ПРОЕКТИ
14:30
Вівторок, 30 Січня 2018

І знову про президентську відпустку на Мальдівах

Точніше, про резонанс від розслідування про неї у проекті «Мr. Petro Incognito. Таємна відпустка Президента».
І знову про президентську відпустку на Мальдівах
І знову про президентську відпустку на Мальдівах

Автор сюжету у «Схемах» Михайло Ткач опублікував в «Українській правді» колонку. І все було б гаразд: автор, відчуваючи свою правоту, захищає себе, результати своєї роботи і свою точку зору. Усе було б гаразд, якби пан Ткач робив це справді аргументовано й не так імпульсивно.

Бо є в колонці фраза: «Було розгорнуто кампанію з дискредитації провладною армією ботів і ломів». У тексті обсягом 2670 знаків із пробілами ще двічі трапляється подібне: «Ці питання боти, ломи, блогери не коментують» та «Коментувати, чому це роблять ломи, боти, блогери,  я не буду». І таке: «Це був дуже насичений тиждень тиску. Тиждень, коли машина пропаганди влади працювала, не покладаючи рук. Тиждень маніпуляцій і образ». Тобто з тексту випливало, що всі, хто насмілився критикувати, — то боти й ломи, елементи «машини пропаганди». Усі, хто має іншу точку зору, — то «відщепенці». Іншої точки зору, інакше як кимось замовленої і проплаченої, іншого погляду на подію, інакше як із метою провокації, не може існувати у природі.

Демократичненько так: хто не згоден — того по пиці. Від матеріалу так і віє авторським відчуттям власної непогрішимості. Навіть не так: почуттям власної перфектності, власної довершеності, власної нездатності помилятися бодай у дрібницях.

А тепер спитаймо себе: чим відрізняються боти від респектабельних учасників дискусії? Одним-єдиним: замість аргументів у них, у ботів — навішування ярликів, замість установити істину вони прагнуть образити та принизити опонентів. А чим відрізняється колонка пана Ткача? А рівно тим самим, на превеликий жаль.

«За цей тиждень мені намагалися ламати пошту, месенджери, присилали фейкові листи з фейковими платіжками, попереджали "по тобі працюють"», — пише пан Ткач. Чи можна припустити, що це — помста Президента або його команди? Можна — в нас, на жаль, усе можна припустити. А чи можна припустити, що це — справа рук якої-небудь третьої сторони, зацікавленої в розпалюванні конфлікту? Теж можна: таких третіх сторін нині чимало, й одна з них, можливих, не викликає сумніву. У Михайла Ткача не викликає сумніву, що все це — справа рук Президента, хоча жодного доказу на користь своєї позиції він не наводить.

На підтвердження своєї позиції пан Ткач наводить слова президента «Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода» Тома Кента. Але навіть у викладі (посилання на повний текст заяви Кента немає) слова глави «Радіо Свобода» лунають далеко не так категорично й не містять адресних звинувачень.

Пан Ткач пише: «Наталка Седлецька починала свою підводку до нашого матеріалу в студії зі слів: "Як офіційний мільярдер Петро Порошенко може дозволити собі відпустку в будь-якій країні світу". Цю тезу ми ще раз озвучували в матеріалі». Але ж акценти було зроблено зовсім не на цьому. Далі Ткач перелічує запитання, які лунали у випуску. Одне з них: «Хто заплатив за Ваш переліт Київ — Мале — Київ з 1.01.2018 року по 8.01.2018 року літаком “Фалькон 7Х” із бортовим номером ТС-KMR?» Але ж у самому сюжеті пролунало: за даними Адміністрації Президента, Порошенко літав власним коштом. Є про це й у словах Кента. Й от це запитання лунає знову. Але, перепрошую, так же можна без кінця товкти воду у ступі. Має журналіст обґрунтовані сумніви у правдивості відповіді Адміністрації — то мав би оприлюднити їх. Не має таких сумнівів — тоді навіщо знову й знову ставити це запитання, тим самим у маніпулятивний, ПОЗАФАКТОЛОГІЧНИЙ спосіб навіюючи аудиторії недовіру до відповіді Адміністрації?

Інше запитання: «Чому Вас не супроводжував президентський кортеж дорогою з аеропорту "Київ" до Вашого будинку в Козині ввечері 08.01.2018 року?» Знову ж таки, одна з можливих відповідей: тому, що поїздка була приватною. І жодних доказів, що це не так, ані в сюжеті «Схем», ані в колонці немає. Чи регламентує який-небудь нормативний акт порядок приватних поїздок Президента? Чи зобов’язаний Президент у приватних справах використовувати службові атрибути? Зрештою, всі ми пам’ятаємо: куди й коли б не їздив Янукович, а дороги перекривали за кілька годин до того. Коли їздив Кучма, їх перекривали за півгодини, навіть трамваї зупинялися. Коли їздили Ющенко та Кравчук, не перекривали нічого, ніде не було помітно скупчення солдатів, тож узагалі ніхто не знав, де й як вони їздили. То хто в даному разі має бути нормою, взірцем для наслідування — Ющенко чи Янукович? І, зрештою, що є адекватнішим із погляду безпеки: коли тисячі людей заздалегідь бачать, де незабаром має проїхати Президент, а чи коли цього ніхто не знає?

Й от тепер запитання: а чи знаємо ми, де, коли й скільки разів відпочивав Порошенко минулого, 2017-го, року і скільки на це витратив? А 2016-го? А 2015-го? А 2014-го? Чи знаємо ми, де, по скільки разів на рік і яким коштом відпочивали Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Леонід Кучма, Леонід Кравчук? Ні, не знаємо. Тож, власне кажучи, поїздка Порошенка на Мальдіви не була, можливо, винятком, чимось кричущим, чимось таким, що не вкладається в усталені традиції.

Так, рано чи пізно треба було розпочати цю тему, розпочати розмови про президентські відпустки. Так, саме ця поїздка викликала чимало запитань — через те, що про неї, завдяки панові Ткачу, стало загальновідомо. Але це навряд чи є підставою подавати саме цей відпочинок Президента як щось гранично негідне, як щось таке, що виходить поза всякі межі — хоча б через те, що порівнювати немає з чим.

Й отут виникає припущення: а чи не стала ця тема — про от саме цю поїздку от саме зараз — результатом вкидання? Зрештою, якщо досліджувати, розслідувати й аналізувати факти неупереджено, то не має ніякого значення, чи мало місце вкидання, й від кого воно походило — хоч від опозиції, хоч від Росії, хоч від чорта з рогами. Але в тому й річ, що назвати дане розслідування — а чи, принаймні, викладення його результатів — неупередженим ніяк не виходить. Бо геть усі факти автори тлумачили й викладали, мов звинувачення, під єдиним і лише єдиним ракурсом, навіть не намагаючись розглянути альтернативні версії. Альтернативних версій узагалі не було, факти надто вочевидь підганяли під заздалегідь сформульовані оцінки. Детальніше я аналізував розслідування в тексті, в якому, до речі, відзначив, що справді до Президента виникають запитання щодо відпустки, але от саме їх і не було поставлено в сюжеті «Мr. Petro Incognito. Таємна відпустка Президента».

А тепер — про резонанс загалом. Резонанс, який не вщухає, а лише посилюється. Нарешті публічно пролунало те, що рано чи пізно мало пролунати. Перше: що Петро Порошенко — не лише Президент, а й головнокомандувач у країні, яка воює. І риторичне запитання: то що ж, ставку головнокомандувача було перенесено на Мальдіви? Маніпулятивність такої постановки питання найкраще проілюструвати запитанням на запитання: а коли Президент їздить із офіційними візитами, скажімо, до Нью-Йорка? То він тепер узагалі мусить нікуди не їздити, мов той Сталін на посту? Журналісти як ніхто інший знають: сучасні засоби зв’язку дозволяють бути «на посту», перебуваючи будь-де.

От у тому й полягає вся капосність гібридної війни: коли потрібно, про неї можна згадати, а коли потрібно — забути. Й такий підхід, на жаль, став характерним і для суспільства загалом, і для медіасередовища. Бо, з одного боку, Порошенко «переніс ставку головнокомандувача на Мальдіви», а з іншого — не анонсував свою відпустку, не вивісив на своєму сайті інформацію про те, куди він їде, коли їде й на який термін. Перепрошую: йде війна. Й чи не була б подібна публічна інформація надлишковою? Принаймні, існують кілька різних версій, які можуть пояснювати секретність і конспірацію. Але проаналізовано й зіставлено їх не було й дотепер.

І друге. Коли я переглядав сюжет «Схем», певного моменту мене навіть кинуло в холод: Порошенко зник із країни, а колись Янукович зник із країни. Добре хоч, вистачило кількох секунд, щоби відігнати мару. Але ж, повсякчас акцентуючи увагу на таємній відсутності Порошенка в Україні, автор сюжету у «Схемах» саме до такої аналогії й підштовхували аудиторію. Тож тепер ця аналогія вихлюпнулася й у ЗМІ, й у соцмережі: мовляв, Януковича за це позбавили президентства, а Порошенка — ні.

А насправді? Уявімо ситуацію: 2014 рік, Верховна Рада розглядає питання про відсторонення Януковича від посади. І тут виходить глава президентської адміністрації й каже: він знає, де перебуває Янукович, він підтримує з ним постійний зв’язок, Янукович контролює ситуацію у країні. Якби так було, відсторонити Януковича отак просто не вдалося б. Але ж ніхто не вийшов і не заявив.

Натомість у сюжеті «Схем» було розглянуто вартість оренди літака. Було сказано: існувала дешевша опція — літак привозить Порошенка, відлітає, а у призначений час прилітає його забрати назад. І була дорожча опція, яку й обрав Президент: літак привозить Порошенка й залишається в Мале, щоби Порошенко мав можливість будь-коли екстрено повернутися до України. Слова про можливість екстрено повернутися — це слова Михайла Ткача. А з них однозначно випливає: Порошенко повсякчас перебував на зв’язку — бо в іншому разі про екстрене повернення не могло би бути й мови. Але оцю обставину ніхто не акцентував, що вона означає, не розтлумачив, про неї було згадано побіжно.

І тут ми підходимо до фундаментальної речі. Йде гібридна війна. Війна чужими руками — і в інформаційній площині так само. Війна, в якій на передньому краї — саме інформаційні війська, а солдати з автоматами та мінометами — це вже «загін зачистки», вони завершують справу. Яку мету в даній війні ставить перед собою Росія і якої мети домагається російська пропаганда?

Найперше — дестабілізувати Україну, зробити так, щоби в ній усі конфліктували з усіма, й ніхто не вірив нікому. Боюся, що російська пропаганда вже майже може святкувати перемогу. А ще переконати українців: майдани — даремні, вони нічого не змінюють, а то й змінюють на гірше.

А в суто політичному плані? Вважається, що Росія прагне привести до влади в Україні проросійські, маріонеткові сили. Це, звісно, так, і якби так сталося, Росія підстрибувала б від щастя. От тільки російська влада розуміє: станом на зараз це малоймовірно.

Чи є в неї інший, реальніший варіант? Є. Лише одна з версій: Росія прагне, щоби до влади в Україні прийшли гарячі голови. Ті, які кинуться відвойовувати Донбас та Крим. Ті, які денонсують Мінські угоди. Це розв’язало б Росії руки. Вона «у відповідь» та «задля самозахисту» могла би розпочати повномасштабну наступальну війну проти України — й ніхто не знає, як і на якому рубежі ця війна завершилася б. Відомо єдине: Путін ставить під сумнів існування незалежної України як такої.

На все це варто зважати. І зважати на те, що Росія діє кадебістськими методами — і в інформаційній царині так само. Зокрема, використовуючи на свою користь палких і щирих максималістів із їхніми найкращими устремліннями.

Що ж до президентської відпустки… Якщо це справді було інформаційне вкидання і якщо Порошенко справді конспірувався через російську загрозу (наголошую: якщо), то треба констатувати одне-єдине: його конспірація виявилася нічого не вартою, про все було від самого початку відомо щонайменше його недоброзичливцям. Які й завдали прицільного удару.

Ілюстрація: «Радіо Свобода»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1064
Переглядів
Коментарі
Анонім
17:49 / 31 Січня 2018
Дуже гарна стаття. “Росія прагне, щоби до влади в Україні прийшли гарячі голови. Ті, які кинуться відвойовувати Донбас та Крим. Ті, які денонсують Мінські угоди. Це розв’язало б Росії руки. Вона «у відповідь» та «задля самозахисту» могла би розпочати повномасштабну наступальну війну проти України — й ніхто не знає, як і на якому рубежі ця війна завершилася б.” – дуже схоже на правду (думаю, так воно і є). А Порошенко може й не ангел, але не треба забувати, що саме він добився для нас міжнародної підтримки і вберіг країну від повномасштабної війни.
Давид Маркович
16:59 / 30 Січня 2018
Я так і не зрозумів з матеріалу, нашо було президенту воюючої країни в якій за даними ООН більше мільйона реально голодує, їздити на Мальдіви? Яка в тому буула необхідність? Він не міг дочекатися 2019 року, здати посаду та поїхати хоч на Сейшели, як його кум? Нашо він озлоблює і так зубожілий народ? Не хочеться в приклад приводити видатних історичних діячів, яких так шанує Петро Олексієвич, як би вони повелися б на його місці.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop