ПРОЕКТИ
14:00
Понеділок, 2 Липня 2018

Одна ніч українського кіно

Традиційно в ніч останньої суботи червня, цього року з 30 червня на 1 липня, пройшов міні-фестиваль «Відкрита ніч».
Одна ніч українського кіно
Одна ніч українського кіно

Хоча «міні» не дуже чемно називати подію, яка відбувалася не тільки на «Арт-причалі» у столиці, а й ще одночасно в 79 містах України, рахуючи десять міст у прифронтовій зоні російсько-української війни й не рахуючи трьох міжнародних майданчиків — у Берліні, Штутгарті та Абу-Дабі.

21-й фестиваль «Відкрита ніч» цього року справді мав серйозний кількісний аспект — всього було більше, ніж завжди: фільмів у програмі, іменитих людей у журі, глядачів наприкінці марафону, що тривав шість годин, від початку програми кінопереглядів о 22:00 до 4:00 ранку, після чого визначили переможців, і Михайло Іллєнко, творець, ідейний натхненник і незмінний керівник фестивалю, офіційно закрив «ніч» ударом хлопавки. Програма «21-го дублю» складалася з шести підпрограм — власне, конкурсу з ігрових, документальних та анімаційних фільмів, програми проекту «Дивись українське», позаконкурсної програми, спеціальної програми на підтримку Олега Сенцова та українських бранців Кремля, програми «Кантер: пам’ятаємо» й низки трейлерів українських фільмів, які, починаючи з 26 липня, виходитимуть у вітчизняний прокат. Загалом це 44 позиції! 

Конкурсні фільми визначало журі у складі восьми (!) людей, серед яких був один із найкращих операторів України Ярослав Пілунський, актор, волонтер та військовий Мирослав Гай, продюсер та бізнесмен Сергій Лавренюк та інші. Причому наявності в журі Лавренюка глядачі завдячили появі не зазначеного у фестивальній програмці фільму, який несподівано пішов першим — «Я є ілюзія» Стаса Капралова, де головну роль виконувала Олена Лавренюк.

Журі 21-го дублю «Відкритої ночі» мало практично зоряний склад - (зліва на право) продюсер Сергій Лавренюк; режисер, продюсер Валерія Сочивець; оператор Ярослав Пілунський; актриса Наталія Васько; звукорежисер Артем Мостовий; актор, волонтер Мирослав Гай; режисер, директор фестивалю Porto Franco Ростислав Держипільський; продюсерка, режисерка Анастасія Буковська

Можливо, і програма «Кантер: пам’ятаємо» теж виникла за пропозиції члена журі, тепер Мирослава Гая, голови благочинного фонду «Мир і Ко.», хоча б тому, що з Леонідом Кантером вони не тільки були друзями, а й училися разом,  неодноразово перетиналися на фронті, де Леонід знімав документальні фільми «Війна за свій рахунок» і «Добровольці Божої чоти». Втім, Кантер, який нещодавно трагічно пішов із життя, був цілком самодостатній режисер, аби представляти себе самотужки, що цілком засвідчували проект «З табуретом до океану» і фільм «Міф», низка телевізійних фільмі та репортажів тощо.

Ярослав Пілунський обопільно з однодумцями вже давно займається проектами поширення розголосу незаконного затримання ФСБ й ув’язнення українського режисера Олега Сенцова. Програма на його підтримку в межах «Відкритої ночі» — один із таких кроків. Далі, вже сьогодні, 2 липня, на Олімпійському стадіоні він із групою Babylon’13 і футбольними ультрас робитиме акцію «Олег, Україна з тобою!»… Для згадки про Олега на нічному кінофестивалі обрали уривки не тільки з його фільму «Гамер», німої стрічки Георгія Тасіна 1926 року «Алім» чи Enjoy Валерія Балаяна 2017-го, а й знаменитий і потужний його особистий спіч із картини «Процес», слово, що йому дали після винесення зухвалого і злочинного вироку в мордорі. Чіткість, сила і сміливість цієї промови відома вже всім, на «Відкритій ночі» її просто додатково підтримали зливою оплесків.

Та злива на фестивалі була й не образна — не вперше, до речі — дощ фактично позбавив людей однієї з двох локацій: під відкритим небом на мокрих стільцях сиділи тільки відчайдухи, котрі завбачливо приготували непромокальні підстилки, інші ж перемістилися до приміщення «Арт-причалу» й заполонили його ледь не вщерть. Зрозуміло — такої кількості українських фільмів між (уже) травневою «Молодістю» і (завжди) липневим Одеським кінофестивалем ніде не побачиш. Підбирав фільми Володимир Войтенко, і до конкурсної програми долучив як уже відомі, навіть премійовані «Золотою дзиґою» стрічки, так і нові, що не встигли чи просто не були заангажовані Українською кіноакадемією. Та факт того, що Гран-прі 21-ї «Відкритої ночі» отримала повсюдно відома й однозначно чудова анімаційна робота Андрія Щербака «Причинна», дещо насторожує. Взірець авторської анімації, виконаної у класичному стилі, але з несамовитим динамізмом і вигадливістю, де вибух поетичної фантазії доречно дорівнявся високому професіоналізму локалізації, «Причинна» була ледь не єдиним такого рівня твором, в анімації вже точно. Так само «Випуск’97» Павла Острікова, лідер за преміями й визнанням серед минулорічного короткометражного кіно, — він був відзначений дипломом (бо не відзначити його було б лицемірством) лише тому, щоб дати місце комусь іншому, хоча, знову ж таки, він є одним із найцікавіших новітніх українських фільмів. За великим рахунком — та й за малим також — серед ігрових фільмів тільки «5 хвилин» Яни Антонець викликали позитивно-бурхливу реакцію у глядачів — і це на шостій годині переглядів, коли народом масово володів сон! Смішна й бадьора чорна комедія про несповідність шляхів Господніх та життя і смерть реально розбудила багатьох. Не дивно, що саме вона й завоювала приз глядацьких симпатій.

Комусь (Мирославу Гаю) може бути смішно і весело, а для організаторів та співорганізаторів фестивалю (Михайла та Пилипа Іллєнків) все серйозно і напружено

Що ще? Мирослав Гай особисто відзначив (і наполягав на преміюванні, і свого домігся, як він розказував опісля) «Народний музей Авдіївки» Пьотра Армяновського. А наполягав не тільки через тематичність, коли кіно так чи так стосується зони бойових дій, а й через нестандартність погляду, адже йшлося не про війну, не про бойові дії, а про музей, про культуру там, де, здавалося, вона нікому не потрібна. Так само був відзначений іще один документальний фільм, «Вихідний» Жанни Максименко-Довгич, де в кадрі — святкування в Миколаєві 2017 року 9 травня, що перетворилося на протистояння демократичної сучасності й комуняцького минулого. Там, з одного боку, йде молодь і старші люди з портретами упівців, а з іншого — пенсіонери з портретами радянських ветеранів Другої світової, тут бійці тільки-но з війни, а там люди з георгіївськими стрічками і скандуванням «спасібадедузапабеду». Причому режисер грамотно, винятково у відстороненій манері документалістики, не педалює якусь із сил, просто фіксує жахливість ситуації.

Відкриття «... ночі», як і її закриття супроводжується стуком хлопавки - все ж кінематографічна оказія...

… На жаль, вище наведеними фільмами сила українського конкурсу практично вичерпалася. І вина в усьому не програмного директора і, очевидно, не фестивалю, а самого українського кіно, яке поки дуже скромне на талановиті роботи. Втім, поза конкурсом виявилося принаймні два фільми, що змусили звернути на себе увагу, хоч і не самого журі. «Я» Івана Тимченка дотепно оповідає історію письменниці, якій просто не пишеться, й вона дуріє від нереалізованої потреби, напиваючись, співаючи, швендяючи квартирою, говорить сама з собою, переливаючи з пустого в порожнє. І це майстерно змонтовано, коли кожна дія, як калейдоскоп, іде «в стик» одна за одною, перемішується, мов парад пантомім. Так само все зведено в один звуковий файл, де одночасно чутно всі речі, які жінка робила протягом ночі.

Певною надією фестивалю й загалом українського кіно особисто я визначив для себе «Прощену неділю» Олександра Кирієнка. Це лише 3-хвилинна робота, але в ній є все, що потрібно мати фільму і що хоче побачити глядач: чітко розказана історія з можливістю подумати, пережити її й усвідомити потужний меседж чистого християнства — прощати, навіть якщо твоїх батьків вбили обстріли сепаратистів чи російських окупаційних військ, а однокласники закинули на дерево улюблену шапку, колись зв’язану ще живою мамою. Саме в цьому фільмі монтаж досягає тої ідеальності, котру вкрай рідко — якщо не сказати «ніколи» — може продемонструвати український кінематографіст. А у сполученні чудової ритміки, операторської роботи — технічної сторони — й ідеї, «Прощена неділя» виглядає ледь не найкращим фільмом на сьогодні.

Красива сцена, великий екран, стильні ведучі, правильний спонсор - що ще треба для фестивалю?

Це особливо важливо зазначити — що ми можемо, робимо й часом у нас виходить, бо «Відкрита ніч» не фінансується філантропами з мільярдними статками, і щороку доводиться переконувати в доцільності підтримки такого форуму. Головними фінансистами й організаторами були «Райффайзен Банк Аваль», Державне агентство України з питань кіно, Київська державна адміністрація й компанія «Вавілон». Але без допомоги компаній «МАG», «Зелений пес» та інших не було би якісного екрана і проекції, місць для сидіння й розголосу. Консолідована робота команди фестивалю і врешті самого журі зробили все можливим і вийшла на подив добре спрацьована акція, що пройшла активно, весело і результативно. Чекаємо на 22-й дубль!

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
720
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
Ні, не користуюсь!
Не знаю що таке push-сповіщення
Інше або коментар:


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
16.7% (13)
 
Ні, не користуюсь!
55.1% (43)
 
Не знаю що таке push-сповіщення
25.6% (20)
 
Інше або коментар:
2.6% (2)
 
Загалом відповідей: 78
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop