Допоки народні депутати України на канікулах, здається, що, окрім баржі з кавунами та закінчення спортивної кар’єри Володимира Кличка, й обговорювати в україньскій політиці  немає чого. Але, насправді, це не так. Адже не сказати, що минулий політичний сезон закінчився безболісно, не залишивши запитань. Ми звернулися до ведучих новинних програм на українських телеканалах із запитанням, які саме політичні події минулого сезону вони вважають найважливішими, які з них було найскладніше подавати в ефірі, та що з цього зачепило їх особисто. 

Віта Євтушина, ведуча програми «Вікна-новини» на СТБ:

— Суд над бійцями «Торнадо» — дуже складна, вибухова та скандальна тема. І її можна вважати непростою у висвітленні. Адже з одного боку — це люди, які захищали країну, а з іншого — злочинці. Одна з найважливіших подій 2017 року — лібералізація безвізового режиму України з ЄС. Про «безвіз» багато говорили, очікували, і чи дійсно це стало здобутком країни? Декларації чиновників та суддів, «банки» Чауса, корупційні схеми політиків — це те, що завжди викликає резонанс у суспільстві та обурення людей. Але в той же час, справи проти урядників розвалюються в судах. Резонансні вбивства Вороненкова, Шеремета у середмісті столиці, вбивство поліцейських у Княжичах. Ці події свідчать про розгул злочинності в країні і велику кількість зброї на руках. Правоохоронні органи виявляють очевидну слабкість та неспроможність протистояти цьому. Кібератака вірусу Petya — яскраво демонструє інформаційну беззахисність державних структур і компаній. Цей випадок доводить, як багато у нас в країні уразливих місць. Загиблі бійці АТО. Особисто мене ця інформація зачіпає найбільше. Нещодавно у «Вікнах» з’явилася хвилина мовчання за загиблими воїнами. Ми називаємо імена тих, хто віддав свої життя, захищаючи Україну. Це саме та інформація, яку не можеш подати відсторонено. Це дуже болісні хвилини в ефірі.

Олег Білецький, ведучий студії LIVE на «112 Україна»:

— О какой именно сложности идет речь? Я бы разделил ответ на три части.

ФИЗИЧЕСКИ сложно было в так называемую «бюджетную ночь» Парламента. Днем ранее поступала разная информация: некоторые уверяли, что смету до конца года не примут, другие — что это произойдет уже в ближайшие часы. И вот, ближе к 23:00 нас предупредили — возможно, в полночь эфир не завершится. Так и было. Телемарафон продолжался до 5:30 утра.

СОБЛЮДАТЬ БАЛАНС было непросто в момент освещения телеканалом получения Украиной Безвиза. Важно было сохранить информационный тон, несмотря на всю торжественность события. Политики, эксперты и зрители с мобильной студии — все приветствовали украинский народ и говорили о позитиве. Мы же пытались обратить внимание на детали, понять, как будет действовать безвизовый режим и что будет дальше.

ЭМОЦИОНАЛЬНО тяжело далась годовщина гибели Павла Шеремета. В течение дня мы ставили десятки вопросов политикам, следователям и журналистам. Но смысл имел лишь один вопрос — «Кто убил Павла?», ответа на который нет.

Вероятно, все три события повлияли на Украину. И именно поэтому повлияли на меня, как на часть граждан этой страны. Закономерно.

Павло Казарін, ведучий програми «Ранок у Великому місті» на ICTV:

— Особенность довоенной Украины в том, что вся повестка шла в дихотомии "пророссийское"/"проукраинское". С началом войны лагеря изменились, но дихотомия осталась. Просто теперь линия размежевания выглядит как "зрада"/"перемога«. И те три темы, которые активно звучали на протяжении последнего сезона, так или иначе связаны с этой трансформацией.

Во-первых, довольно часто поднималась тема разочарования из-за медленных темпов реформ. Но, как мне кажется, это вызвано нашими собственными завышенными ожиданиями сразу после Майдана. Нам казалось, что если уж Януковича удалось прогнать за три месяца, то и реформы будут быстрыми, кадровая ротация — кинжальной, а перемены — повсеместными. По-моему, мы просто недооценили масштаб задач. Потому что формирование нового социального договора или новой этики — это те вещи, на которые уходит как минимум (!) одно поколение.

Вдобавок, в украинском обществе порой нет понимания, что горизонт решения некоторых вопросов может превышать горизонт одной жизни. И невозможно, например, за пару-тройку лет радикально расширить ареал бытового использования украинского языка. При этом стране нужен инклюзивный проект, который бы смог задать широкий контур. Любое жесткое условие, сводящееся не к политической лояльности, а к этнической детерминанте, сужает этот контур и ведет к поражению. И потому обсуждение языкового вопроса — одна из наиболее сложных и непростых тем. Которая, как мне кажется, будет все чаще звучать в преддверии выборов.

Еще одна тема, которая активно звучала в минувшем сезоне, касалась конфликта между украинскими «левыми» и «правыми». Дело в том, что после начала войны пророссийский лагерь оказался маргинализован, а проукраинский, оставшись в монопольном положении на рынке идеологии, начал дробиться. Из него начали выкристаллизовываться украинские леволибералы и праволибералы. Но оказалось, что новая реальность есть, а языка для ее описания — нет. И потому по привычке каждый лагерь обвиняет оппонента в том, что тот работает на Кремль. Да, в нашей стране хватает людей, которые заинтересованы в победе Москвы и поражении Киева. Но это не отменяет естественности процесса дробления проукраинского лагеря на несколько «партий». Выдавать любого несогласного за «пятую колонну» — одна из отечественных болезней роста.

Ольга Кошеленко, спеціальний кореспондент ТСН:

— Поділ на «політичні сезони» мені здається штучним: є політичний процес, він плинний, багато в чому інертний, тенденції формуються поступово, але закріплюються і тяжко піддаються змінам. Складність висвітлення політичного процесу, особливо для формату телевізійних новин,  як на мене, полягає у тому, що за 3-4-хвилинний сюжет ми повинні дати «цілісну картинку», а в ній - викласти, що сталося, як це змінює життя глядача, і головне - що сталося «насправді», де «зрада», а де – «перемога»,  тобто які глибинні процеси відбуваються під кожним конкретним фактом.  Часто голосування у парламенті - це результати кулуарних домовленостей або й змов, потрібні правки «зашиваються» у випадкові закони, за красивими деклараціями про наміри ховаються корупційні інтереси. Ми, на відміну від друкованих чи інтернет-ЗМІ, позбавлені можливості давати розлогі коментарі, анонімні коментарі (а чимало інформації, яка пояснює, що насправді відбувається, здобувається саме в такий спосіб). Зрештою, практично всі політичні сили за дуже поодинокими винятками, мають спікерів, які розмовляють гаслами і домашніми заготовками, вони максимально нещирі. І от з набору фактів, правди, напівправди, відвертої брехні, тлумачень, версій мені потрібно зібрати більш-менш об’єктивну картинку. 

ольга сніцарчук, ведуча Інформаційного дня, 5 канал

Ольга Сніцарчук, ведуча Інформаційного дня на 5 каналі:

— Неприємний післясмак від цього політичного сезону. Такий, знаєте, з благим душком, душком «намахуваності». Насамперед через те, що дуже нахабними стали ці спроби обдурити, подати під якимсь соусом, зімітувати. Звісно, такі спроби були і будуть завжди. Але в час війни і в час після подій 2013-14 років – якесь загострене сприйняття дійсності. Тому вкрай складно, коли тобі намагаються подати д е щ о під виглядом суперреформи, а на ділі, наприклад, провалюють реформу медичну – причому з бридкими елементами гри: виклик швидкої для депутатів, зігнані мітингування бюджетників; складно, коли одіозний беркутівець вилазить на посаді чи в формі оновленої поліції, а їхній твітер кокетливо звітує, що якийсь поліцейський допоміг перехожій вирішити проблему натертих ніжок; коли генпрокуратура звітує про чергову суперзвитягу з фотовідео розкладками доларів на столі N-ного корупціонера, а через декілька місяців виявляється, що корупціонер спокійно працює собі далі, або узагалі – пробує своє щастя на посаду в «оновленому суді». Цей політсезон – це такий собі насіров у картатому коцику, це реанімація ганебних явищ – від нашесть ботів до нашесть тітушні, це кругова порука політиків – від депутатських голосувань до скандальних департаментів розбірок, це паспорти спотикання і подвійні стандарти - як-то позбавлення громадянства Саакашвілі і заплющення очей на колекції документів вітчизняних політиків, це звіти про оновлений Верховний суд – де епітет «оновлений» звучить як знущання. Ці історії складно насамперед с п р и й м а т и. Вони чіпляють – тому що це не те, що здавалося можливим після розстрілів у лютому 14го року. Розслідування тих подій я би теж вписала в те, що вражає і те що складно висвітлювати. Більше трьох років – а лише кілька завзятих людей намагаються перебороти систему і дійти до логічного завершення тієї історії - покарання причетних. Натомість є ризик впасти в чергове судове шоу – з привидом минулого на екрані, що теж ризикує перерости в імітацію покарання. Мої враження не означають, що я не помічаю чогось хорошого – як, наприклад, безвіз, але це хороше – справді губиться в калейдоскопі неприємних подій. Зрештою достатньо було ввімкнути трансляцію з Верховної Ради – щоб згадати, що ці персонажі, які протистоять реформам чи просто трусяться собі в наркотичному припадку під час засідання – представники оновленого післяреволюційного парламенту. 

Анна Панова, ведуча інформаційної програми «Сьогодні» на каналі «Україна»:

— З того, що напрацювали шановні парламентарі, згадаю напевно ухвалення в першому читанні медичної та пенсійної реформи. Можливо, це не звучить дуже гучно, але зрештою торкнеться кожного. Восени нас ще чекають спроби затвердити реформи в цілому, а отже й затяті суперечки влади та опозиції на цьому полі.

Дуже запам’яталися гучні політичні скандали, арешти, затримання, корупційні звинувачення чиновників і нардепів, один лише Роман Насіров, загорнутий у картату ковдру чого вартий. На жаль, увесь цей галас, так нічим і не закінчився. Справа Михайла Охендовського «зависла» у суді, Миколу Мартиненка забрали на поруки соратники.

Літній «конвеєр» з позбавлення недоторканості депутатів: вся країна спостерігала, як регламентний комітет до останнього не здавав своїх. Зрештою, трьох з шести таки вирішили віддати під суд. Але й ця історія матиме осіннє продовження.

Тетяна Висоцька, ведуча програми «Вікна-новини» на СТБ:

— Новий сезон не відрізнився від попередніх серій — так само відбувається політична гра в імітацію. З ковдрами і швидкою допомогою, підкилимними інтригами, ухваленням «реформ» і — неухваленням реформ. А відтак вражає те, що НЕ відбувається. Так само немає стратегічного бачення і як наслідок — розуміння українцями, що далі з нашим сходом. Так само немає головного для ефективного функціонування правової держави — справжньої, неімітованої чи сурогатної судової реформи. І такий стан справ на всіх рівнях і щаблях. Підміна реальних довгострокових змін перекривається зміною цифр на соціальних напрямках. Я б назвала цей сезон замороженням або втриманням статусу «кво».

Христина Стець, журналістка, режисерка, ведуча новин каналу «24»:

— Політичний сезон, або сезон божої роси.

Не з розряду «зрада», але те, що мене вразило найбільше, мені політикою назвати важко. Це, радше, політиканство й містечкові розбірки (різниця тільки в тому, що костюмі куплені не за містечковими цінами), коли дерибанять, ділять і «за братана тягнуть масу». І часто так звані дебати зводяться до «а докажи» чи «сам лох». Отож, спершу парад цинізму й лицемірства під назвою «е-декларування». І біда не в тому, що аж так багато позадекларовували, бо багатим бути не заборонено й заможність — не клеймо. Біда в тому, хто це зробив і яка божа роса була потім. Позадекларовували захмарні статки ті, хто ніколи не займався бізнесом, а все життя був на службі в народу. А цинізм вищої проби, чи як кажуть «на районі», — пофігізм у тому, що не посоромились усе це задекларувати. Бо ж є «божа роса». На запитання, як, звідки — щиросердні відповіді: «Працював із 13 років», «Назбирав», «Подарували». Є ще інша схема для спритніших: переписати на жінку, з нею розлучитися, або ж на стареньку маму все записати. Цим і плюють людям в очі, оком не кліпнувши, запевняючи, що то Божа роса. Тут і амінь. А коли вже прийшов час «за своїх масу тягнути», то тягли, як могли. Коли на столі в Генпрокурора намалювалася купа подань на зняття недоторканності з кількох парламентарів, це запустило парад передвиборчих гасел: «А давайте знімемо з усіх!», «Давно пора!», «Я готовий хоч сьогодні!» і т. д. Особливо відзначився регламентний комітет, який має рекомендувати або ж НІ зняти недоторканість. Судове засідання комітет влаштовує вже на своєму засіданні. А тут вже своїх виправдовують, із Генпрокурором сперечаються, а у відповідь на відео, яке може претендувати стати доказом, — відкривається цілий кран із божою росою: «То змонтоване кіно!», — каже підозрюваний. «Його спонукали до вимагання», — заступаються інші. «Катерина спонукала!» — кричать особливо вірні друзі. Зрештою, все зводиться до «районних» «а докажи!». Врешті, з кількох недоторканність таки зняли, щоб електорат заспокоївся. Правда, зробили це, враховуючи юридичні нюанси й тонкощі (а вони електорату не надто відомі), тобто знали, з кого саме можна зняти, аби минулося це безболісно. Після бою дехто ще кулаками встиг помахати, мовляв, дискредитують парламент, нівелюють парламентаризм і т. д. Хоча кому ще вдасться так сплюндрувати парламентаризм, як це роблять самі обранці? Про голосування через коліно і кнопкодавство я вже навіть не казатиму… Це вже банальщина. Але апогеєм цинізму, де божої роси вже точно не шкодували, стала боротьба за тарифи, точніше наживання на них. Ми так і не дізналися, наскільки вони обґрунтовані й законні. Перевірити це не вдалося нікому. Багато хто хотів, але ніхто не зміг. А уряду і профільному комітетові й тут вдалося «прикинутися шлангом». А зі шланга, як ви вже здогадалися, — божа роса. Те ж саме із загадковою формулою, в народі «всім своїм роздам плюс» або офіційно — «Ротердам плюс». Тут усе настільки секретно, що не дай боже, аби люди дізналися. Тож перевірити законність цієї формули суд заборонив навіть детективам НАБУ! Як на мене, біда в тому, що часто ми можемо про що завгодно говорити і що завгодно викривати, але більшість «політичної еліти» цього вже навіть не боїться, не помічає і «прикидається шлангом». І найважче в цьому всьому, коли працюєш у новинах, — знайти для цього всього цензурні слова й нормальною мовою говорити про ненормальні речі. І тут мені вже навіть язик не повернеться апелювати до совісті, згадуючи Небесну сотню і загиблих на війні. По-перше, тим, про кого я вже згадала, переконана, — абсолютно байдуже. А по-друге, світле ім’я героїв, як на мене, вже не витримує цієї тотальної експлуатації. Так от, це не про зраду. Це про втому від нескінченного цинізму божої роси. І тут, як на мене, справа не в тому, що для становлення країни потрібно більше часу, аніж ми вже пройшли. Справа в честі, совісті й гідності, які не вино, щоб настоюватися роками. Вони просто або є, або їх нема.

Фото: прес-служби каналів СТБ, «112 Україна», «1+1», 24, «Україна» та ICTV