Шановна пані Олено!
16 червня ви, виступаючи з трибуни Верховної Ради, виголосили полум'яну філіпіку на адресу громадянської ініціативи «Стоп цензурі!». Розширений звіт про це, доповнений недосказаним вами в сесійній залі, опублікувала прес-служба Партії регіонів. Хоча на місці прес-служби я б поберігся - після того, як сам Президент України Віктор Федорович Янукович у прямому ефірі заявив, що підтримує рух «Стоп цензурі!», аж так відверто суперечити позиції свого Лідера, щонайменше, ризиковано.
Є вагома причина не ігнорувати ваш спіч: завдяки вам дві нехай не дуже великі, але особливі аудиторії - глядачі телеканалу «Рада» та читачі офіційного сайту вашої партії - довідались про ініціативу «Стоп цензурі!». Дозвольте висловити вам за це подяку.
Ще одна вагома причина заперечити вам по суті: нещодавно ми відповідали на заяву Ганни Герман іноземним журналістам (вона, нагадаю, заявила, що Януковича під час помаранчевої п'ятирічки показували «погано або ніяк»), яка відповідала дійсності десь так само, як і ваші звинувачення на нашу адресу. Після цього не відреагувати на вашу промову було б кричущою несправедливістю.
Отже, візьмімо для розбору розширений варіант вашої заяви, опублікований Партією регіонів.
Украину лихорадит от участившихся заявлений о якобы цензуре и наступлении на свободу слова. Причем лихорадит при непосредственном участии тех активистов, кто еще вчера не замечал того, как в 2005-2010 Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания принимал грязные решения о распределении частот и применении санкций к неугодным телеканалам и радиосетям.
Без сумніву, серед сотень учасників та симпатиків ініціативи є й такі, що не помічали усіх названих вами неподобств, із тієї простої причини, що не цікавилися сферою регулювання телерадіопростору так, як цікавимося нею ми з вами, пані Олено. Ті ж, для кого тема діяльності Нацради становить особистий та професійний інтерес, критикували її перманентно й послідовно, наочно демонструючи сумнівність сумнівних рішень, шукаючи цьому доказів і даючи слово офіційним опонентам Нацради, серед яких чи не перша скрипка належала особисто вам:
Олена Бондаренко пропонує висловити недовіру Нацраді
Олена Бондаренко: «Это не меня Нацрада допекла, а телевизионщиков, кабельщиков, радийщиков»
Олена Бондаренко: Відключення російських мовників лобіюють великі українські телеканали
Олена Бондаренко - за скасування квоти національного продукту...
Елена Бондаренко: «Не слушайте сексистов и женофобов»
...і так далі.
Позаяк журналісти, на відміну від політиків, відповідають за «безвідповідальні заяви» і просто не досить обґрунтовані твердження не лише перед судом, але й перед власним сумлінням, ми були більш зосереджені на інформуванні та аналізі, а не суб'єктивному тавруванні прямим текстом.
Ось деякі приклади, м'яко кажучи, не надто позитивних матеріалів, присвячених діяльності Нацради, які ми публікували за останні п'ять років:
Вимога незаконна, але компанії повинні бути за неї вдячні?
Роздуми про звіт Національної ради
«Ну, помилилися. З ким не буває?»
Станет ли Нацсовет «конвертационным центром»?
Нацрада примушує «Плюси» «дружити»
«Багато піару та невирішених проблем...»
Ударники лінгвістичного фронту
«Ознаки порушень» космічного масштабу
Чому Віталій Федорович мовить голосом Віктора Андрійовича?
Віталій Шевченко не говорив того, що він сказав?
Почему чиновник решает за всех нас?
Після таких конкурсів Національна рада має йти у відставку
...І ще дуже багато інших. До речі, передивляючись архіви, я наполегливо шукав хоча б один відверто позитивний, хвалебний текст про Нацраду, опублікований ТК за ці роки, але так і не знайшов.
В 2007 в Одессе на митинге БЮТ избили фотожурналиста газеты «Сегодня».
В 2007 под видом социальной рекламы осуществлялся грабеж среди бела дня, на бордах страны совершенно бесплатно красовались лики Президента Ющенка.
Аналізували, критикували, обурювались. Вас цитували:
Олена Бондаренко: «Нацрада сфабрикувала експертний висновок щодо реклами Президента»
І не тільки вас. І не тільки з приводу цього випадку - були ще приклади, коли тогочасна влада зловживала псевдосоціальною рекламою, про них теж багато писали. Дехто з учасників нинішньої ініціативи проводив круглі столи, шукаючи шляхів боротьби з цим ганебним явищем.
В 2008 бютовский местный князек преследовал главного редактора Винницкой газеты «Подольская зоря».
Оце, здається, таки пропустили. Каємось.
В 2008 Нацсовет вышвырнул из кабельных сетей иностранные каналы, руководствуясь всего лишь принципом «русскоязычный» или «не русскоязычный».
Це неправда. Претензії Національної ради (в жодному разі не сприйміть це як захист останньої, ми дуже активно аналізували і критикували тогочасні дії регуляторів) не стосувались мови. У переліку іноземних каналів, які Нацрада тоді дозволила транслювати в Україні без адаптації, більшість - російськомовні. Претензії ж до каналів, які визнали такими, що потребують адаптації, стосувались інших порушень, або того, що Нацрада вважала порушеннями.
Цитата з офіційного документу:
«Це програми, які:
не відповідають Європейській конвенції про транскордонне телебачення;
програми, які незаконно транслюються в Україні (по суті, є контрабандою);
Щодо програм ОРТ, РТР, РЕН-ТВ:
До РТР і Рен-ТВ є претензії вітчизняних мовників щодо трансляції програм, які придбані в Україні нашими телерадіокомпаніями;
Щодо ОРТ - трансляція інформації, яка не відповідає дійсності: «Таємні тюрми ЦРУ під Києвом», «Ляльки Гітлера» тощо, а також невиконання рішень українського суду.
Ці три програми транслюються ТОВ «Торсат» без ліцензії» на супутникове мовлення».
Усе, що було сказано про російську мову в контексті цієї історії, було сказано вами і вашими войовничими колегами по партії, Нацрада ж не втомлювалась спростовувати ці звинувачення. Повторюючи раз у раз уже третій рік, що Нацрада відключала канали «за російську мову», «забороняла російськомовні канали» і так далі, ви якраз і сієте оту міжнаціональну ворожнечу та розкол країни, на які постійно нарікаєте, озлоблюючи мешканців сусідньої країни та українських росіян/російськомовних.
В 2009 взорвали автомобиль главного редактора Черкасской газеты «Антенна».
Першими про це повідомили, першими (і єдиними, здається, з загальноукраїнських медіа) взяли інтерв'ю у Валерія Воротника, намагались розібратись у причинах.
В 2009 Печерский суд запретил критиковать правительство Тимошенко.
Це дуже сміливе формулювання :) Але сумнозвісна ухвала суду на забезпечення позову, дуже швидко відкликаного саме завдяки шуму, піднятому «активістами», інтенсивно висвітлювалась «Детектор медіаю» і критикувалась, здається, практично всіма здоровомислячими людьми - в тому числі й тимошенківцями. Саму ж Юлію Володимирівну за диктаторські схильності та готовність порушувати демократичні стандарти відносин політиків і ЗМІ ми тоді (та й раніше) критикували дуже активно.
И в 2009 с двух телеканалов были уволены журналисты за сюжет «Пропало все», вышедший в эфир.
Цей кричущий випадок мав величезний резонанс, зокрема й на сторінках ТК, «Української правди», інших не залежних ні від тієї, ні від цієї влади видань. На превеликий жаль, шеф-редактор новин Нового каналу Володимир Павлюк не був звільнений, а написав заяву про звільнення за власним бажанням, відмовившись таким чином відстоювати свої права. На милування нема силування - зневажувані вами «активісти» не можуть нав'язувати свою допомогу і протестувати проти звільнення людини за власним бажанням. Що ж до «1+1», то там також обійшлося без крові, жоден журналіст не був звільнений, а керівник ТСН Наталія Катеринчук була переведена на дещо менш престижну посаду в холдингу, тож не перебільшуйте. Згодом ця історія стала одним із приводів для протестів проти цензури, які ви так завзято критикуєте.
Это те самые активисты, которые в 2005 году закрыли глаза на то, что у маленьких местных телеканалов востока и юга начались тотальные проблемы с прооранжевым Нацсоветом.
Див. вище. Всі публічні конфлікти мовників із Нацрадою, звістка про які доходила до Києва, висвітлювались ретельно і всебічно. Яскравий приклад - протистояння Нацради з одеською АТВ. Григорій Кваснюк завдяки нам зіркою став. ТК і в цілому про те, що відбувалось у медіа в регіонах у 2005-му, писала дуже критично. Як і про політику нової влади щодо реформування Національної телекомпанії України і створення, вірніше, не-створення суспільного мовлення.
Это те самые активисты, которые закрывают глаза на то, что их коллеги берут взятки за заказные статьи.
Навіть трохи смішно. Як відданий читач «Детектор медіа», ви не можете не знати, як є насправді. Якщо навіть облишити ТК, яка останні кілька років - починаючи з 2005-2006, коли ця проблема гостро постала - тільки й робить, що всіляко бореться проти джинси, а також інші громадські організації, що беруть у цьому процесі не менш активну участь, нагадаємо, що 6 листопада 2007 року була заснована ініціатива «Не продаємося!», спрямована на внутрішню, журналістську боротьбу з тим явищем, про яке ви кажете. Серед людей, які підписали заяву «Не продаємося!», чимало тих, хто сьогодні бере участь у русі «Стоп цензурі!». Ініціатива власними силами проводила незалежний моніторинг й повідомляла про джинсу, її виконавців та замовників. Незважаючи на те, що приблизно за рік діяльність ініціативи перейшла в латентну фазу, були реальні й вимірювані досягнення - наприклад, унаслідок викриття НАЕК «Енергоатом» відмовилась платити за розміщення позитивних новин про себе у ЗМІ.
До речі, коли 2008 року «Детектор медіа», ІМІ, «Рівність можливостей», «Не продаємось!» та інші били на сполох, привертаючи увагу суспільства до тотальної системи цензури та купівлі-продажу ефірів, організованої на телеканалах Віктором Балогою на підтримку кандидата у мери Києва Леоніда Черновецького (союзника Партії регіонів), нашому хору дуже бракувало вашого голосу :)
Это те активисты, которые бросаются с кулаками на тех, кто имеет иную точку зрения.
Утримаємось від спокуси зайнятись переведенням стрілок і нагадати, чиї колеги та підлеглі насправді люблять кидатись із кулаками :) Особливо на журналістів у процесі виконання їхніх професійних обов'язків. Будемо вважати, що це була абстрактна метафора, позаяк ніхто із учасників ініціативи «Стоп цензурі!» помічений у бійках із опонентами не був.
Если год, два, три назад заявление о цензуре растворялись во всеобщем корпоративном молчании, то сейчас о цензуре мы слышим со всех каналов, радиостанций, читаем об этом во всех газетах.
Це неправда. Для того, щоб про ініціативу «Стоп цензурі!» хоча б згадали в новинах деяких телеканалів та газет, кільком десяткам її учасників довелось влаштувати акцію в прямому ефірі на прес-конференції глави держави. А перед цим усі заяви про цензуру - журналістів «1+1», СТБ, організованої нами ініціативи - якраз і «розчинялись у корпоративному мовчанні». На жаль, цього разу є підстави вважати, що не добровільному.
Цікавий факт: на двох публічних акціях «Стоп цензурі!» побували камери лише ТВі і 5 каналу. Натомість на прес-конференції, організованій із метою дискредитації ініціативи, вірніше - обливання брудом окремих її учасників, бачено знімальні групи «Інтера» і ICTV.
А наполегливе повторення тези про те, що всі мовчали, поки били, гнобили й цензурували ваших (це хто ваш, до речі, Павлюк? Чи Наталія Катеринчук? Принаймні, у Києві страждали від помаранчевої влади переважно люди зовсім не «біло-блакитних» поглядів), не робить цю тезу ближчою до істини.
И ведь что забавно, почему то мало кто обращает внимание на очевидное несоответствие заявлений действительности. Ну скажите, можно ли при тотальной цензуре, как выразился один из известных тележурналистов, вообще что-то услышать, сказать, заявить о цензуре? Ведь цензура - это молчание, цензура - это кляп, и цензура - это полное отсутствие информации. Поразительная слепота при одних у власти этих самых активистов сменяется удивительной прозорливостью и микроскопической придирчивостью при других у власти.
Авжеж, можна. Наприклад, на близькому вам за духом телеканалі «Україна» можна почути, що журналісти прийшли на прес-конференцію Януковича поторгувати футболками. На жаль, нормальної, адекватної інформації про рух «Стоп цензурі!» не з'явилось практично в жодному справді масовому ЗМІ. Навіть ті заяви і твердження учасників ініціативи, які все ж були відтворені, залишились голослівними, необґрунтованими, нічим не проілюстрованими. Хоча прикладів справжнього втручання у редакційну політику, тиску, примушування журналістів до замовчування або спотворення фактів у нас достатньо, всі вони були опубліковані й загальнодоступні. І ніким насправді дотепер не спростовані.
Столичный журналистский бомонд давно поделил всех политиков, бизнесменов и селебрити на своих «сукиных детей» и чужих «сукиных детей». А что в итоге? Посмотрите во что превратили профессию ваши продажные коллеги! Послушайте что говорят о вашей работе простые люди! Ощутите как велико недоверие общества ко всему тому, чем занимается журналист и как сильно девальвировала ваша профессия! Журналистов используют как пушечное мясо в политических играх и экономических конфликтах.
З цим важко не погодитись.
И я хочу сейчас обратиться ко всем отечественным журналистам, которые хотят изменить жизнь к лучшему. Я хочу также достучаться и до тех, кто сомневается, ищет, допытывается до сути. Прекратить эту деградацию можете только вы сами. Я призываю вас быть бдительными, внимательными, равно недоверчивыми ко всему, сравнивать, анализировать, улавливать суть, искать, не сдаваться и помнить: в ваших силах защитить свободу слова - от цензуры, от спекуляций, от ее искусной имитации, от безответственности. Стоп цензуре! Стоп провокаторам и спекулянтам! Стоп продажности и предвзятости! Слава свободной и честной Украине!
І з цим також важко не погодитись.
Маленьке резюме. Пані Олено, ваші емоції легко зрозуміти й навіть перейнятись ними, оскільки ви належите до рідкісного типу політиків-пасіонаріїв, які навіть очевидну неправду кажуть щиро, переконавши себе, що це - правда. Але це таки неправда.
Організований рух проти порушення прав журналістів помаранчевою владою був. Під вимогою до Президента Віктора Ющенка вибачитись перед журналістом «УП» Сергієм Лещенком (це той, якому ваш Лідер радив язиком не ляпати) поставили свої підписи понад 700 осіб. Медіа-профспілка, лідери та члени якої беруть участь в ініціативі, виступала на захист порушених прав журналістів, абсолютно не зважаючи на їхню «масть». Було чимало не таких масових, або навіть індивідуальних, виступів - проти цензури, втручання в редакційну політику, намагання людей Ющенка і Тимошенко взяти ЗМІ під контроль. У своєму впертому прагненні ділити світ на помаранчеву і біло-блакитну частини ви не помітили, що більшість із нас перестала бути «помаранчевими» - або, принаймні, довіряти й вірити попередній владі, підтримувати її, - за рік-півтора після Помаранчевої революції. Ризикну припустити, що серед тих, хто зараз підписує заяву «Стоп цензурі!», щирих прихильників Ющенка і Тимошенко не більше, ніж розчарованих шанувальників Віктора Януковича. Хоча, якщо всерйоз сприймати змальовувані вами жахіття, мимоволі здивуєшся, чому рух на кшталт «Стоп цензурі!» не виник ще у 2005 році серед «біло-блакитних» журналістів.
Журналістських виступів проти тієї влади справді було порівняно менше, бо й приводів було менше. Не було того масштабу, тієї системності й тотальності деструктивних явищ у медіа, з якими ми стикнулись після приходу до влади вашої команди. Але ми не мовчали раніше, навіть якщо вам так здалося. Й тим більше не мовчатимемо зараз.
