ПРОЕКТИ
11:00
Понеділок, 21 Серпня 2017

Шарлоттсвілл, Барселона: проблема вірусного тероризму

«Автомобільні» теракти за сприяння ЗМІ стають вірусними, здобуваючи послідовників-аматорів.
Шарлоттсвілл, Барселона: проблема вірусного тероризму
Шарлоттсвілл, Барселона: проблема вірусного тероризму

Колись, іще на першому курсі, один із викладачів розповідав нам, студентам: у Сполучених Штатах Америки заборонили книжку і, здається, навіть постановили знищити весь її наклад. За словами того викладача, це для США був безпрецедентний крок, бо в Америці до інформації та свободи її поширення ставляться з великим пієтетом, а заборони на інформацію, а тим паче знищення книжок вважають за прояв гітлеризму.

Це тоді був великий шок — почути від викладача, члена КПРС (а не члени КПРС «ідеологічних» гуманітарних дисциплін не викладали), такі слова про «ймовірного супротивника».

Ще більшим був шок, коли викладач розповів, що то за книжка: в ній було детально змальовано, як змайструвати атомну бомбу в домашніх умовах.

Ця розповідь щоразу пригадується після чергової інформації про черговий теракт, скоєний у спосіб наїзду автомобіля на групу пішоходів. Чесно кажучи, коли такий теракт було скоєно вперше, одразу ж спало на думку: все, тепер знайдеться чимало бовдурів, які сприймуть цю інформацію під одним-єдиним кутом зору: «О, а це ж блискуча ідея!».

Й кілька останніх місяців ми повсякчас чуємо й бачимо чергову новину: то в одній, то в іншій країні черговий автомобіль в'їхав у натовп пішоходів. І далеко не завжди йдеться про витівки ісламістських екстремістів. Далеко не завжди взагалі йдеться про теракти (а трагедія в Шарлоттсвіллі за своєю природою була-таки терактом, хоч і не пов'язаним із радикальними ісламістами) — часто-густо йдеться просто про психічно неврівноважених осіб, осіб під дією алкоголю або наркотиків. Бо злочинці, вбиваючи й калічачи людей, нерідко не прикривають свої злочини жодною «високою» метою — от просто так. Даруйте за слово, але наїжджати автомобілями на натовпи людей стало мало не модою.

Бо кожна нова інформація про кожен новий наїзд автомобіля на групу пішоходів — це, окрім усього іншого, чергове, нове й нове, поширення інструкції, як скоїти теракт (або просто невмотивоване вбивство) за допомогою підручних засобів. Як скоїти теракт, який не вимагає спеціальних приготувань, окрім суто організаційних, і який можна скоїти навіть просто за натхненням, за настроєм, у миттєвому пориві. Як скоїти теракт так, щоб до самого моменту його скоєння нічим, геть нічим не виділятися з-поміж багатьох тисяч інших людей і, таким чином, не привертати нічиєї уваги й не викликати нічиїх підозр.

Так, звісно: й до того геть усі чудово розуміли, що, наїхавши автомобілем на групу пішоходів, можна заподіяти чимало лиха. Але є тут психологічний момент: до появи масової інформації про подібні теракти практично ніхто не розглядав це як реально можливі дії. Так само всі ми чудово розуміємо: вбити людину можна й праскою, й парасолькою, й столовою виделкою, й шаховою дошкою. Тільки ніхто (за дуже рідкісними винятками) цього не робить: спрацьовують психологічні гальма.

Регулярно оновлювана й повторювана інформація про однотипні випадки (й не важливо, теракт це в кожному конкретному разі чи не теракт) наїзду автомобілем на групи пішоходів ці гальма вимикає: «Всі так роблять». Певні люди починають сприймати такі дії як звичайні, заведені. Психологічно можливі, припустимі.

От він, парадокс ситуації: засоби масової інформації мимоволі стають каналами поширення людожерських терористичних технологій. Причому поширення, багаторазово повторюваного — мало не на рівні навіювання. Засоби масової інформації призвичаюють людей до тих технологій. «Автомобільні» теракти в такий спосіб стають вірусними, здобуваючи послідовників-аматорів.

Що робити? У тому й біда, що наразі ніхто того не знає. Постити зображення котиків у соціальних мережах — це вже а) постфактум, і б) це однаково не перешкоджає поширенню інформації про теракти та способи їх скоєння.

Не поширювати інформації про подібні теракти? Накласти на таку інформацію табу? Ні, це не вихід, це неможливо, та й нереально. Що ж робити? На думку спадає одне міркування, хоч воно далеко не є радикальним засобом: найімовірніше, випадки навмисного наїзду на пішоходів траплялися й раніше. Але коли вони були поодинокими й не мали терористичного підґрунтя, про них повідомляли хіба що місцеві ЗМІ — як і про інші автокатастрофи з невеликою кількістю жертв та постраждалих. Нині ж, коли подібні випадки здобули терористичне забарвлення, про всі подібні події широко повідомляють ЗМІ в масштабах усього світу. То, може, не варто цього робити, коли не йдеться про очевидний тероризм або коли не доведено терористичного підґрунтя?

Хоч би як, а журналістська спільнота мусить винайти протиотруту. І якомога скоріше.

Фото: Albert Llop/AA

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1176
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop