В Європі знайдеться небагато журналістів, які так глибоко і давно вивчають українські реалії. Французький медійник та письменник Ален Гіймоль спостерігав за всіма значними подіями української історії впродовж останніх 20 років. Окрім журналістських матеріалів, він також пише книги. Одна з них - «Навіть сніг був помаранчевим. Українська революція» - присвячена помаранчевій революції. Деякі книги Алена Гіймоля вже перекладені українською. Нещодавно він став одним із гостей «Книжкового Арсеналу», а зараз висвітлює події на сході України. У розмові з «Днем» пан Гіймоль розповів про те, як, на його думку, змінилось українське суспільство впродовж останніх років, на що варто було б звернути увагу вітчизняним ЗМІ і як оцінювати реакцію Європи на події в Україні.

- Пане Гіймоль, знаю, що ви вже не один рік слідкуєте за розвитком подій в Україні. Якими є спільні та відмінні риси помаранчевої революції та Євромайдану? Чи відрізнялась реакція Європи?

- Це дуже цікаве питання, оскільки походження цих двох рухів - зовсім різне. Помаранчеву революцію почали політики і лише потім її підтримали люди. Натомість під час Євромайдану саме люди змусили політиків діяти. Крім того, в ядрі цієї революції було національне питання. Під час помаранчевої революції лунали переважно політичні гасла, які апелювали до партійних лідерів, на зразок «Ющенко - так!». На Євромайдані ж людей об'єднував національний гімн і гасла, що апелювали до нації та української історії, на зразок «Слава Україні! Героям слава!» Тоді мітингувальники тримали оранжеві прапори, зараз - жовто-блакитні. Крім того, за десять років змінилася сама Україна. Україна виросла, громадянське суспільство стало більш зрілим - сьогодні воно відіграє головну роль і є двигуном усієї країни. В Україні виникли і укорінились вільні медіа. Все це - дуже позитивні тенденції.

Щодо реакції міжнародної спільноти. Сьогодні люди ведуть розмови про війну, про яку не йшлося десять років тому. Хоча те, що відбулося на вулиці Інститутській, могло статися й тоді. Був момент, коли приїхали «беркутівці» з Одеси і СБУ змушувало міліцію діяти за силовим сценарієм, тому певна схожість з Євромайданом є. Але тоді цей сценарій не було реалізовано. Не можна сказати, що реакція Заходу сьогодні дуже видима та окреслена. Є певний парадокс. З одного боку, європейські країни та США не надто хочуть голосно говорити про ці події через острах роздратувати Росію, але, з другого боку, треба визнати, що певні реальні дії є. Згадаймо, що після війни у Грузії 2008 року про жодні санкції не йшлося, і це викликає велике занепокоєння. Якби тоді реакція була більш відчутною, можливо, теперішня ситуація не виникла б. Сьогодні санкції справді є. Є певна співпраця у воєнній справі, скасували саміт «Великої вісімки». Звичайно, заходи могли б бути ширшими, тоді ефект був би більш видимим. Але добре, що є хоча б це.

На жаль, сьогодні українці втратили повагу до державних інституцій і зокрема судової системи. Вони не функціонували належним чином й десять років тому, але наразі ситуація ще гірша. До прикладу, попри всі проблеми, люди тоді поважали Конституцію. Потім її кілька разів не надто осмислено змінювали, що спричинило відповідне ставлення до цього документу. Така сама ситуація з судовою системою - впродовж останнього часу ми могли спостерігати надто багато політичних процесів. Треба нагадати, що  2004 року ситуацію вдалося вирішити саме завдяки суду, тобто певну повагу з боку суспільства судді тоді все ж мали. Сьогодні такий варіант неможливий.

- Наскільки адекватно, на ваш погляд, французькі ЗМІ висвітлюють українські події? Чи чутно в Європі голос України?

- Україна зараз - одна з головних тем французьких медіа. Натомість ще 10-15 років тому про неї не було чутно взагалі. За цей час відбувся значний прогрес, але говорити про те, що позиція України звучить голосно, не можна й зараз. Слід також визнати, що противники України доволі потужно представлені у французькому медіа-просторі й вони значною мірою перекривають позицію України. Сьогодні Україна значно більше представлена діями громадянського суспільства, а не політиків. Зокрема, українських інтелектуалів та митців у нас знають набагато краще, ніж політичних діячів. Звичайно, працювати ще є над чим, але вже й така присутність України у французьких медіа - це суттєве досягнення.

- Чи справді таким сильним є вплив російських, зокрема фінансованих державою, ЗМІ у Європі?

- Справді, у свої ЗМІ Росія вкладає дуже багато грошей. У Франції є російське телебачення, прес-агентства. Але якщо порівняти кількість грошей, вкладених у цю аферу, і отриманий результат, то це - провал. Політика Росії у французьких медіа постає у вкрай негативному світлі. Після подій у Криму образ Путіна зазнав значних змін. Люди, які вважали його авторитарним демократом, подібним до Петра І, більше так не думають. Образ Росії та Путіна зруйновано, і справа тут не в грошах - навіть дорога реклама не зарадить, якщо продукт - неякісний. Завдяки Інтернету кожна людина сьогодні має доступ до інформації. Активісти Майдану, у яких були вкрай обмежені фінансові ресурси, зробили набагато більше для створення позитивного образу своєї країни, ніж Кремль. Можливо, справа в тому, що вони мали гарний «продукт», який можна було «продати»?

-  2009 року в інтерв'ю «Дню» (див. №108 від 26-27 червня) ви зазначили, що якість українських ЗМІ значно зросла, з'явився плюралізм. Як ви оцінюєте їх розвиток упродовж наступних років?

- Це було перед минулими президентськими виборами. Як і всі, я вірив у те, що політичні, культурні надбання помаранчевої революції будуть збережені. Але тоді до влади прийшов Янукович і це стало великим розчаруванням, бо всі ці надбання виявилися дуже крихкими. Багато з них були втрачені. Це - урок, який не треба забувати. Українцям треба усвідомити, що ніхто ніколи не має права відбирати у них те, що вони здобули. Не можна нікому довіряти свою свободу - тільки самі українці, громадянське суспільство можуть її зберегти, але аж ніяк не політики. Попри п'ять років панування Януковича, українські медіа зберегли свою свободу й зараз у них її набагато більше, ніж у російських ЗМІ. Це - один із факторів, які уможливили Євромайдан.

Я слідкую за українськими медіа, наскільки це можливо, і бачу, що там не надто багато матеріалів про життя у провінції. І це погано, бо читач, який живе у невеличкому місті чи селі, не впізнає себе у статтях про Київ. Це - одна з речей, яка послаблює національну ідентичність. Люди більше пов'язують себе з регіональною, а не національною ідентичністю. Дуже прикро і я вражений з того, що на маніфестаціях на сході чути вигуки «Донбас! Донбас!» Вони відчуваються себе більше мешканцями Донбасу, а не України. Думаю, це пояснюється зокрема і тим, що вони не впізнають себе в національних медіа. ЗМІ подібні до дзеркала, але в ньому вони бачать зображення, яке їм не до вподоби.

-  Але ж крім «Донбас! Донбас!» вони також кричать «Росія! Росія!» На вашу думку, цей сепаратизм - природне явище, чи він все ж сконструйований зовнішніми силами? Чи можна його порівнювати з аналогічними явищами у Європі, наприклад корсиканським сепаратизмом?

- Звичайно, цей сепаратизм не є природним. Навряд чи можна порівнювати події у Франції з тим, що відбувається в Україні. Думаю, ця проблема виникає через непорозуміння між жителями сходу. Населення там - політично пасивне. Ці люди менше подорожують, менше бачать зовнішній світ у порівнянні з тими, хто живе в центрі або на заході України. Нещодавно я був у Харкові і мене вразило, що менталітет там майже не змінився з часів СРСР. Цікаво було бачити молодих людей, які ніколи не жили за Союзу, але тримали прапори «СРСР 2.0». Це - реальність. Треба приймати людей такими, якими вони є. Це - теж українці. Потрібно спілкуватися з ними і знаходити шляхи до співіснування. Не всі вони - сепаратисти. Багато хто з них просто бояться і не розуміють того, що відбувається в Києві. Якщо Київ не буде нічого робити, Росія може використати цей страх і повернути їх проти України. Реальні кроки потрібні вже зараз, затягувати не можна. Якщо час буде витрачено даремно, можливість діалогу зникне. На півдні Франції, де я живу, дуже суха погода і влітку часто трапляються пожежі. Але місцеві кажуть, що якщо діяти вчасно, то можна вирішити проблему однієї склянкою води. Через 15 хвилин потрібен вже басейн, а через годину вже не вистачить всієї води, яка є в морі. Теж саме можна сказати про ситуацію в Україні - діяти потрібно швидко. Політики, громадські діячі повинні їхати до Донецька, Луганська, Харкова, робити круглі столи й розмовляти з людьми. Водночас потрібно запрошувати мешканців східної України на захід, до столиці, щоб вони бачили, що тут немає хаосу і фашистів. Наразі ж вони вірять російським ЗМІ, які показують викривлену картинку.

Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу Французькому інституту в Україні.