Комітетські слухання були призначені невдовзі після заяви лідера фракції БПП Артура Герасимова, який у січні запропонував створити робочу групу з підготовки законопроекту про протидію фейкам. Цьому передував інцидент з оприлюдненням у ЗМІ так званих «листів Порошенка до ФСБ», які в Адміністрації Президента України назвали фейком, виготовленим і закинутим спецслужбою Росії. З ініціативи голови фракції активну участь у підготовці комітетських слухань взяла перша заступниця голови Комітету Ольга Червакова, хоча вона особисто не виступала на слуханнях.

З назви слухань від початку стало зрозуміло, що політики змішують докупи поняття фейків (фальшивих, неправдивих новин, поширених навмисно) та дифамації (приниження честі, гідності і ділової репутації шляхом поширення недостовірної інформації) – явища, які потрібно розрізняти та реагувати на них по-різному. Якщо протидія фейкам стала глобальним трендом і нині різні держави світу намагаються знайти законодавчі механізми та способи їх нейтралізації чи упередження. То дифамація давно регулюється законодавством різних країн, і в демократичному суспільстві питання захисту честі й гідності вирішуються в суді в межах цивільного процесу.

Світовий досвід

Голова комітету Вікторія Сюмар бачила завданням слухань зібрати і проаналізувати світовий досвід протидії фейкам. Власне, вона й узагальнила на початку слухань усе, що напрацьовано у світі в цій проблематиці за останній час.

Наприкінці 2017 року Єврокомісія оголосила про початок публічних дебатів на тему протидії фейками. У січні 2018 року почала роботу експертна група, яка має на меті напрацювати критерії фейкових новин та інструменти протидії цьому явищу.

У 2017 році Німеччина ухвалила закон про застосування права в соціальних мережах. Німеччина зобов’язала всі соціальні мережі реагувати на скарги користувачів на мову ворожнечі, наклепи та фейки. У випадку отримання скарги має бути проведена перевірка і протягом 24 годин соціальна мережа має заблокувати «незаконний» контент. Для соціальних мереж, які не виконуватимуть цей закон, передбачений штраф у розмірі 5 млн євро, а в разі повторного вчинення порушення – 50 млн євро.

У Франції президент Еммануель Макрон, зазнавши російського втручання під час виборчої кампанії, публічно дав доручення розробити законопроект, спрямований на боротьбу з фейками. Законопроекту ще ніхто не бачив, але попередньо відомо про деякі його майбутні норми. Регулятор (Вища аудіовізуальна рада Франції) під час виборчої кампанії зможе призупиняти і навіть відкликати ліцензії мовників, що зазнають іноземного впливу, якщо регулятор вважатиме, що це ЗМІ поширює фейкову інформацію. Інтернет-платформи та соціальні мережі протягом виборчої кампанії будуть змушені розкривати особи рекламодавців і суми сплачених ними коштів за поширення контенту. Передбачено прискорену процедуру розгляду в суді питань про припинення вірусного поширення неправдивих новин у період виборчої кампанії.

У Великій Британії парламентський комітет почав збір пропозицій для розробки законопроекту з протидії фейкам. В Італії теж хочуть вирішувати проблему поширення фейкової інформації в соцмережах.

У США після сенатських слухань щодо втручання Росії в хід виборчої кампанії в США соціальна мережа Facebook вирішила саморегулюватися. Facebook вирішив запровадити спеціальну ідентифікацію громадян США, які хочуть розмістити політичну агітацію (американське законодавство забороняє іноземцям надавати гроші або цінності виборчим кампаніям у США). Також восени 2017 року в США подано законопроект про чесну рекламу, який передбачає прозорість рекламодавців, які розміщують рекламу в інтернеті та соцмережах на суму понад 500 доларів.

Фейкові новини стали однією з ключових тем зимової сесії парламентської асамблеї ОБСЄ. Зі слів Артура Герасимова, інші країни цікавляться досвідом України в цьому питанні.

Артур Герасимов (БПП), Вікторія Сюмар («Народний фронт»), Ольга Червакова (БПП)

Яких змін до законодавства хочуть українські політики

З виступів на слухань українських політиків склалося враження, що кожен з них бачить різні завдання нового законодавства. І якщо врахувати всі пропозиції, то це буде суміш протидії і дифамації, і фейкам, і втручанню у виборчий процес. «Детектор медіа» виокремив основні пропозиції, що пролунали від політиків.

1. Поглиблювати фінансову прозорість і звітність для ЗМІ, розширювати прозорість медіавласності на пресу та інтернет. Це може стати одним з інструментів доведення іноземного впливу на медіа.

2. Прозорість рекламодавців: публічною має стати інформація про те, хто, на що і скільки витрачає коштів.

2. Нейтралізація політичної агітації з допомогою ботів: провести переговори з Facebook, щоб він почав запроваджувати і в Україні саморегулівні практики, які впроваджує у США.

3. Жорсткі санкції за поширення недостовірної інформації: як щодо тих, хто був джерелом неправди, та і щодо тих, хто її поширював за гроші. Народний депутат від БПП Олег Барна пропонує великі розміри штрафів за поширення неправдивої інформації – «щоб ці особи далі були неспроможні або в них відпало бажання робити такі маніпуляції».

4. Блокування в соціальних мережах інформації, на яку надійшли скарги, на час перевірки її достовірності. Дати можливість негайного спростування особам, щодо яких була поширена недостовірна інформація.

6. Створити публічний «реєстр брехунів» – осіб, які поширювали неправдиву інформацію і щодо яких є відповідне рішення суду. Олег Барна запропонував, щоб ЗМІ протягом певного часу не мали права поширювати інформацію від осіб з цього реєстру, брати в них інтерв’ю чи представляти їх на телебаченні. Це, в розумінні депутата, буде превентивною дією щодо політичних сил, які займаються дискредитацією опонентів.

7. Прискорений розгляд у суді позовів про дифамацію. Однак цю ідею навряд чи вдасться реалізувати на практиці, зауважили Вікторія Сюмар і професійна медіаюристка Людмила Панкратова. Адже розгляд таких справ потребує наведення обома сторонами процесу доказів та їх дослідження судом, залучення в разі потреби свідків.

8. Санкції Нацради для тих мовників, які не виконали рішення суду та не надали спростування недостовірної інформації.

9. Саморегуляція – наприклад, позбавлення професійною спільнотою права на журналістську професію тих осіб, які свідомо порушували стандарти професії.

10. Розвиток медіаграмотності та медіаосвіти населення.

11. Не допустити криміналізації наклепу – дифамація має залишатися прерогативою цивільного законодавства.

Виконавчий продюсер NewsOne Василь Голованов і голова фракції БПП Артур Герасимов

Що пропонують українські медійники

Для початку варто визначитися з термінологією. Наприклад, що таке фейки – це тільки неправдиві новини чи це також і несправжні новини? Як розмежовувати недостовірну інформацію та дезінформацію?

Потрібно з’ясувати, на кого поширюватиметься дія закону (медіа, соціальні мережі, приватні особи, політики, державні органи) та що саме ним має регулюватися (фейки, недостовірна інформація, дезінформація). Також слід визначитися, на який період діятиме нове законодавство (наприклад, французький закон, який охоче ставлять у приклад українські політики, має діяти безпосередньо перед виборами, протягом п’яти тижнів).

Виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк запропонувала 4-рівневу класифікацію неякісної журналістики і для кожного з рівнів – певні важелі регулювання та впливу:

1. «Погана журналістика» (bad journalism) – тобто поширення недостовірної інформації через неякісну, погану роботу журналіста. Цю проблему можна вирішувати через журналістську саморегуляцію.

2. «Джинса» – тобто замовні матеріали, немаркована реклама. Із цим явищем варто боротися шляхом фінансової прозорості медіа та запровадження штрафів у Кодексі про адміністративні правопорушення. Людмила Панкратова запропонувала створити також окремий державний орган, який накладатиме штрафи за «джинсу». А Ольга Большакова з Незалежної асоціації телерадіомовників – змінити закон про рекламу, дати нові визначення реклами та прихованої реклами («джинси»).

3. Маніпуляції – тобто не повністю фейки, але й не повністю правда. Цю проблему можна вирішувати шляхом співрегулювання. Наприклад громадські та журналістські організації спільно з представниками державного регулятора ухвалюють рішення, що певна інформація, поширена медіа, є маніпулятивною, за що має накладатися певна санкція.

4. Дезінформація – наприклад, фейки, поширювані державою-агресором з метою повалення конституційного ладу в Україні. Протидією цьому явищу може бути блокування. Але, щоб застосовувати такий серйозний важіль, необхідно розробити критерії визначення такої дезінформації.

Медійники надають великого значення співрегулюванню. Наприклад, голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов запропонував нарешті врегулювати на законодавчому рівні поняття єдиної прес-карти – своєрідного професійного сертифіката журналіста, критерії якого визначать самі саморегулівні журналістські об’єднання, вони ж видаватимуть прес-карту журналістам або забиратимуть в разі порушень.

Голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов

Співрегулювання підтримує і Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Член Нацради Сергій Костинський запропонував передбачити процедуру дослідження фейків Нацрадою за допомогою саморегулівних медійних інституцій. Наприклад, у випадку поширення фейкової новини телеканалом NewsOne Нацрада отримала експертну оцінку від Незалежної медійної ради, після чого застосувала до каналу санкцію попередження за поширення необ’єктивної інформації. Це поки що єдиний такий прецедент у роботі регулятора, тому що в Нацради немає ресурсу та повноважень досліджувати правдивість кожної новини.

Нацрада також має ідею, як зменшити кількість політичних маніпуляцій в ефірі телеканалів – заборонити політичним діячам бути ведучими програм. Виконавчий продюсер NewsOne Василь Голованов запитав, а кого ж вважати політиком – чинних депутатів, колишніх чи тих, хто хоче стати депутатом? Вікторія Сюмар відповіла, що критерій дуже простий: якщо людина заробляє на життя журналістською діяльністю – вона є журналістом, якщо професійно займається політичною діяльністю – політиком.

Як не перетворити боротьбу з фейками на загрозу свободі слова

Регулювання соціальних мереж і боротьба з фейками – дуже тонке питання, яке в разі грубої реалізації може перетворитися на обмеження свободи слова та розправу з політичними опонентами. Тому, напевно, розробникам законопроекту доведеться відсікти найбільш радикальні пропозиції та зосередитися на спільних знаменниках, з якими погоджуються як політики, так і журналісти. А це, насамперед, протидія умисній дезінформації, джерелом якої є держава-агресор (і тут на перше місце виходять критерії визначення такої дезінформації). А також боротьба з «джинсою» та запровадження в законодавстві механізмів співрегулювання медійної галузі.

Фото: прес-служба Верховної Ради