Про утиски свободи слова та «вічних революціонерів»

Про утиски свободи слова та «вічних революціонерів»

18 Жовтня 2016
2423
18 Жовтня 2016
15:48

Про утиски свободи слова та «вічних революціонерів»

2423
Теза про нечувані утиски свободи слова лунає й лунає, суспільство вже майже переконане в тому, що зі свободою слова в нас — повний швах, от тільки натовпу утиснутих щось так і не видно
Про утиски свободи слова та «вічних революціонерів»
Про утиски свободи слова та «вічних революціонерів»

На нашому телебаченні виникло й поширилося дуже цікаве явище — вельми специфічні ток-шоу. Із одного боку, в них беруть участь або колишні стовпи режиму Януковича, або медійні персони, що мають репутацію прихильників та апологетів того режиму. Із іншого боку – «вічні революціонери» та «вічні опозиціонери», що дотепер мали репутацію чесних і безкомпромісних. І при цьому у студії панує повне взаєморозуміння. Варіант того самого явища: у студії — самі лише «вічні революціонери», прогресивні з прогресивних і демократичні з демократичних, але сама ця студія — на ресурсі, що має, обережно кажучи, небездоганну репутацію й відстоює небезсумнівні позиції. І — теж повна одностайність.

Підсумком таких ток-шоу зазвичай буває одне й те саме: на Україну, мовляв, опустилася безпроглядна ніч, нинішній режим є гіршим за тисячу януковичів, із демократією та свободою слова ми вже попрощалися, а надворі — фаш... даруйте, жорстка й сувора диктатура.

Найцікавіше те, що при цьому люди, які все це кажуть, не вживають жодних заходів із власного захисту, свого убезпечення від суворої диктатури, не вдягають балаклав і не змінюють голосів. А самі ці ток-шоу спокійнісінько собі виходять в ефір, і не де-небудь на «Самвидав-ТБ», а на цілком відкритих телеканалах.

Прийом, узагалі-то, зовсім не новий. Із дещо іншим його варіантом довелося якось стикнутися якраз за часів Януковича: була прес-конференція, присвячена черговій річниці Волинської трагедії. Із одного боку, в ній брали участь представники й апологети тодішньої влади, вони що є сил таврували «злочини ОУН». Із іншого боку, були представники «Свободи» та ще радикальніших організацій, які виголошували: «Вбивали поляків — то й правильно, бо поляки — гнобителі; мало їх убивали!» Хай у дещо інший спосіб, але відбувалося те саме, що й сьогодні: «революціонери» своєю присутністю позначали буцімто наявність різних точок зору, а своїми виступами підтверджували заздалегідь запланований висновок — саме той, який втовкмачували посіпаки Януковича.

Оце справляє надто вже гнітюче враження — бачити, як «вічні революціонери» на очах перетворюються на корисних ідіотів, дозволяють собою маніпулювати й навіть благають, щоб ними маніпулювали. Бо хай навіть погляди «революціонерів» та «вчорашніх» на нинішній стан демократії та свободи слова — й навіть на нинішній політичний режим — абсолютно збігаються. Але невже «революціонери» не розуміють, що хазяями становища, замовниками тем кожного подібного разу є саме вони – «вчорашні»? Невже «революціонери» не відчувають: їх використовують як бек-вокал для чужих партій? Й дуже наївно при цьому вважати, що це «революціонери» використовують «вчорашніх», а не навпаки. Адже тому, власне, й запрошують «революціонерів» на ті самі не безсумнівні репутаційно телеканали та телепрограми.

Подеколи так і хочеться спитати в цих «вічних революціонерів»: а чи з Дмитрієм Кисельовим вони теж узялися б обговорювати, яким капосним є режим Порошенка? Бо впевнений: Дмитрій Кисельов був би в цьому разі винятково вдячним слухачем і винятково приємним співрозмовником.

Ні, зовсім не йдеться про те, щоби «вічні революціонери» проповідували лише серед уже й так навернених. Зрозуміло: можна ходити на ефіри на будь-які канали й дискутувати – саме дискутувати — з будь-ким, навіть їздити до Росії — та хоч до чорта лисого, аби лише донести до глядачів-опонентів проукраїнську й демократичну позицію. От тільки все це добре до однієї межі — коли між носіями, здавалося б, непримиренних поглядів раптом виникає повна одностайність. А тим паче коли повна одностайність панує у студії протягом усього ефіру, й замість дискусії між, здавалося б, ідейними опонентами протягом усього ефіру триває взаємний одобрямс. Отут, здавалося б, у свідомості будь-якої розсудливої людини мав би увімкнутися тривожний сигнал: щось тут не те. Але ж не вмикається!

Блискучий приклад подібного ток-шоу змалювала шановна Гала Скляревська. Його й візьмімо за взірець.

Утиски свободи слова у сьогоднішній Україні. З одного боку, є очевидним: якби (якщо) Петро Порошенко поставив би собі за мету влаштувати в Україні диктатуру та придушити свободу слова, він робив би це тонше, поступовіше й непомітніше, ніж Янукович. Незрівнянно тонше. Тож контроль, моніторинг, реагування на найменші тривожні сигнали мають бути.

Отут і необхідно підкреслити важливу річ: на реальні сигнали, а не на чиїсь інформаційні вкидання та власні теоретизування. Оточення Порошенка начебто купує 40% телеканалу «1+1»! От жах же який! Цілих 40% — це ж майже повністю! І все купує, купує й купує — от тільки чомусь ніяк не купить. А тепер порівняймо з часами Януковича: про купівлю оточенням любителя пеньків холдингу УМХ стало відомо блискавично й практично вже за фактом.

Ні, цілком може бути, що оточення Порошенка й справді веде переговори про купівлю телеканалів. Але станом на сьогодні цього не можна ані підтвердити, ані заперечити — тож будь-яка категоричність миттєво стає маніпуляцією. А тривалість процесу, якщо він і справді є, може свідчити: ніякого викручування рук немає. А коли так, то де тоді, перепрошую, casus delictі?

Анатолія Гриценка та Степана Хмару не запрошують на телеканали? Прикро, звісно. Але хіба ж панове Гриценко та Хмара не знають: наше телебачення полюбляє — й давно вже полюбляє, далеко не лише за часів Порошенка — чинних депутатів та міністрів, якими вони, на жаль, не є? Дуже багатьох відомих екс-політиків, чиї думки хотілося б почути, на екрани не запрошують. То до чого тут утиски свободи слова? І навпаки – дуже багатьох запрошують, алі оті самі, канали та програми «з душком». Які від цього, від запрошення начебто «заборонених», зовсім не потерпають

Те саме з експертами: вже щонайменше п'ятнадцять років, як на різних каналах блимають одні й ті самі експертні обличчя. Хтось випадає з обійми, хтось до неї вступає, але розмаїття експертів на телеканалах немає вже дуже давно.

«Телефонні дзвінки від полковників СБУ жіночими голосами»? Так, може бути. Але я й сам можу зателефонувати до кого завгодно й представитися полковником СБУ — ніхто ж не перевірить. Можу навіть когось зі знайомих жінок попросити. Ні, я цього, звісно ж, не практикую, але хтось інший цілком може. Он, у нас мало не щотижня різні людні об'єкти «мінують» по телефону. У такому вигляді, як це пролунало на 3S.tv, — це не факт, зовсім не факт.

От же в чому річ: теза про нечувані утиски свободи слова лунає й лунає, суспільство вже майже переконане в тому, що зі свободою слова в нас — повний швах, от тільки натовпу утиснутих щось так і не видно. Шустер? То працює ж він, от він, на екрані. Зокрема і на державному каналі «Київ». Канал «112 Україна» змушений був змінити редакційну політику? А чи можна нагадати, якою вона була й у чому полягала? І, головне, як співвідносилася з елементарними журналістськими стандартами тоді й як тепер?

Цензура? Не дають про утиски казати й писати, не дозволяють? (Напевне, жіночими голосами?) Так а де саме про ці самі утиски ми чуємо – хіба не в ЗМІ? А також сьогодні є фейсбук, є інші соціальні мережі. Зрештою, журналістське середовище — досить вузьке, й якби йшлося про реальні утиски свободи слова, а тим паче про такі утиски, яких іще світ не бачив, — про це б уже давно всі знали. Й не про утиски на абстрактно-теоретичному рівні, а про конкретні факти, й велику кількість таких фактів. То де ж вони?

А відбувається одна очевидна річ: усі задавнені й дуже задавнені хвороби наших ЗМІ, зокрема нашого телебачення (а їх і справді «огласите весь списочек»), тепер складають і складають до течки з грифами «утиски свободи слова» та «цензура». Зовсім маленька спритність рук — зате який результат!

Заборона на критику Порошенка. Даруйте, а постійні — підкреслюю: постійні — матеріали про те, що боротьби з корупцією не ведеться, — це, перепрошую, що, як не критика? А не менш постійні матеріали про те, що реформи перетворилися на щось подібне до побудови комунізму – «колись там буде», — це що, як не критика? А численні матеріали про те, що на таку саму невизначено віддалену перспективу «десь там, за обріями» перетворюється євроінтеграція?

Перш ніж звинувачувати, варто було би щонайменше визначитися з поняттями. Якщо від критики влади ЗМІ аж гудуть, але при цьому критику Порошенка суворо заборонено, — що тоді таке критика Порошенка окремо від влади? Критикувати його за те, що він так досі й не визначився, який у нього колір волосся, й постає перед камерами то сивим, то брюнетом, то шатеном? Так, це подеколи виглядає комічно, але особисто я залюбки міг би це йому подарувати: це сьогодні — далеко не найголовніше.

Зрештою, за що критикували Януковича? За те, що він має таке прізвище, а чи за діяльність очолюваної ним влади в цілому?

А коли дуже шановне інтернет-видання (свідомо не наводитиму гіперпосилання) дає новину з заголовком про офшорний бізнес «друга Порошенка» — це що? Зауважте: імені самого героя публікації — офшорного бізнесмена — в заголовку не згадано, більшість читачів, задовольнившись черговим звинувачення на адресу президента, сам текст новини так і не розкриють. А коли інше, так само дуже шановане, інтернет-видання видає ту саму новину з заголовком про офшорний бізнес «партнера Порошенка», й самого бізнесмена в заголовку теж не названо, провину бізнесмена й тут повішено на Порошенка, — це теж ознака тотальної заборони на критику президента?

Зрештою, нещодавній «панамський скандал», коли Порошенка у ЗМІ як тільки не відмінювали. При цьому фактів корупції (не сумнівної етичності справи, а саме корупції) так і не було надано, але суспільство тепер переконане: Порошенко — корупціонер. Це — теж ознака тотального наступу на свободу слова?

Перш ніж вести мову про те, що критики Порошенка сьогодні менше, ніж було критики Януковича три-чотири роки тому, звернімо увагу: самого Порошенка в інформаційному потоці незрівнянно менше, ніж було Януковича. Сьогодні зовсім не дивиною є випуски новин, у яких узагалі немає жодної згадки про Порошенка. Він — непублічний, «ховається від народу»? Може бути — знову ж таки, ми маємо повсякчас тримати руку на пульсі. Але не можна не помітити: у ЗМІ різко зменшився паркет. Набагато менше стало штучних, незначущих інформаційних приводів для згадування президента. Пішло в минуле кімірсенівського штибу «керування на місцях» усім, чим тільки можна керувати. Як на мою думку, це нормально. Навіть добре. Бо свідчить: на відміну від Януковича, Ющенка, Тимошенко й Кучми, Порошенко позиціонує себе як функціонера, а не як «батька нації», без якого й жоден ранок не почнеться.

Чим отакі ток-шоу, а разом із ними, до речі, й чимало журналістських розслідувань, подібні до російської пропаганди? Головним застосовуваним методом — подавати один із можливих варіантів тлумачення подій як єдино можливий варіант. Один із імовірних сценаріїв розвитку ситуації — як єдино ймовірний і безальтернативний. Припущення — як доведені факти.

А взагалі ж... Звісно ж, не дай Боже, але стає дедалі менше сумнівів: якби, боронь Боже, Путіну вдалося поставити Україну під свій контроль, дуже й дуже багатьох «вічних революціонерів» та «переконаних демократів» — як із політичного, так і з суто медійного середовища — ми б побачили у вельми неочікуваних ролях. Як це давно вже сталося в самій Росії.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2423
Читайте також
21.10.2016 17:10
Андрей Рушковский
для «Детектора медіа»
1 292
10.08.2016 17:20
Галина Петренко
Наталія Лигачова
Наталія Лигачова, Галина Петренко
14 600
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду