- На мій погляд, не можна стати режисером, не пройшовши шлях із самого низу, тому що ти насправді не можеш керувати людьми, не знаючи того, що вони можуть зробити і як. Мій шлях починався з новин. Цілими днями я їх монтував, і мені було приємно від того, що моя праця у певному сенсі є художньою роботою. Від того, як я змонтую новину, залежить все: як люди сприймуть інформацію, якими їхні будуть політичні погляди, я зможу управляти їхніми емоціями і т.д.

- Чи немає від усього цього відчуття того, що ви, умовно кажучи, бог і можете створювати свою окрему реальність? Хто такий телережисер?

- Зрозуміло, такого відчуття немає (сміється). Є відчуття того, що ти якийсь провідник. Адже не відчувають себе богом художники, скульптори, артисти. Усі вони також є провідниками між людьми і тією подією, яку ти показуєш. Приміром, під час недавньої трансляції фестивалю TheBestCity ми дали людям шанс відчувати себе там само, щоб у них було відчуття присутності на святі. За допомогою вибору кадрів, динаміки переміщення ми хотіли передати емоції і атмосферу тим, хто залишився вдома. І робота режисера полягає саме в тому, щоб відчувати те, що глядачеві необхідно в даний момент. Ти не бог, ти - раб глядача.

Що стосується рис, то це передусім якесь відмінне від інших сприйняття світу. Ти повинен мислити одночасно, як п'ять-десять-п'ятнадцять твоїх камер, які задіяні на майданчику. Крім того, це швидка реакція на зміни в кадрі, мультизавданість, комунікабельність, невтомність. Обов'язково повинна бути грамотність. Зараз безграмотність кореспондентів і режисерів лякає. Телебачення перестає бути зразком. А ми відповідальні за того, хто нас дивиться.

- Ви починали з новин, зараз займаєтеся прямими трансляціями різних шоу. Чим відрізняється лайв новин від лайва події?

- Це те ж саме, якби ви їхали просто на велосипеді і на гоночному авто - різниця суттєва. Новини - це важливо і складно - безперечно, це п'ятнадцять-двадцять хвилин напруженої та відповідальної роботи. Але найскладніше в цій роботі - це те, як ти її підготуєш. Якщо випуск заздалегідь розписаний і приготований, то видати його можна «легко».

Але будь-яка пряма трансляція - це експромт, незалежно від того, як ти її до цього розпишеш. Приклад фестивалю: ми розписували кожен день кожну секунду, але хтось з артистів десь затримався, був шторм, відключилася електрика, затримали вихід в ефір і т.д. У цьому випадку ти повинен розуміти, що ефір безперервний і глядачеві ніхто не пояснюватиме, де і чому затримався його улюблений артист, і чому у нас відключили світло. Глядач повинен отримувати кайф від того, що ми йому показуємо. Ну, і режисер отримує неймовірну кількість емоцій: енергетику музиканта та стадіону. Усе, що бачить глядач, емоційно проходить через тебе з місця трансляції. Це дуже складно і втомливо, але це неймовірне відчуття. За великим рахунком, прямі трансляції таких подій схожі з виробництвом фільму, за винятком одного «але» - все це відбувається в режимі реального часу. Ми повинні показати на одному диханні повноцінну картину - з початком, кінцем і красивими осмисленими кадрами.

- Ви, напевно, єдиний регіональний канал, який робить такі речі на серйозному рівні - трансляції хокею були визнані найкращими в минулому році. Таке рідко дозволяють собі навіть національні канали. Що, по-вашому, важливо: технічний аспект, командний або є щось інше?

- Чому не роблять - тому що це великі ризики і великі гроші. Ми відрізняємося тим, що не боїмося приймати оперативні зважені рішення. Так, у нас є технічні можливості, і це значний плюс, якого немає в інших регіональних медіа. Але наш найбільший плюс - це люди. Професійні, згуртовані, ідейні, досвідчені фахівці, які роблять трансляції різнопрофільних подій. Ніяка телевізійна школа не дасть того, що дає досвід у проведенні таких заходів. Крім того, всі фахівці, які працюють над проектом - це наші люди. Ми не запрошуємо режисерів з Москви з величезним штатом співробітників, як це прийнято на національному рівні. Ми самі показуємо європейський рівень, своїми силами і своїми можливостями.

Останнім часом до нас після заходів почали підходити організатори і дякувати за трансляцію. На фестивалі у Дніпропетровську до нас підійшли організатори польського Вудстока і запросили бути їх бродкастерами. Для нас це гарна оцінка нашої роботи і велика частина.

- Тепер вас варто чекати в Польщі на Вудстоку?

- Нам би цього дуже хотілося. Це був би прецедент для українського телебачення. І повірте, ми докладемо всі свої сили, щоб виграти цей тендер.

Катерина Яковленко, «День»