій загрозі. Оскільки складовою гібридної війни є інформаційна війна, на неї треба теж відповідати.

2. Що стосується критики, то я як один із авторів цієї Доктрини маю на неї реагувати. Якщо це конструктивна критика, то це чудово; якщо це просто популізм, то це не цікаво. Конструктивну критику я буду аналізувати і, можливо, вносити зміни до цього документа. Стосовно звинувачень у плагіаті можу зазначити, що цей документ розроблявся декілька років і в його розробці брали участь в першу чергу Експертна ради при міністерстві, до якої входить велика кількість медіаекспертів і представників громадських організацій, а також профільний парламентський Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики; документ аналізували ОБСЄ та інші наглядові організації, в тому числі від наших партнерів із Євросоюзу. Це не може бути плагіатом; більше того, цей документ тривалий час був у публічному доступі під час погодження його в Кабміні. Він покликаний протидіяти агресії з боку Росії. Тому не бачу сенсу відповідати на закиди в плагіаті.

3. Щодо начебто затримки з прийняттям Доктрини. З одного боку, нам було важливо, щоби в розробці цього документа взяли участь якомога більше представників громадських організацій і профільного парламентського комітету, і він був погоджений Кабміном і такими відомствами, як, приміром, СБУ. Хотілося, щоб це був вивірений документ, із усіма проговорений. А з іншого боку, я не можу не говорити про те, що були певні дії бюрократичної машини, яка заважала якомога швидкому введенню в дію цього документа. Було б нечесно не згадати бюрократичні перепони.

4. У будь-якому документі можна знайти мінуси, і в цьому також. Але я вважаю, що наявність цього документа набагато важливіша, ніж його відсутність. Ще раз зауважу, що якщо є конструктивна критика, я готовий її проаналізувати і за необхідності внести зміни до цього документа. А відсутність Доктрини не давала змоги швидко реагувати на інформаційну агресію з боку Росії.

5. Якщо ми говоримо про захист інформаційного простору держави, це стосується будь-якого сегменту медіасфери: і друкованих ЗМІ, інформагенцій, ТРК. Я переконаний, що цей інструмент не буде задіяний як спроба влади вводити цензуру. Принаймні, поки я працюю міністром інформаційної політики. Мої дії на цій посаді довели, що свобода слова і право журналістів на професію для мене є пріоритетними. Але не реагувати на загрози інформаційному суверенітету – це по факту не виконувати своїх функцій. Про що й говорилося постійно в соцмережах. А тепер ми намагаємося пришвидшити реакцію, і знову лунає критика. Спочатку лунали закиди, чому ми не реагуємо на такі сайти як «Новоросія» тощо, а тепер кажуть, що не можна нічого робити, бо інтернет – це простір свободи. То треба визначатися: ви за Україну чи проти, і все.

6. Цей процес буде максимально прозорим і обов’язково спільно з Комітетом з питань свободи слова та інформаційної політики Верховної Ради. Також будуть залучені до цього процесу і Експертна ради при МІП, і Громадська рада при парламентському Комітеті.

7. Згідно з законами України. Немає жодної дії з мого боку як керівника виконавчого органу влади, яка би порушувала закон. Якщо мені не вистачає якихось правових норм, то я намагаюся, щоби за допомогою Комітету вони були внесені в чинні закони. Нині світ рухається набагато швидше, ніж вносяться зміни в закони.

Вікторія Сюмар, народна депутатка (фракція «Народний фронт»), голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики:

1, 2. У нас усе прийнято критикувати, особливо не читаючи. У доктрині виписані реальні загрози, з якими стикається Україна, і це не питання кількох експертів, це питання мільйонів українців, які нині потерпають від російської агресії, у тому числі російської інформаційної агресії, яка дуже часто пропагує війну, конфлікти й міжнаціональну ворожнечу в Україні. Захищатися – це зробила би будь-яка нормальна європейська країна.

Із російською доктриною нічого порівнювати. Це зовсім інший документ, спрямований насамперед на бажання контролювати інтернет, на імперські амбіції про «справедливий» розподіл управління інтернетом між державами. Абсолютна нісенітниця. Українська доктрина дуже конкретна, вона зовсім інакше викладена, там немає розподілу, наприклад, на інформаційні загрози в науково-технічній сфері, що є в російській доктрині. У нас чітко визначено, звідки йдуть ключові загрози і в який спосіб ми можемо від них захищатися. І йдеться про стимулювання власного інформаційного продукту, і більше впровадження української мови та європейських мов для подолання мовного бар’єру. Ми маємо стимулювати розвиток своєї мови і популяризувати європейські мови, щоб наше молодше покоління могло почуватися вільно в глобальному світі, а не лише російськомовному сегменті інтернету.

У доктрині виписана координація дій, щоб Україна мовила єдиною аргументованою мовою на закордон про події в Україні. Тому що проти нас працює ціла машина Russia Today, яка показує російський погляд на події в Україні. Ми маємо показувати свій погляд. Як це зробити – доктрина пропонує певні реальні інструменти.

У доктрині йдеться про розбудову ЗМІ в Україні. Необхідність гарантування ЗМІ свободи слова, медіаграмотність населення, співпраця з громадськими організаціями і ключове – чесна й відверта розмова, звітність влади перед суспільством. Тому що недовіра, яка виникає через погану комунікацію влади з народом, є теж загрозою інформаційній безпеці.

Якщо ви прочитаєте різні доктрини у світі, то ви побачите, що наша доктрина дуже конкретна, достатньо інноваційна щодо викликів, які ставить перед нами російська пропаганда. Ми придумуємо самі варіанти захисту, але всі ці варіанти захисту лежать винятково у правовому демократичному полі.

Що стосується загроз свободі слова. Якщо моніторинг, який має здійснювати Мінінформ і Служба безпеки України, називається наступом на свободу слова, то, напевно, я чогось не розумію в термінології. Моніторинг – це дослідження, от і все. Колеги, моніторинг потрібен. Будь-яка нормальна держава повинна ідентифікувати загрози. І далі вирішувати, що з ними робити, в демократичний спосіб.

5. Це питання закону, який має бути розроблений і ухвалений Верховною Радою. Я не думаю, що можна буде зробити це в недемократичний спосіб – блокувати сайти. Але ми теж повинні мати дієвий інструмент. Наприклад, зобов’язання суду впродовж трьох діб розглянути подання Служби безпеки про загрози, які викладені. Це нормальний інструмент? Він працює так скрізь. А в Сполучених Штатах це так не працює? А в Європейському Союзі це так не працює? Спробуйте там розмістити ксенофобський контент, і ще й щоб він активно тиражувався. Цього не може бути. Там спецслужби фактично отримують упродовж доби ордер на припинення таких дій. Такий дієвий інструмент теж має бути. Але моя позиція – що він має бути в судовий спосіб, просто не розтягувати це на півроку, бо це потім виглядає комічно й анекдотично.

У нас наразі немає такого інструменту. І що? А якби були загиблі від загроз, пов’язаних із правами дітей, наприклад? Держава має бути ефективною в захисті своїх громадян.

Читайте також

6. Звичайно, ми завжди залучаємо громадські організації в комітеті. Більшість законодавчих актів на виконання доктрини точно будуть проходити через наш комітет. Завжди маємо громадську оцінку цих законодавчих актів, і ще жодного разу комітетом не був схвалений законопроект, який би викликав якісь суттєві заперечення в громадськості. Тому думаю, що ми будемо достатнім фільтром, який не пропустить тих речей, які би несли загрозу свободі слова.

Гадаю, що всі суб’єкти законодавчої ініціативи працюватимуть над розробкою законопроектів на виконання доктрини. Одним комплексним законопроектом тут нічого не вирішиш. Думаю, може бути не менше десятка різних ініціатив на виконання ключових речей.

Хоча, з моєї точки зору, ми вже більшість заходів у законодавчій площині зробили. Це заходи, пов’язані з виведенням російського продукту з квоти європейського, із забороною російських серіалів і фільмів, зі стимулюванням української мови. Нам ще потрібен (це для мене одне з ключових завдань) закон «Кінокраїни» про стимулювання українського кінематографу, який заветований Президентом. Треба шукати компроміси і далі рухати цей напрямок.

Тобто це не будуть лише заходи негативного змісту – там має бути баланс, щоб ми і стимулювали своє, заповнюючи вакуум, який виникає після того, як російський продукт зникає.

7. Дуже просто. Треба з’ясовувати походження коштів, і якщо це кошти з держави-агресора й точно не оподатковані – то відповідні безпекові служби мали би працювати. Вони, на жаль, зараз не працюють. А що, нам не потрібно виявляти такі речі? Всі, очевидно, скажуть, що потрібно – люди хочуть про це знати. Це й доводити треба, і вміти протидіяти цьому.

Думаю, що прозорість фінансування – це ключовий механізм у виявленні суб’єктів, які використовуються для ведення інформаційної війни проти України. Це точно не може бути контентний механізм, адже він несе реальну загрозу плюралізму думок. Ми її створювати не можемо, і ми насправді ніколи її не створювали. А от що стосується прямих доказів впливу певних осіб з боку держави-агресора, які спрямовані на свідоме розпалення, – ці норми і так є, ми повинні і так це робити.

Дмитро Золотухін, заступник Міністра інформаційної політики:

1.Хотів би одразу вибачитися перед вашими читачами, однак я зовсім не вбачаю зв’язку між закидами з боку проросійських сил, які використовують будь-який привід для дискредитації українського суспільства і державних органів, та необхідністю у наявності подібного документа. Я б не хотів, аби державна політика України в сфері інформаційного простору узгоджувалася з Кремлем або реагувала на будь-які активності з того боку.

Щодо потреби в існуванні цього документа, необхідно сказати, що вона була визначена в 2014 році народними депутатами України, обраними на демократичних виборах, та закріплена в Коаліційній угоді.

З моєї точки зору, нові виклики і загрози, створені російською агресією проти України, вимагають нових підходів у державній політиці. І цей документ їх закріплює.

2. Ще раз підкреслюю, питання в тому, від кого ця критика надходить та яка її справжня мотивація. Я готовий дослухатися та працювати з будь-якими критичними зауваженнями, за умови, якщо їхньою метою є захист розвитку вільного громадянського суспільства, а не підігрування Кремлю.

За наявними в мене даними, від медіаекспертів надходить велика кількість позитивних відгуків та нарікань на те, що з прийняттям цього документа так довго тягнули.

Я готовий відкрито спілкуватися з будь-ким, хто зможе з правової точки зору обґрунтовувати свою критику, а не критикувати «взагалі».

3. Роботу над проектом концептуального документа у сфері забезпечення інформаційної безпеки почала Експертна рада при Міністерстві інформаційної політики України у квітні 2015 року. Готовий проект та пропозиції експертної ради були передані восени 2015 року до Міністерства. Далі, як ви знаєте, політична криза Кабінету міністрів не дозволила пройти всі погоджувальні процедури. Після цього над документом додатково велася робота органами сектору безпеки і оборони, оскільки мінливе середовище вимагає актуалізації норм. Так, погоджуюся з тим, що документ мав з'явитися набагато раніше. Але зараз він є, і необхідно сконцентруватися на його реалізації.

4. Я б не назвав це мінусами, радше різними поглядами на вирішення однієї і тієї самої проблеми. Оскільки до роботи над документом були долучені різні люди з різних сфер і компетенцій. У зв’язку з тим, що я був одним із цих людей, то, наприклад, можу сказати, що, будучи секретарем Експертної ради при МІП, я відстоював позицію, що буде завеликою честю надавати країні-агресору, що інформаційно занепадає, таке помітне місце в стратегічному документі України.

Однак експерти органів сектору безпеки і оборони ґрунтуються на вже прийнятих Стратегії національної безпеки та Воєнній доктрині, де протидія Російській Федерації є центральним завданням.

Я би також скорегував деякі формулювання, однак усе це дрібниці. Головне, що документ доносить основні ідеї щодо реагування на актуальні виклики в інформаційному просторі.

5. Ще раз прошу конкретизувати, про кого йдеться, коли ви кажете «у багатьох»?

Бо я не вбачаю зв’язку між наведеною вами нормою та питанням про блокування сайтів.

«Законодавче врегулювання механізму…», на мій погляд, означає, що буде розроблена відповідна правова норма або ряд правових норм. Проведено обговорення з експертним та громадським середовищем. Подано на розгляд парламенту. В разі прийняття парламентом – створена відповідна процедура на рівні виконавчої влади. І тільки тоді можна буде говорити, яким чином буде працювати створений інструмент.

Я би хотів, щоби громадськість та експертне середовище брали участь на кожному етапі цього шляху.

Від цього залежить збереження суверенітету України, оскільки для мене все, що відбувається у віртуальному просторі, має пряму дію на простір реальний. Тому я не розумію, з якої причини ми вже маємо кримінальні норми, які забороняють закликати до повалення конституційного ладу та порушення територіальної цілісності офлайн, а те ж саме, але онлайн маємо ігнорувати?

Реагувати на загрози і захищати суспільство – це завдання держави.

Не допускати, щоб держава застосовувала ці інструменти для скорочення свобод – завдання активного громадського суспільства. В цьому ключі і давайте працювати.

6. У частині, яка стосується реформи законодавчих норм, що регулюють сферу роботи медіа – на мій погляд, безумовно. Інакше і бути не може. В частині, що стосується створення і розвитку системи стратегічних комунікацій – це й так уже є. Саме експерти з громадського сектору забезпечують роботу в цьому напрямку. В частині, що стосується протидії інформаційним спеціальним операціям – до певної міри. Наприклад, я сподіваюся на плідну співпрацю з членами Міжнародного інформаційного консорціуму «Бастіон».

Фактично зі свого досвіду можу сказати, що державні органи в цій сфері не настільки ефективні, як саме громадський сектор.

7. Як ви розумієте, ключові функції правозастосування в сфері забезпечення безпеки несуть спеціальні служби та правоохоронні органи. Тому розроблення відповідних правових норм, які мають забезпечити виконання державної політики, закріпленої Доктриною, буде здійснюватися саме ними, відповідно до закріплених законодавством функцій і повноважень. Наше завдання – забезпечити баланс та не допустити розвитку рестриктивних функцій на шкоду інформаційному суспільству.

Крім того, думаю, що нашим завданням є розробка інноваційних інструментів, які би не використовували політику заборон, а створювали альтернативу. Наприклад, просування позитивного іміджу України на міжнародній арені за допомогою злагодженої системи стратегічних комунікацій та публічної дипломатії. В тому числі і за допомогою ресурсів розвідувальних органів і спецслужб.

Дмитро Дубов, завідувач відділу інформаційної безпеки та розвитку інформаційного суспільства Національного інституту стратегічних досліджень:

1. Читаючи текст Доктрини та порівнюючи його з російським, я, щиро кажучи, так і не зміг побачити якихось особливих тез «як у Путіна». Я вже не кажу, що чомусь така риторика про те, що «текст Доктрини такий, як і у російського документа» активно пропагується саме проросійськими інформаційними ресурсами. Чи потрібен такий документ? Я вважаю, що так, потрібен. Доктрина – це позиційний документ. Це не Закон, який має норми прямої дії для реалізації. Це радше декларація «способу мислення» держави з певної сфери, її ключові ідеї, які вона вважає за потрібне почати реалізовувати на практиці. Для того, щоби Доктрина «запрацювала», потрібно ще досить багато роботи. Відомства, які визначено відповідальними за її реалізацію, мають критично усвідомити, як саме вони мають реалізовувати покладені на них завдання, чи мають вони для цього достатньо повноважень, можливостей тощо. Тобто це не питання «завтра» – це досить тривалий процес, який, радше за все, буде йти з різними швидкостями в різних відомствах.

2. Критика, звісно, потрібна. Це форма дискусії. Головне, щоб це була форма конструктивної дискусії. Чи підтримую я її? Насправді з того, що я поки що почув, то радше ні. У нас є величезна традиція бачити, що «стакан наполовину пустий», а не «наполовину повний». Тобто «традиція» шукати у будь-якому державному документі різноманітні «утиски» – величезна. Я не кажу, що такого немає в документах, але з точки зору саме Доктрини інформаційної безпеки, Доктрини, яка написана в країні, яка перебуває у стані конфлікту (в т.ч. інформаційного), для держави, в якій російські пропагандисти почуваються часто вільно, а можливостей обмежити їхню діяльність майже немає – чи не логічно очікувати, що в такому документі пропозиції щодо обмежень мали з’явитися? Але, як на мене, не це головне. Ключове – щоб ці обмеження не повторювали практик, до яких вдаються недемократичні держави. Коли блокування чи обмеження контенту відбувається не на основі судових рішень, а у досудовому порядку. Але це вже питання того, як будуть виписані процедури. Який іноземний досвід для цього буде опрацьований. І ще я хочу звернути увагу на важливий фрагмент Доктрини, який викликає чи не найбільші дискусії: «комплексна підтримка розвитку механізмів саморегуляції засобів масової інформації на засадах соціальної відповідальності». Основне там – усе ж саморегуляція. Не державне регулювання, а саморегуляція. Тобто держава сподівається, що медіаспільнота буде її ефективним партнером у захисті інформаційного простору держави і сама спроможна вирішувати найбільш складні питання функціонування цієї спільноти.

3. Це складна історія різноманітних бюрократичних нюансів, пов’язаних із тим, що різні відомства в різний час відповідали за підготовку цього документа. Не одразу вдавалося і знайти консенсус щодо того, як має виглядати такий документ у нових умовах.

4. Якихось радикальних мінусів я не побачив (знов-таки – якщо виходити з того, що це позиційний документ). Особисто в мене виникають внутрішні питання до повноти визначень термінів, які запропоновано в документі. Особливо якщо ми кажемо про «стратегічний наратив». Я всіляко вітаю вже той факт, що питання про це взагалі постало і було зафіксовано в офіційному документі, але якість визначення… Скажімо так: я думаю, воно могло би бути значно кращим. Але ще раз – добре, що це питання взагалі було поставлено.

5. Я не бачу, як саме це може стати реальною проблемою. Точніше так: перетворити такі механізми на форми недемократичного обмеження не дозволить державі саме громадянське суспільство. Я хочу звернути увагу на те, що Доктрина не визначає, як це положення має реалізовуватися – вона лише каже про проблему та про необхідність пошуку рішення. Які саме механізми будуть запропоновані, як вони будуть працювати, хто буде відповідати за їх реалізацію, якою буде участь громадянського суспільства в цьому процесі – це все предмет дискусії між представниками держави, медіа та неурядових структур.

7. Звісно, це радше питання до СБУ та Мінінформполітики – які саме механізми вони запропонують. Я так розумію, що пріоритетною буде розробка методології визначення того, кого можна вважати «суб'єктами українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються державою-агресором». Це справді важливо. Вочевидь, це буде пов’язано з доведенням фактів фінансування таких суб’єктів коштом країни-агресора. Можливо – доведення фактів, що співробітники структур співпрацюють із розвідувальними/контррозвідувальними структурами держави-агресора. Не думаю, що вже зараз у відомств є чітке бачення того, як це може бути – це ще потрібно розробляти. Аналогічно стосовно проблеми «моніторинг пропаганди держави-агресора» – потрібне чітке законодавче визначення поняття «пропаганда», що під нею розуміється, як визначати та як взаємодіяти. Якщо ж казати про «адекватні заходи протидії», то не випадково в Доктрині неодноразово згадується про стратегічні комунікації, про необхідність формування власного стратегічного наративу – діяльність у цій царині має бути передусім позитивістська, а не каральна.

Тетяна Попова, медіаекспертка, екс-заступниця міністра інформаційної політики (2015–2016 рр.):

1. Україна точно не йде шляхом Росії. Документ радше спрямований проти зовнішньої інформаційної агресії.

Водночас дуже багато залежить від того, хто і як буде втілювати положення Доктрини.

2. Перший варіант Концепції інформаційної безпеки досить жорстко розкритикував ще ОБСЄ. Звісно, текст Доктрини досить сильно переробили перед прийняттям, але все одно деякі зауваження ОБСЄ так і не взяли до відома.

3. Важко сказати. Концепцію інформбезпеки з боку МІП було підготовлено ще восени 2015 року.

4. Існує кілька ризиків щодо успіху реалізації положень Доктрини. Перш за все, історичною рисою українських органів влади є невідповідність між рівнем нормативного регулювання того чи іншого напряму їхньої діяльності та реальними кроками щодо виконання ними положень правових актів. Щоб не допустити повторення цієї тенденції стосовно Доктрини, нашим держструктурам доведеться все ж таки попрацювати над імплементацією визначених завдань у практичну площину.

У цьому контексті доведеться дуже ретельно попрацювати над новими нормативно-правовими актами. Слід бути відвертими – Доктрина не є нормативним актом прямої дії, яка регулює всі аспекти діяльності щодо забезпечення інформаційної безпеки. Вона окреслює стратегічні питання, а центральні органи виконавчої влади, структури сектору безпеки та оборони мають деталізувати та конкретизувати її вимоги в інших нормативних документах.

Іншим ризиком є відсутність реально працюючих механізмів координації діяльності в сфері інформаційної безпеки. Деякі успішні приклади горизонтальної взаємодії органів влади, волонтерські проекти, проекти в форматі «ручного управління», є винятком із правил, які лише підтверджують необхідність офіційної координації з боку держави. Безумовно, необхідність централізації діяльності, дієвих алгоритмів координації та контролю в тексті Доктрини задекларовані. Але з іншого боку – механізми не прописані. Тому ми й говоримо про певні ризики, бо РНБОУ отримало завдання координації діяльності, не маючи при цьому необхідних повноважень та ресурсів, які притаманні центральним органам виконавчої влади. Мінінформполітики в нинішньому вигляді також не зможе виконати певні завдання, не будучи до того ж офіційною складовою сектору безпеки та оборони держави та суб’єктом боротьби з тероризмом.

І якщо Мінінформполітики серед інших міністерств та відомств виконавчої влади визнано фактично головним суб’єктом забезпечення інформаційної безпеки, то це накладає певні зобов’язання. Особливо щодо проблематики активних заходів інформаційного впливу, необхідності координації діяльності силових структур, які, між іншим, зобов’язані займатися такими чутливими заходами, які інформаційні та психологічні операції.

5. Я вважаю, що Україна має отримати всі інструменти для блокування шкідливого зовнішнього інформаційного впливу, але в той же час дотримуватися свободи слова всередині країни.

Тому, на мій погляд, блокування сайтів має відбуватися в нинішньому легальному контурі – через суди.

Валентин Петров, керівник Служби з питань інформаційної безпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України:

– На жаль, інформаційний простір є не просто одним із вимірів, у якому здійснюється гібридна агресія Російської Федерації проти України, а й місцем однієї з вирішальних битв за Україну, за її демократичне і вільне майбутнє.

Поза сумнівом, у цій битві держава має забезпечити баланс між безумовним дотриманням прав людини на вільне збирання та поширення інформації та правом суспільства на безпеку, захист індивіда від технологій маніпулювання свідомістю. Перемогти в інформаційній війні, не побудувавши системи захисту та інформаційної гігієни, неможливо, і про це свідчить світовий досвід.

Сам факт активізації кремлівської «п’ятої колони» свідчить, що Доктрина слушно визначила найбільш уразливі точки нашої інформаційної оборони, запропонувавши ефективні заходи з їх захисту.

Доктрина не є документом прямої дії. Її мета – консолідувати та узагальнити сукупність поглядів на забезпечення інформаційної безпеки держави, які мають враховуватись при формуванні та реалізації державної інформаційної політики.

Доктрина інформаційної безпеки окреслює напрями подальшого розвитку інформаційного простору. Її положення будуть враховані при розробці актів законодавства, реформі сфери комунікацій, сектору безпеки і оборони тощо. Будь-які обмежувальні, забороняючі заходи вживатимуться винятково у встановленому законодавством порядку.

Роман Шутов, програмний директор ГО «Детектор медіа»:

1. Без сумніву, Україні такий документ потрібен, і потрібен був давно. Це неприпустимо, коли в інформаційну добу держава, що зазнає тиску з боку інших країн, не має усвідомлення своїх інтересів у сфері інформації, не бачить загроз і не може сформулювати цілі своєї політики в цій галузі. Шкода, що нам знадобилося три роки від початку війни (і понад десять років активної інформаційної агресії з боку РФ), щоби цей документ розробити. І тут не йдеться про обмеження демократичних свобод; ідеться про належний державний підхід до стратегічно важливих речей. Ну і крім того, проводячи паралелі з Росією, давайте говорити не лише про назву, а й про зміст документів. У даному випадку порівняння недоречні.

2. Критика завжди буде, і це правильно. Але слід розрізняти різну критику. Ми розуміємо, що в країні повно агентів Кремля. Явних і прихованих. Звісно, вони критикуватимуть і критикуватимуть огульно, без заглиблення в деталі. Другий вид критики – параноїдальний. Не забуваймо про хронічну недовіру до уряду з боку громадянського суспільства і медіа в Україні: ми звикли бачити в державі інструмент тиску і примусу, тож будь-які спроби навести в державі лад наражаються на спротив, який часто йде просто від фобії, а не від здорового глузду. А є третій вид критики – критика тих, хто хоче мати в Україні дієвий і якісний стратегічний документ у сфері інформаційної безпеки і кого не задовольняє недосконала, нереалістична чи просто слабка стратегія. Думаю, «Детектор медіа» теж буде критикувати Доктрину. Але це не означає, що ми проти документа як такого – навпаки, ми хочемо, щоб він був, але був реальний, ефективний і такий, що не суперечить демократичним вимогам.

4. А чому відразу мінуси? Я би хотів і про плюси сказати.

Хоча мінусів, звісно, чимало. Визначення дефініцій вказують на старий добрий радянський підхід до комунікації як одностороннього процесу – уряд віщає. «Стратегічний наратив» як щось вироблене урядом і підлягає вербалізації – дуже нагадує класичні «темники», ракурс збоку. Дуже неякісно виписані інтереси: вони часто підмінені інструментами (розвиток іномовлення як інтерес – це цікаво). А іноді – завданнями політики (формулювання «захист від…» – це в принципі порушує логіку, оскільки спочатку ми маємо визначити інтерес, потім загрозу, а потім думати про «захист» цього інтересу «від» чогось, що є завданням державної політики, а не інтересом). Загрози виписані без прив’язки до інтересів, що теж нелогічно – загрози не можуть існувати у відриві від інтересів, тобто того, чому саме щось загрожує. Пріоритети політики мають визначатися на основі цих загроз; і тут ми не бачимо чіткої логіки (хоча зв'язок пріоритетів із інтересами простежується; але який сенс у них, якщо їм, судячи з тексту, нічого не загрожує?

Розумієте? Документ без внутрішньої логіки позбавляє логіки саму державну політику.

Ну і окремо можна говорити про інструменти імплементації документа. Якийсь порядок вимальовується, і це є плюс; але забагато функцій покладено на МІП, який не має ані експертної, ані ресурсної спроможності це робити – це мінус. (Ви уявляєте МІП, який здійснює моніторинг загроз і розробляє «стратегічні наративи»? Я – в чинній системі координат – ні.) Перетинаються функції моніторингу в СБУ і МІП… А МінТОТ узагалі випав із системи, хоча на практиці включений у процес.

5. Ну ключове тут слово – «механізм». Сам документ його ж не визначає, правда? Він передбачає, що цей механізм має бути створений. Із цим важко не погодитися – цілком обґрунтоване рішення. Яким буде цей механізм – будемо працювати над тим, щоб він був демократичним. Як мінімум – через рішення судів. І в будь-якому випадку, щоб не було можливості спрямувати його на боротьбу з політичним інакомисленням всередині країни, бо це буде вже не демократія. Бо ми не знаємо, коли наше суспільство знову проголосує за диктаторів. І тоді створені нами прецеденти (з метою збереження державності і свободи слова) буде використано проти нас.

6. Ну на це питання дадуть відповідь відповідальні представники органів влади. Я лише можу сказати, що ми будемо домагатися інклюзивності процесу, тобто щоби громадські організації й медіаексперти були включені до робочих груп. До речі, сама ця доктрина була розроблена доволі кабінетно і стала несподіванкою для всіх… І вже на цьому етапі в нас є претензії. І не треба казати, що два роки тому якийсь документ обговорювався – це був проект МІП, але від нього в прийнятому документі залишилося небагато.

Ну і деякі процеси вже відбуваються зараз – ведеться робота з визначення якраз цього механізму блокування небезпечного контенту. ГО «Детектор медіа» включена в цей процес, рівно як і інші провідні медійні експертні центри. Зрештою, державні органи демонструють відкритість до діалогу.  Тож,  думаю, якщо нормативна база буде розроблятися в найближчий час, то процес буде справді інклюзивним.

7. Яким чином на практиці можуть здійснюватисяці заходи:

- виявлення та притягнення до відповідальності згідно із законодавством суб'єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються державою-агресором для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності.

Якщо факт належності ЗМІ до держави-агресора можна довести, то дуже складно буде в суді говорити про  використання конкретного ЗМІ державою-агресором, і тим більше – довести, що це відбувається саме з метою «інформаційної війни». Я не бачу тут можливості для чіткої і неоднозначної методології. А отже завжди залишиться широкий простір для маніпуляцій – якщо не з боку держави (застосування цих норм не лише проти агентів Кремля, а й проти інших ЗМІ), то точно з боку самих цих маріонеткових ЗМІ (апеляції в судах, міжнародні кампанії «на захист свободи слова» тощо);

- недопущення використання інформаційного простору держави в деструктивних цілях або для дій, що спрямовані на дискредитацію України на міжнародному рівні.

Тут дуже важливо визначити, які саме цілі є «деструктивними». Взагалі це є одним із важливих вад документа – апеляція до «негативних», «деструктивних» впливів. У такому разі призначенням документа має стати саме визначення, які саме впливи ми вважаємо такими. Хто розрізнить конструктивну критику влади від цілеспрямованої розкачки ситуації? Хто доведе, що є деструктивним, а що ні? Дуже широкий простір для недемократичного застосування цієї норми. Я би говорив не про те, як на практиці це застосувати, а як змінити такі положення документа. Такі речі були б однозначно вилучені чи переформульовані, якби саме цей документ пройшов громадське обговорення й експертизу міжнародними організаціями;

- постійний моніторинг пропаганди держави-агресора, розроблення та оперативна реалізація адекватних заходів протидії.

Відповідно до документу, цим має займатися МІП. Тому треба зосередитися на забезпеченні належної експертної, ресурсної й методологічної спроможності міністерства здійснювати цю роботу. Чітко розвести функції МІП і СБУ. Використовувати співпрацю з громадськими організаціями в цій площині – в Україні вже існує сильна школа моніторингу, і моніторинг пропаганди ведеться більше трьох років. Це має бути використано державою як цінний ресурс.

Над опитуванням працювали: Тетяна Гордієнко, Світлана Остапа, Мар'яна Закусило

Фото: УНІАН, з архіву «Детектора медіа», mip.gov.ua, internews.ua, rnbo.gov.ua

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2777
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop