Важко перерахувати усі професійні нагороди пані Ольги. Вона - лауреат «Золотої ери України-99», двічі лауреат Євразійського телефоруму в Москві, була нагороджена премією фонду «Український вимір» як «Кращий журналіст 1999 року» та багатьма іншими почесними відзнаками. Щоправда, в арсеналі пані Ольги, як наголосила телеведуча, премія «Жінка ІІІ тисячоліття» - єдине суто жіноче визнання. Депутат ВРУ Ольга Герасим'юк очолює підкомітет з питань співробітництва з НАТО та АЗЄС комітету з євроінтеграції, вона - представник українського парламенту в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Але, незважаючи на високі нагороди та відповідальні посади, пані Ольга завжди залишається жіночною та чутливою до пульсу суспільних українських настроїв. Що, власне, й відзначили організатори церемонії.

«День» привітав пані Ольгу з нагородженням і поцікавився її думкою про нинішні настрої європейської спільноти щодо України та про суспільно-політичні питання напередодні місцевих виборів.

- Пані Ольго, вітаємо вас із нагородою. Поділіться враженнями, як це, отримувати такий гучний титул «Жінка ІІІ тисячоліття»?

- Приємно. Це моя перша така жіноча премія. Жінка, як свого часу казала зірка світового кінематографа Софі Лорен, сильна на 50% тим, що вона сама має, і на 50% тим, що про неї думають, що вона має. Я сподіваюся, що ця чудова відзнака - за ті, мої власні, 50%, що їх помітили. Втім, як я вже говорила, дякуючи за таку честь, - і вони належать не мені, а моїй любій Україні, якій я присвячую все те, чого вдалося досягти.

- Пані Ольго, як представник українського парламенту в ПАРЄ, розкажіть, як сьогодні налаштована Європа щодо України? Які настрої переважають?

- Хоча ми й любимо повторювати, що вже набридли Європі своїми постійними «кардинальними» поворотами, що європейська спільнота вже втомилася від нас і перестала зацікавлено реагувати, але це далеко не так. Європа сьогодні занепокоєна українською ситуацією, і вона про це не мовчить. Хоча ми, звичайно, хочемо, щоб вона говорила про свої занепокоєння і критику голосніше, гостріше, але ж це наша риторика. Це ми звикли говорити емоційно, кричати. Це ми забули парламентську мову й замінили її риторикою вулиці. А Європа висловлюється дипломатично, цього разу - дуже жорстко.

Треба пам'ятати, що й сьогоднішня Європа має проблеми. Вона нині зовсім не та, якою була за часів Черчілля і створеної ним Ради Європи як важеля протистояння тоталітарному СРСР. Сьогоднішня Європа - чиновницька, бюрократична - заколихана своїм достатком, дбає передусім лише про себе й дратується, що хтось їй заважає це робити. Це частково правильно - кожна держава має ставити на перше місце інтерес власного суспільства. Але з іншого боку - його не можна забезпечити у відриві від реальності сусідства, значення сусіда в геополітичних планах лідерів-акторів на світовій арені. От і від України їм нікуди дітись. Це - сусід. Багато українців живуть і працюють у Європі. Та й самі європейці спрямовують свій погляд сюди, вивчають ринки. А головне - історично вже доведено, що європейська історія дуже драматично залежить від долі України. Європейці мають почитати своїх власних істориків, які це давно зафіксували.

Те, що Україна не байдужа європейській спільноті, - це однозначно. Що й проявилося на нещодавньому обговоренні доповіді щодо України в ПАРЄ. Коли найгостріша критика того, що нині відбувається в Україні, як наслідок реваншистських непродуманих дій влади на зовнішньому векторі, лунала від часом несподіваних делегацій.

Багато стурбованих виступів і від інших європейських делегацій дозволяють робити висновки, що вони сьогодні вкрай занепокоєні, адже не хочуть мати під боком шматок Радянського Союзу в гіршому його виконанні, мати біля себе сателіта Росії, яка газовим краником «прикрутила» всі свободи в країні, й відкуповується від демократичних вимог світу своїми статками. Усі ж це розуміють і зважають на її можливості, поки що. Та саме тому європейську спільноту й непокоїть, що Росія намагається використати й Україну.

Бентежить Європу хоча й прихований, але достатньо відчутний конфлікт всередині влади. Коли Ющенко сварився із Тимошенко, то аж «гай шумів». А цей конфлікт, хоча й тихо, пару з тріщин владного двигуна таки випускає. І всі розуміють, що за реваншистськими реляціями й показним червонощоким благополуччям там все ж таки щось не так: реформи не йдуть, будують поліцейську державу, СБУ перетворили на такого собі дворову собаку-шуківку, яка шукає не те й не там, із ошийника вискакує, залякуючи громадян. Служба безпеки України сьогодні вже долякалася до того, що в резолюції ПАРЄ пункт з'явився про необхідність її реформування за європейськими стандартами. Чесно скажу, я не пам'ятаю подібного в резолюціях щодо інших держав.

- Чи можна очікувати нових резолюцій від ПАРЄ щодо України? Яких і як швидко?

- Однозначно, вони будуть. Нічого не сталося такого, що дало б можливість змінити підходи до моніторингу країни.

Ми сьогодні перебуваємо під моніторинговим процесом, і виводити з нього нас поки ніхто не збирається, попри те, що навесні ми вже головуватимемо у комітеті міністрів РЄ.

Це, до речі, прецедент. Бо ще жодного разу країна, яка знаходиться під моніторингом, не головувала там. Ми мали б, за великим рахунком, виконати всі зобов'язання, які не виконали з моменту вступу до Ради Європи. І лише тоді з чистою совістю головувати.

Ясно, що європейці будуть досліджувати конституційний статус України після того, що сталося в Конституційному Суді з нашою Конституцією, коли ми «прокинулися» в 1996 році. Звісно, що в ПАРЄ будуть висновки й будуть доповіді й щодо проведенню місцевих виборів в Україні. Та кількість і гострота резолюцій ПАРЄ залежить від нас самих.

- Щодо місцевих виборів, це перші вибори нової влади. Як ви гадаєте, чи пройде вона цей тест на демократію?

- Я б їй щиро цього бажала, але, по-моєму, вона цим легковажить. До речі, вже на цих дебатах у ПАРЄ говорилось: Україна показує, що вона не чує того, що їй говорять. Адже як інакше пояснити те, що, коли їй кажуть «удоскональте виборче законодавство раз і надовго, а не щоразу під кожні вибори», у нас - як тільки чергові вибори, відразу в останні дні чи максимум за місяць все міняється під політичну необхідність певної зацікавленої політичної сили.

А оці всі процеси навколо створення комісій, фальшиві опозиції, використання адмінресурсу, спроби викинути з виборчих перегонів позапарламентські партії, аби знищити опозиційність, потім - демонстрація «усвідомлення помилок» - коли ці партії все ж допускають, вже коли ті втратили можливість підготуватися до участі у виборах... Усі ж розуміють! Лицемірство й лукавство - незагримоване. І все це вже - в мінус.

Теперішня влада від незвички топчеться по праву й правах, як слон у посудній лавці: розвертається, як танк, по тонкій порцеляні наших ще невистояних свобод. Це дуже помітно. І дуже голосно тріщить. І передусім падає в очі розгубленість і неотесаність нової влади.

Від політичної реклами, яка сьогодні лунає в ефірі, суспільство вже знудило. Ледь не кожну 15 хвилину тобі звідусюди - «Україна гине», «крадуть», «доводять до межі відчаю»... І вже не розбереш хто і про кого каже. Але слухати вже того несила нікому. Це все не на користь ентузіазму в місцевих виборах. А може того якраз і хочеться комусь за лекалом «противсіхізму» на президентських перегонах.

- А як, на вашу думку, поводитимуться регіональні ЗМІ? Чи зможуть вони достойно витримати передвиборні перегони чи їх знову звинувачуватимуть у здачі позицій?

- Оце лише у вівторок проголосували постанову, яку представляла Ірина Геращенко, про мораторій на перевірки ЗМІ під час виборчої кампанії.

Усі ЗМІ весь цей час страждали від тиску, боялися податківців. Редакторів намагались перетягнути в партію влади. Усі боялися цензури, репресій, звільнень... Та все це вже було. І коли лишилось зовсім мало часу до виборів, отак от показово, урочисто й святково 364 голосами депутатів ВРУ підтримана ця постанова.

Вона потрібна, але, як багато чого іншого, була прийнята запізно й для галочки - для звіту перед тими європейськими спостерігачами, чия пильність сьогодні дуже дошкуляє керівництву країни.

Щодо обвинувачень у здачі позицій ЗМІ, звичайно, вони будуть лунати на адресу тих, хто пішов на подібні речі. Адже якщо змушували, то є й такі, які погодились. Але це вже питання моральності професії.

Хтось може сказати, що й журналістам треба годувати сім'ї, що це робота... Їх можна зрозуміти... І в цьому є доля правди. Але ж журналістика - це не просто робота, яка дає заробіток. Це соціально важлива місія, і часом навіть «тривожна кнопка демократії». Тому, якщо не можеш витримати тиску, то краще знайти іншу роботу. Цінності й переконання - це те, що не оцінюється грошима.

- Прогнозуєте, що будуть апробовані на цих місцевих виборах методи тиску та фальсифікацій, які застосовуватимуться на майбутніх парламентських?

- Безперечно. Передусім уже «обкатується» підтримка так званих опозиційних партій: імпламентується у свідомість людей, що є така опозиція, яка ж насправді - перефарбований партнер.

Апробуються і «кидки» з пресою, і те «напихання» до місцевих влад людей, які впливатимуть на електорат на парламентських виборах, і брутальні методи, долучення до співпраці з владою працівників освіти, яким ще ні разу не покращили життя, зате щоразу їх кидають у топку виборчих технологій...

Але я дуже сподіваюсь, що наші люди вже дихнули іншого - чистого - повітря, вони вже так просто не здадуться.

- У чому ви вбачаєте сьогодні причину слабкості опозиції в Україні?

- Відсутність переконань - це ключова проблема української опозиції. Україні сьогодні потрібні не революціонери, а переконані люди.

Підриває авторитет та дієвість опозиційних сил розділеність на групки, зажерливість, яка дозволяє брати кошти в тих, хто потім вимагає за це відслужити, і, звичайно, мігрування депутатів з однієї політичної партії до іншої не через перегляд світоглядних позицій, а в зв'язку з певними матеріальними пропозиціями. Важко з оцього «невиразного матеріалу» сформувати дієву опозиційну силу.

Але говорити про слабкість лише опозиції теж неправильно. Вона так само слабка, як і влада. Це та сама палка - і два її кінці. Те, що влада сьогодні так бравурно все навколо себе трощить, - далеко не ознака сили. Всі ці ініційовані зміни й поряд не стояли з реформами. Технології в ЗМІ - смішні, і часом жаль бере за тих ведучих ток-шоу, бо чи ж комільфо отак «шестіркувать»? Але ж усе це все одно репне. Бо це ніби будувати будинок і не дати йому вистоятись, поставити, як дехто вимагає вже - «будуємо нову Україну за кілька місяців»! Можна завішати стіни й підлоги дорогими портьєрами та килимами, яскравими плакатами, але вже через тиждень усе почне тріскати, сипатися...Спитайте в будь-якого муляра чи столяра.

Точно так і з опозицією. Наші демократи і ті, що до них примкнули, також ще не визріли. Ми ще стоїмо на початках розвитку, в зародковому стані в нас і опозиція. Вона навіть теоретично сьогодні не оформлена. Україна не має закону про опозицію, не має правил для неї, як це нормально діє в інших країнах.

- Як довго Україна лишатиметься без дієвої опозиції? Хто, на вашу думку, сьогодні претендує на цю роль?

- Я гадаю, що опозиції ми ще не матимемо певний час. Тому що їй треба дати можливість сформуватися і вистоятися.

Сьогодні я бачу стійку відданість українським цінностям і опозицію в її ідеологічному корені в партії «За Україну!» В'ячеслава Кириленка.

Але оцими правильними націонал-демократичними ідеями ще треба дуже багатьох запалити. Тому я вважаю, що за В'ячеславом Кириленком ще важлива роль, яку він має зіграти на цьому історичному відрізку, знайшовши «чисті» сили й уми, які укрупнять і підсилять його державницьку діяльність.

Вогонь українських цінностей, як і Єрусалимський, потрібно розвозити по українським домівках і запалювати ним дух людей. Може, я говорю пафосні, на перший погляд, речі, але ж дієву опозицію з нічого не створиш.

Опозиційні сили не формуються через просту причину, що ти вже не при владі. Ними треба стати: вчитись, рости... Не просто кидати гнилі помідори у владу й кричати: «Ганьба!». Ну, ганьба. Ну, зняли... А хто готовий стати на тому місці й не робити того самого?!

Від редакції. Учора телеведуча та народний депутат відсвяткувала свій день народження. Колектив «Дня» вітає Ольгу Герасим'юк з цією подією та бажає їй життєвої наснаги, виважених політичних опонентів, якнайбільше однодумців, натхнення в роботі, а також звичайного людського щастя.

Алла Дубровик, «День»

Фото - оргкомітет «Жінка ІІІ тисячоліття», Борис Корпусенко