ПРОЕКТИ
14:00
Субота, 20 Серпня 2016

Незалежність України в обкладинках 25 видань – стартувала виставка Вахтанга Кіпіані

Незалежність України в обкладинках 25 видань – стартувала виставка Вахтанга Кіпіані
Незалежність України в обкладинках 25 видань – стартувала виставка Вахтанга Кіпіані

Від першої української еротичної газети, перших медійних сатир на політиків і сепаратистьких видань до гучних корупційних розслідувань й сьогодення – 18 серпня в конференц-залі спілки журналістів представили виставку знакових газет України. Експозиція веде крізь історію преси за часи незалежності – від 1991 по 2016 рік, у кожному з яких почесне місце відведене конкретному виданню. Усього їх двадцять п’ять. Упорядкував і презентував виставку «Газетна Незалежність» історик, журналіст і колекціонер періодики Вахтанг Кіпіані. Переважну більшість експонатів він надав з власного архіву, який уже майже два роки існує як повноцінний музей.

Вахтанг Кіпіані

За словами пана Кіпіані, експозиція є його суб’єктивним поглядом на 25-ліття Незалежності, але певної мірою відображає те, який шлях пройшла наша держава за ці роки. «Я хотів показати ключові видання, які виникли на наших очах, за якими люди стояли в чергах, які купували з націнкою. З другого боку, події, без яких ці роки неможливо уявити – вбивство Гондагдзе, війна, анексія Криму. З третього, погляди. У цих виданнях є певні сигнали. Навіть, якщо газети самі нічим не цікаві, ті послання, які вони давали, важливі для нас», - каже куратор виставки.

Для прикладу пан Кіпіані навів «Новороссийский курьер», сепаратистську чорносотенну газету, яка виходила в Одесі у 2007 році: «Це легально зареєстроване видання, що вело пропаганду відновлення монархії, створення русского мира на території України. Я включив її в перелік, щоб показати – ще у 2007 році треба було звертати увагу на те, що керуючись так званим принципом свободи слова (насправді нехтуючи ним), нас втягували у війну. Вона почалась, ясна річ, не в той день, коли зявилися зелені чоловічки в Криму».


«Вечерняя Одесса»

Є в експозиції й видання-маленькі пам’ятники тим людям, які їх створили. Це номер за 1991 рік – важливе видання для багатьох, хто входив у ті часи в журналістику – газета «PostПоступ», пам’ятник Олександру Кривенку. Один з найбільш дражливих та цікавих, на думку куратора, випусків: «Тоді було неприйнято щось говорити проти політиків, тим паче показувати їх іронічно, саркастично. А от «Поступ» собі таке дозволяв – зобразити кандидата в президенти Леоніда Кравчука зі шмайсером у руці і надписом: УПА зародилась на Волині. Або вперше вжити ненормативну лексику – слова тодішнього спікера парлементу Івана Плюща – на обкладинці. Це розширювало межі свободи».

Вахтанг Кіпіані і перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко

З особливою шаною Вахтанг Кіпіані говорить про газету за 2009 рік – студентську «Поштовх», зовсім невідому загалові: «За цей рік можна було б сотні інших газет обрати, які б, здавалося, були важливіші. Але для мене це памятник людині, редактору – донецькому студенту, потім громадському активісту, а ще згодом – солдату української армії Юркові Матущаку, який загинув під Іловайськом. Який нічого більшого у журналістиці не досяг, ніж ця газетка. Але він віддав життя за кожного з нас».

«Зеркало недели»

Представлені в експозиції і видання «першої руки»: «Дзеркало тижня», «День», «Газета по-киевски», «Киевские Ведомости» ті інші. Найтиражніші і найвпливовіші свого часу – «Сільські вісті», а саме випуск, присвячений смерті Георгія Гонгадзе. Відома ця газета і в негативному аспекті – друкувала величезним накладом антисемістські публікації, за що потім була піддана репресіям під час президентства Кучми. Є й газети, що стали майже пророцькими – спеціальний випуск газети-фантазії «Украинская Неправда». Це колективний проект групи журналістів, членів руху «Стоп цензурі!», що у 2010 році писали «апокаліптичні, фантасмагоричні картинки» про те, якою буде Україна за правління Віктора Януковича у 2014 році.

«Експрес» та «Украинская Неправда»

Побачити на виставці можна й газету з оголеною жінкою на першій шпальті –першу українську еротичну газету «Пан+Пані», яка виходила величезним накладом: «До неї люди теж читали еротичну пресу – ризьку “Ещё”, московську “Спид-инфо. Але от у Тернополі створюється перша комп’ютерна газета українською мовою, яка пише про те, що хвилює кожного – це сенсаційно», – розповідає пан Кіпіані.

«Пан+пані»

А от за 2001 рік подано «темник», як своєрідну метафору: «Це образ найвпливовішого ЗМІ того часу. Часу, коли темники стали вагомим інструментом підкорення ЗМІ і нав’язування позиції влади суспільству. Темник – секретна інструкція адміністрації Медведчука, яка робилась лівим штабом. Але, фактично, це було прото-ЗМІ. Воно підміняло телебачення точно, бо всі канали були невільними вибрати верстку випусків. Чи сьогодні вони показують Тимошенко, чи не показують? Говорять про Василя Стуса чи ні? Все визначалось за них».

«Темник»

Першими відвідувачами виставки «Газетна Незалежність» стали ті, хто стояв у витоків створення деяких з представлених в експозиції видань. Нині – це заслужені журналісти України, яких пан Кіпіані представив як аксакалів, а самі вони себе жартома йменують мастодонтами, сиві діди української журналістики. Під час зустрічі за круглим столом вони згадали, як починали робити перші медіа, протистояли цензурі та пояснили, чому журналісту не обов’язково мати профільний диплом.

Засновник «Дзеркала тижня» Володимир Мостовий говорить про свою газету в часи заснування як про острів свободи. В жовтні видання відзначатиме 22-гу річницю. Пан Мостовий згадує, коли укладав договір на розповсюдження, заклався з керівницею «Укрпошти», яка вважала, що газета не проживе й півроку. Мовляв,надто велика. Зараз, зітхає він, редакція старіє: «На початку в нас була одна пенсіонерка в редакції – прибиральниця Ганна Несторівна, а нині – 15. Дуже хотіли притоку свіжої крові, але я три роки підряд очолював державну комісію в Інституті журналістики. І от, коли приходив у редакцію, то мене питали, чи на когось око поклав. На жаль, ні. 80% випускників у журналістику не йдуть, а 60 % тих, хто працює в редакціях – журналістського диплому не мають. Я, будучи 24 роки головним редактором, ні в кого ніколи диплома й не питав. Журналіст – це щось інше. Але ця цифра не може не хвилювати».

Головний редактор «Киевских Ведомостей» Євген Якунов гордівливо каже, що сьогоднішнє покоління має їм заздрити: «Це були часи, коли незалежність, а до того перебудова, зруйнувала позиції влади і вона не знала, як ставитися до журналістів. Оскільки не було механізмів придушення свободи слова чи маніпулювання, що потім їх знайшли, ми могли робити дуже багато. Але починали з нуля, експериментували – стали першою кольоровою щоденною газетою. Пам’ятаю, на першій шпальті помістили фотографію гривні, яку ледь було видно. Ми були, мабуть, єдина газета, що виходила три рази на день».

«Киевские Ведомости»

Геннадій Кіріндясов – автор гучних розслідувань про корупцію та кримінал у владі – приніс на круглий стіл з нагоди відкриття виставки «Газетна Незалежність» течку з копіями своїх найкращих матеріалів, опублікованих у «Киевских Ведомостях». Він каже, що саме посаді «рядового спеціального кореспондента» зобов’язаний усіма здобуткам. Пан Кіріндясов резюмує: «Коли ми говорили, що мужньо долали цензуру – це не була метафора», і згадує ті часи:

«Редакцію Киевских Відомостейскладав кістякВечернего Киева. У 1992 році частина журналістів з ВК перейшли в КВ. На перший погляд незначна зміна літер багато що змінила. У ВК боролися за гласність в умовах демократизації, втім, знамена залишалися червоні, радянські. І тому, як би ми не боролися, в умовах імперії ми вичерпали себе. Тому мусила з’явитися газета Киевские ведомости. На своїх посадах ми мусили повернути слову сенсація першородне, творче та абсолютно позитивне значення. Політ Гагаріна – це сенсація, людина, котрій зробили пересадку серця – сенсація. Тому ми за всіма писаними й не писаними законам журналістики полювали на сенсації, шокували читача. А по-справжньому і надовго це можна зробити тільки правдою».

Леонід Фросевич, Геннадій Кіріндясов, Євген Якунов і Сергій Тихий

Втім, пан Кіріндясов шкодує, що зараз журналістика як стиль, як література і як творчість відмирає. Її заміняють «одноденки» в інтернеті. Колишній провідний репортер «Киевских ведомостей» Леонід Фросевич додає до цього, що нинішнім журналістам бракує достовірності і підготовленості: «Часто публікуються неперевірені факти, а самі журналісти – не підготовлені до серйозних розмов, не відповідають рівню співрозмовника, ставлять банальні запитання».

Але попри все, головний редактор «Газеты по-киевски», яка вже закрилась, Сергій Тихий вважає, що паперова газета має вижити. Для цього – пройти певну трансформацію, коли суспільство буде спроможне забезпечити існування подібних ЗМІ. Пан Тихий упевнений, що цей момент настане вже скоро.

Фото автора

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1375
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop