Коментуючи «Детектор медіа» причини свого звільнення з «Вікон» на СТБ, яке в професійному середовищі стало досить резонансною новиною, журналістка Ольга Червакова, серед іншого, сказала: «Дуже турбує і дуже дивує засилля сюжетів про насильство, про вбивства, про самогубства, про зґвалтування, про жорстокість, про таку собі побутову вакханалію. Ми не бачимо ані осуду насильства, ані розповідей про те, що так робити не можна». Відразу пояснивши: уникати таких соціальних тем не слід, проте варто враховувати - дуже мало українців нині здатні сприймати подібну (від себе додам - будь-яку) інформацію критично.

Критикувати теленовини за переорієнтацію на показ насильства й жорстокості, з якої зіткане наше повсякдення, без відповідних коментарів, останніми роками популярно. Лають за це не лише «Вікна» - дістається й «ТСН» каналу «1+1», меншою мірою - іншим щоденним випускам новин, котрі женуться за рейтингами. Не раз уже ваш автор звертав увагу на те, що критика лунає передусім ізсередини, тобто з професійного середовища. Натомість сакральні рейтинги, котрі роблять шматки людського тіла, крупним планом показані в громадському туалеті - заслуга саме українців. Виявляється, це наші співгромадяни вмикають телевізори, аби отримати чергову порцію «страшилок» із нашого реального життя.

Але особисто я не готовий категорично заявляти, що наше суспільство безнадійно хворе. Справді, навички критичного сприйняття інформації здебільшого відсутні в того «піпла», котрий «хаває». Проте далі проблема переходить у суто індивідуальну площину.

Скажімо, Ольга Червакова згадує десятирічного хлопчика, котрий подивився на СТБ у «Вікнах» сюжет про вбивство, після чого його водили до психолога. Та чи масовий це випадок? Десятирічні діти о 22.00, коли показують «Вікна», повинні вже якщо не спати, то лежати в ліжках! Принаймні, в мене вдома так... І не Володимир Бородянський чи інший телеменеджер змушує батьків вмикати «Вікна» або «ТСН», коли діти перед телеекранами. Отже, йдеться все ж таки не лише про відповідальність борців за рейтинги, а й про відповідну поведінку дорослих глядачів, для яких усе це показують. Чи можна на це якось вплинути - питання зовсім іншого порядку.

Бо існує ще один аспект, котрий залишається поза увагою колег і, відповідно, поза їхньою критикою. А саме - проекти на кшталт «Критичної точки», котрий уже п'ять років виходить в ефірі каналу «Україна». Нарікаючи на жорстокість у новинах, колеги байдуже ставляться до того, що з історій, кожна з яких може відкрити випуск новин, скажімо, ТСН у прайм-тайм, складається 45 хвилин ефірного часу щодня по буднях: саме стільки триває кожен випуск «Критичної точки».

Почати слід із того, що журналісти «Критичної точки»» регулярно пропонують, серед іншого, зворушливі історії. Це позитивні сюжети про людську гідність та звичайний героїзм, коли хтось не лишається байдужим до чужої біди. Окремої уваги варта історія про інтернатівця Віталія, що знайшов собі в цьому світі близьких людей та навіть кохання, розказана в програмі від 6 червня...

Але повсякденні кошмари таки переважають. Ось лиш короткий огляд тем, порушених журналістами проекту протягом минулого тижня. Неповнолітню і явно з відхиленнями в розвитку сільську дівчину однолітки сфотографували в той момент, коли вона, залякана, намагалася зайнятися з одним із них оральним сексом... Дівчина вдарила ножем свого ґвалтівника... Дорослий чоловік, батько кількох дітей, напився в інфекційному відділенні лікарні та приставав до дівчинки з відомо якими намірами... Дружина замовила чоловіка кілеру, подробиці є на ексклюзивному оперативному відео... Лікар-онколог знайшов спосіб, як продавати наркотики наркоманам... Ну, і так далі.

Мені й далі цікаво: чому, критикуючи новини за подібні ж сюжети - з явно вираженою соціальною складовою, хай і притлумленою в більшості випадків! - цей проект, як і декілька інших, повз критичну увагу колег проходить.

Спробуємо розібратися, в чому справа. Може, в слоті?

Час виходу в ефір «Критичної точки» - 16.00, не прайм і за великим рахунком - навіть не передпрайм. Але це, за логікою критично налаштованих громадян, ще гірше: десятирічні хлопчики ще не сплять, час реально дитячий, можна висадити дітвору перед блакитним екраном... Між тим, цього не відбувається. Взагалі, якщо таких речей по телевізору показувати не рекомендується, аби не провокувати суспільство, котре й без того переживає щоденні критичні дні, то їх не можна показувати ані вдень, ані ввечері. Навіть уночі: а раптом десятирічний хлопчик прокинеться попісяти і надумає ввімкнути телевізор...

Отже, час виходу в ефір тут ні до чого. Може, справа у відсутності так званої «жовтизни»?

Але немає чіткої відповіді, де закінчується соціальна тематика й починається «жовтіння». Тим більше, що «Критичній точці» це закинути при бажанні можна: 6 червня програма приділила значну, як на мене, частину ефірного часу чи не найактуальнішій нині темі інтеграції гомосексуалів у наш соціум. Показавши спершу репортаж із так званого гей-прайду в Києві, а потім - давши коментар психолога про те, що робити батькам, аби діти не стали «такими» (тобто - «не такими»). До речі, зосередившись на геях, журналісти зовсім забули про лесбійок, що саме по собі порушує право останніх щось сказати про себе по телевізору мільйонам українців... Готовий навести ще кілька прикладів, котрі при бажанні можна трактувати як «жовтизну» - але точно не згадаю жодного критичного виступу з приводу показаного. Звісно ж, із засудженням телеменеджерів.

Нарешті, всі ці роздуми, спроможні претендувати на невеличке журналістське розслідування, приводять вашого автора до цілком, як на мене, логічних висновків. А саме: із проектом «Критична точка», котрий одночасно є і соціальним, і пропонує формат розслідування, і до певної міри виглядає репортерським, відбувається те, що давно треба зробити з контентом українського телебачення.

Мова про омріяну мною сегментацію. Є виключно соціальні програми й ток-шоу, є кримінальна хроніка («Свідок» на НТН, «Надзвичайні новини» на IСTV тощо), є суто політичні програми. Кому цікаво - для тих мають виходити програми, збиті з сюжетів на економічну тематику, аграрну, формату природа-погода. Зрештою, культура теж мусить мати гідне й окреме представлення, хоча б півгодинна окрема програма, бажано - на більшості каналів і не в форматі «світського життя». Котре, до речі, свій сегмент так само має.

Та поки що окремо від іншого - слава Богу! - існує в телевізійному просторі тільки абсолютно, якось навіть непристойно, до певної міри апокаліптично не цікавий мені спорт. Решта ж звалена докупи, і саме тому історії, котрі викликають внутрішній спротив після показу в новинах, у спеціалізованих окремих проектах якось так уникають тотальної критики.

Поки ж «розчленьонка», що звично відриває випуски телевізійних новин - лише пастка для дурнів. Всякий, хто буде проти цього виступати й наводити, поза сумнівом, логічні й правильні аргументи (включаючи необхідність лікувати психіку десятирічних хлопчиків), неодмінно нарветься на залізний контраргумент: «А ви що, проти соціальної тематики? Хіба це - не наше життя? Чому ви вимагаєте обходити гострі кути та болючі теми?» І все, лоба об дуба розбито. Проте якщо все це та інше показують нам за межами випусків новин, виділивши для цього як більш-менш зручний слот, так і чітко окреслені рамки проекту, градус критики зазвичай різко знизиться. При тому, що гостра соціальна тематика в ефірі буде регулярно присутня, як ось у форматі «Критичної точки».

Єдине, до чого ще не прийшов жоден гострий сюжет хоч у новинах, хоч у спеціальних соціальних програмах - справді нечасто робляться висновки з показаного-розказаного й не повідомляється, кого і як покарано за неподобство. Але вирішення цих проблем не завжди в компетенції журналістів...